Виявляється, колись Сьміґус та Динґус були двома окремими звичаями. Існує чимало припущень щодо того, як вони колись виглядали і звідки прийшли. Сьміґус начебто полягав у тому, що людей символічно шмагали по ногах пальмовим листям або вербовими галузками змоченими у зимній воді. Мовляв, це мало би очистити їх від бруду та хвороб, а згодом і від гріха.
Натомість Динґус нібито був шансом врятуватися від того, щоб вас не облили вдруге. Достатньо було підкупивши «переслідувача» крашанкою. Інше уявлення пов’язане з давніми слов’янськими звичаями — люди ходили в гості до родичів і друзів, ділилися смаколиками та радістю. Тоді ж селами, від хати до хати, ходили громади хлопців, які декламували великодні вірші, за що отримували подарунки.
Згідно з іншим припущенням, Сьміґус був днем, коли символічно били вербовими гілочками, а Динґус, коли обливали водою. Дехто вважає, що цей звичай пов’язаний із хрещенням Польщі, особистим хрещенням Мєшка I, першого правителя майбутньої польської держави, а також більшої частини його двору.
Нині Сьміґус-Динґус є невід’ємною частиною польських Великодніх свят. Цікаво, що перша згадка про звичай у Польщі датується 1420 роком, коли архідієцезія в Познані видала едикт під назвою «Dingus Prohibetur», який попереджав людей про гріховні дії, скоєні під час участі в поливаному понеділку.
Водний бій!
фот. Marian Zubrzycki / Forum
