У сезоні 2016–2017 п’ять мільйонів поляків відвідало польські театри. Це майже 13 відсотків населення. В інших «західних» країнах цей показник коливається від 4 до 10 відсотків. За даними останнього дослідження виявлено також, що кожен злотий, витрачений з «бюджетних» коштів (коштів платників податків), приносить до бюджету 3,36 злотих. Тобто очевидним є позитивний економічний вплив публічних театрів на розвиток місцевої економіки. Отже, нам варто повчитися у польських театралів — тут нема про що дискутувати.
Театр і міська політика
Яцек Ґломб керує театром в Ліґниці уже 24 роки і перетворив провінційний занедбаний театр на один із найважливіших культурних осередків Польщі. Ґломб завжди хотів бути директором театру. Він говорить, що прийшов у професію зі світу альтернативної сцени. Вигадувати проекти він любить навіть більше, ніж ставити вистави. На питання, з чого все почалося, відповідає, що мама водила його до театру. Часто йому не подобалося те, що він бачив. З цього незадоволення народилося бажання творити свій театр.
Яцек дуже пишається, що деякі його вистави подобаються його мамі. Ґломб заанґажований у політичне життя. Одного разу він випив залпом п’ять склянок молока на підтримку кандидата в мери Ліґниці. Театр Ґломба занурений в локальні ліґницькі історії, але ця зануреність часто призводить до універсального звучання спектаклів. Наприклад, вистава про лемків мала величезний успіх в Туреччині.
Яцек Ґломб та Павел Водзінський, презентуючи театри, які вони очолюють, дали чудові приклади і продемонстрували різні підходи у керуванні «нестоличними» театрами. Глобальні та локальні виклики, що стоять перед сучасним театром, є ідентичними в Україні та Польщі. Натомість конкурси на посаду керівників театрів для України є новою і досить болючою практикою. Віднедавна конкурси закріплені законодавчо, проте на практиці поки спрацьовують не завжди і не всюди.
Отже, польський досвід у цьому сенсі є цінним для розуміння, що конкурси не є панацеєю і не вирішать усіх проблем сучасного театру. У Польщі керівників театру можна призначати, а не обирати, немає також законодавчого обмеження каденції. Неминуче напруження між владою, театром та глядачем може врегульовуватися й вирівнюватися щоденною наполегливою працею усіх учасників процесу та здоровим глуздом, а не одним законодавчим актом.
