З цими поясненнями книжка дуже набрала додаткового об’єму?
Книжка однозначно потовстішала. Від сторінки 513 до 539 – це те, що ми додали. Додаток об’ємний, але я думаю, що це цікаво й корисно польським читачам.
Ви згадали про чебуреки і янтики. В книзі є чимало кухні і топонімів. Чи гуглили кримські пейзажі або ж їли кримськотатарські страви, щоб краще розуміти текстуру описів Левкової?
На жаль, майже нічого тоді не їла. Зараз розумію, що вочевидь, багато втратила через це останнє. Хоча в процесі я відвідала одне кримськотатарське кафе у Ґданську. Й отримала там змогу хоч трішки насолодитися тими смаками, які пам’ятала з книжки. Натомість гуглила справді багато. При тім – речей, про які навіть не сподівалася, що вони стануть у перекладі каменями спотикання. На початку книги є дядько Рустем, який готує плов. І авторка пише, як готуючи, він викладав колом часник. Тому я переглядала в ютубі рецепти приготування плову, щоб розуміти, про що йдеться з тим часником.
Гуглити доводилося, бо і я мала питання, і редакторка. Іноді я навіть не задумувалася, а просто перекладала, а потім редакторка запитувала, наприклад, чи цукерки обточені, справді, в муці чи, може, все ж у цукровій пудрі? Ну і я знову йшла в гугл, намагаючись це зрозуміти.
Також довелося шукати чимало місць на мапі. Не тільки власні назви, але й те, як ті місця виглядають. Це були цілі мандрівки у гугл мепс. Оскільки я ніколи не була в Криму, то Сімферополь чи Бахчисарай треба було побачити хоча б в інтернеті. В роботі над перекладом мені важливо було зрозуміти, як вони виглядають.
З того, що я шукала, найцікавішим мені видається – про інжирне дерево, яке треба вкрити на зиму листям помідорів. Згодом редакторка запитала мене, як це – вкрити інжирне дерево гичками помідорів? І я відкрила для себе цілий розділ ютубу, в якому пояснюють, як зберігати інжирне дерево взимку. Його треба прихилити до землі, отулити гичками від помідорів і зверху вкрити фольгою. Я пишу про це у додатку від перекладачки, в якому описую свої пригоди під час перекладу цієї книги.
Чи в процесі роботи мали якісь дискусії чи суперечки з Анастасією?
Ні. Вважаю Анастасію дуже сердечною й близькою мені людиною. Ми познайомилися одразу, коли стало зрозуміло, що я буду перекладати її книжку. Я зверталася до неї з купою різних запитань, які стосувалися багатьох деталей, але ніколи не запитувала про якісь рішення щодо польськомовного контексту. З одним винятком – вона брала участь у виборі назви книжки польською. Тому «Імена Криму» – це наше спільне рішення. Вибір назви був тривалим і складним процесом і я дуже вдячна Анастасії, що вона погодилася на такий варіант.
Назву, в якій присутнє слово «Крим» спеціально було обрано для польської аудиторії, щоб чіткіше вказати, що книга саме про український півострів?
Так. По-перше, йшлося про те, щоб читач, вибираючи собі книжку на полицях книгарень, зразу розумів, що це буде книга про Крим. Зачіска на голові жінки на обкладинці має це підкреслювати.
Я не мала нічого проти оригінальної назви. «За перекопом є земля» польською могла б звучати «Za Рerekopem jest ziemia». Але така назва не багато говорила б польському читачеві. І з боку видавця, і з боку авторки з самого початку було розуміння, що варто придумати щось інше.
Важливим було й те, що ця книжка повертає Криму його імена. Починаючи від Чебуреків, які не Чебуреки, а Чибереки, і закінчуючи питанням топонімів, які ословлює головна героїня. Всі кримськотатарські назви й діалоги ми записували так, як вони пишуться кримськотатарською латиницею.
Також ми писали Одеса через одне «с», хоча у Польщі досі пишуть через два. Мені дуже залежало на тому і я мотивувала це тим, що сама головна героїня – виступаючи з проукраїнської позиції – хотіла б, аби так було записано. Крім того, я вважаю, що це дуже важливий крок у санкціонуванні назви міста, яке в Польщі називають за тим, як воно звучить у російській мові, через два «с». У нашій книжці – через одне.
За «Odesa» вам окреме дякую. Чи є у польському виданні передмова?
Ні, передмови немає. Але вкінці книги є текст від мене. Така післямова від перекладачки. Я там ділюся своїми думками і пишу про те, наскільки важливою ця книжка є в Україні. Думаю, що полякам потрібно знати, що «За перекопом є земля» спричинила дискусію і схвилювала багатьох українців.
Зрештою, я сама бачила, наскільки емоційно до цієї книги ставляться українці. У 2024 році, у Вроцлаві, Кolegium Europy Wschodniej організували зустріч з Анастасією, на яку прийшли здебільшого українці й кримські татари. І я бачила їхні реакції, чула, чим вони ділилися з авторкою, наскільки їм це було важливо. Пізніше я читала різні інтерв’ю про цю книжку в Україні і знову спостерігала такі ж реакції.
