Генрик Сенкевич настільки міцно закарбувався в колективній свідомості як автор історичних романів, що пам’ять про його журналістські досягнення майже затерлася. Однак якщо подивитися на календар його життя, то виявиться, що він провів у журналістиці майже кілька десятків років. Бували моменти, коли його дружина починала скаржитися, що він повністю губить свій літературний талант у журналістській роботі.
Мій маленький замучує себе, пишучи вночі та вичитуючи вдень, і розтринькує свій талант на буклети, фельєтони, вступні статті та інші непристойності,
— писала Марія Сенкевич у 1882 році.
Серед газетних текстів зібралася значна кількість репортажів. Утім, сам автор називав їх не репортажами, а «листами з подорожей і екскурсій». Всього було написано близько 15 тисяч таких листів, багато з яких не збереглися до наших днів. Вони були продовженням його хронік, спочатку обмежених до місцевих справ, які друкувалися у варшавських щоденниках під псевдонімом Litwos.
Дослідники творчості Сенкевича підрахували, що від його першого закордонного відрядження до Відня у 1873 році до 1914 року (поїздка до Швейцарії, де він помер) не було жодного року, коли б письменник не здійснив хоча б однієї закордонної поїздки. У дорозі він написав більшість своїх видатних творів: «Потоп», «Пан Володийовський», «Quo Vadis?», «Хрестоносці». Він умів писати «скрізь і завжди: на кожному курорті і в кожному готелі, не втрачаючи сюжетної лінії і тяглості, ніби сидів за власним столом, завалений книгами і заздалегідь складеними планами для роману, який саме створював», — стверджував Казімєж Вика.
У своїх листах він скаржився, що втомився від життя у Варшаві та відсутності мобільності. На запитання читачів про плани після повернення з дворічного туру по США Сенкевич відповідав:
У Варшаві я збираюся прочитати кілька лекцій, назбирати грошей і знову рушити у світ. І знову писатиму «Листи з подорожі» — і так до тих пір, поки не доведеться вирушити в найдешевшу, але найдовшу подорож, тобто на той світ.
Казімєж Вика відзначав, що любов до подорожування перетворилася ледь не на манію:
Ця людина ніде не залишалася надовго! Він подорожував значно більше і частіше, ніж це було необхідно, щоби побачити світ. Простіше кажучи — його носило по всьому світу!
Що Сенкевич описував у своїх репортажах? Що ж, як видається, все те, що на його думку могло зацікавити читачів у Польщі. Отже, маємо авантюрні пригоди в екзотичних місцевостях, натхненні описи пам’яток і краєвидів, практичні поради туристам і потенційним емігрантам, проникливий аналіз суспільно-політичного життя. Йому випало подорожувати в той час, коли світ прискорювався з невідомою раніше швидкістю. Зародження глобального капіталізму, індустріалізація, колоніалізм, розвиток великих метрополій, масштабні міграції, зародження масового туризму — в його листах можна прочитати про все це та багато іншого.
Тож погляньмо на світ кінця ХІХ – початку ХХ століття крізь окуляри Генрика Сенкевича. Ця перспектива часто сповнена упереджень, стереотипів і типового для епохи європоцентризму. Не бракує тут і гострих слів: коли щось подобається, то він розхвалює це до небес, коли ж ні — не шкодує критичних зауваг. Іноді письменник вивчає якесь явище з етнографічною прискіпливістю, а іноді достатньо одного дня в новому місці чи почутої історії, щоби виробити про це остаточне судження. Однак у всьому цьому Сенкевич видається щирим і докладним, і це в поєднанні з його безсумнівною літературною майстерністю означає, що на виході ми отримуємо надзвичайно цікаве свідчення динамічної і мінливої реальності fin de siècle. Це також розповідь про самого Сенкевича: про його спосіб мислення, захоплення та фобії.
Переклад: Марія Шагурі