Погана спадщина. Архітектура Третього Райху в Польщі
Після німецької окупації на польських землях, які колись належали Третьому Райху, залишилося багато будівель. Як вони функціонують сьогодні? Чи час та контекст їхньої появи має істотне значення?
«В основі нашого сьогоднішнього ставлення до минулого лежить не пієтет до пам’яток, а культура пам’яті як система колективної пам’яті суспільства», – такими словами проф. Яцек Пурхла розпочав передмову до книжки, присвяченої архітектурі, яку збудували німці у 1930-1940-х роках на нинішніх польських землях. Збірку текстів під назвою «Клопітка спадщина? Архітектура Третього Райху в Польщі» опублікував Міжнародний культурний центр (MCK) у 2020 році. До книжки увійшли розділи про пам’ятки з «важким минулим» у Кракові, Вроцлаві, Щецині, Верхній Сілезії та північній Мазовії. Хоча діяльність німецької окупаційної влади загалом не асоціюється з будівництвом як під час Другої світової війни, так і незадовго до неї, на територіях, що зараз належать Польщі, було побудовано чимало громадських будівель і житлових масивів, які сьогодні є реліктами важкого для прийняття минулого.
Колективна пам’ять, яка, за словами Яцека Пурхли, має величезний вплив на наше ставлення до матеріальної спадщини, не є об’єктивною.
Обкладинка книжки «Клопітка спадщина? Архітектура Третього Райху в Польщі», ред. Яцек Пурхла, Жанна Комар, вид-во Міжнародного центру культури, фот. https://mck.krakow.pl
Вона заперечує певні події, намагається стерти невигідні спогади – а отже, і їхні матеріальні сліди. Найбільш виразним і символічним доказом цього є руйнування пам’ятників, які під час політичних трансформацій не аналізують з художньої точки зору: єдиним критерієм оцінки є зміст, який вони передають, версія історії, яку вони повинні розповідати і вшановувати. Наслідуючи цей принцип, у країні, яка так болісно пережила нацистську окупацію, зведені на замовлення нацистів будівлі таврують як «зло». Проте багато з них збереглися в польському ландшафті, їх використовують, деякі цінують за архітектурні рішення. Можна вважати, що історія будівель часів Третього Райху, – це історія про те, наскільки непослідовною може бути колективна пам’ять, яка одні будівлі таврує, а іншим дозволяє злитися з міським краєвидом.
У згаданій збірці текстів про архітектуру Третього Райху в Польщі багато місця присвячено проєктам, які пов’язані з Краковом. Тут таких будинків було більше, ніж деінде, тому що в 1939 році Краків став столицею Генерального Губернаторства, а генерал-губернатор окупованих польських земель Ганс Франк розмістив свою резиденцію у замку на Вавелі.
Королівський замок на Вавелі з прапором зі свастикою, 1939-1945 рр., фот. Zespół Wydawnictwo Prasowe Kraków-Warszawa/Narodowe Archiwum Cyfrowe
«У випадку Кракова йшлося не лише про перенесення на береги Вісли нацистської моделі перебудови великих міст у дусі Третього Райху, а й про використання міського планування як інструменту германізації (Eindeutschung), який мав посилити політику деполонізації Кракова», – пише Яцек Пурхла. Плани нацистів щодо Кракова мали два боки. Одні зосереджувалися на створенні нової міської забудови відповідного стандарту та масштабу для майбутніх (німецьких) мешканців, чиновників та працівників. Тож проєктували не лише нові будинки, а й цілі райони. У 1941 році була створена інвентарна карта Кракова, на якій позначено вільні ділянки в центрі міста, де планували будівництво нових житлових будинків. Лише одну з цих ідей вдалося втілити – на вулиці Крулевській з’явилася житлова забудова. Того ж 1941 року лейпцизький архітектор Губерт Ріттер завершив підготовку Генерального плану Кракова (Der Generalbebauungs Plan von Krakau). Він передбачав великі інвестиції: представницький урядовий район у Дембніках, який сам Ганс Франк називав «Нюрнбергом Сходу», реконструкція набережних бульварів та важливих місць в історичному центрі, таких як площа Святого Духа чи Сукенніц. Символічне значення мала перебудова Вавеля як резиденції окупаційної влади та самого Ганса Франка.
Одним із небагатьох матеріальних слідів німецьких проєктів у Кракові є розташований на його західній околиці замок у Пшеґожалах, який тоді називали Замок Вартенберґ (Schloss Wartenberg). Його збудували з ініціативи окупаційного губернатора Краківського дистрикту Отто фон Вехтера. Замок з’явився як результат значного розширення заміської вілли видатного краківського архітектора Адольфа Шишко-Богуша (яку нацисти в нього відібрали). Проєкт триповерхової, мальовничо розташованої на скелястому схилі резиденції створили австрійські архітектори Ріхард Пфоб і Ганс Петермаір, але в цьому процесі брав участь і сам Шишко-Богуш. «Будівля мала домінувати на панорамі надвіслянського схилу і могла викликати асоціації з німецькою архітектурою, наприклад, із замками Рейнської області. Особливо варто відзначити масивний псевдобароковий вхідний портал на північному фасаді та унікальний для Кракова спосіб обробки кам’яних деталей», – описує будівлю дослідник архітектури Міхал Вишневський в онлайн-довіднику «Краківський шлях модернізму». Сьогодні в замку в Пшеґожалах функціонує готель.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Кайзерівський замок у Познані, листівка, 1913-1917 рр., фот. Biblioteka Narodowa Polona
Picture image
zamek_cesarski_poznan_polona.jpg
Іншим містом, яке німці планували досить швидко і кардинально змінити, була Познань. План реконструкції міста був готовий у травні 1940 року. Неважко здогадатися, що серцевиною цієї нової концепції був Кайзерівський замок (збудований у 1905-1910 роках як резиденція останнього німецького кайзера Вільгельма II), який планували перебудувати в одну зі ставок Гітлера, а поряд із ним створити широку, монументальну алею для проведення парадів і маршів. У різних варіантах цих проєктів передбачалося також будівництво великої зали для громадських зібрань (біля сьогоднішнього вокзалу) чи оперного театру. Як і у випадку з Краковом, ці плани так і залишилися на папері, воєнні дії та пов’язані з ними витрати ускладнили реалізацію таких звершень. Були побудовані лише деякі житлові райони для німецьких чиновників та їхніх сімей (помешкання були сплановані на потреби зразкової з погляду нацистів сім’ї з чотирма дітьми). У 1940-х роках багатоквартирні будинки з’явилися в районі вулиць Опольська, Жасминова та Акацієва, на вулицях Коссака та Уланській. Це звичайні, традиційні будівлі, покриті двосхилими дахами. Їхньою особливістю були великі розміри квартир.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Крива Зала (Krzywa Hala) в Цеханові, фот. 1878 power/https://pl.wikipedia.org
Picture image
krzywa_hala.jpg
Здебільшого нереалізовані, пов’язані з Краковом і Познанню величезні плани мали неабияке символічне значення. В інших містах і регіонах Польщі така діяльність була не настільки масштабною і більш практичною. Інвестиції передусім мали на меті забезпечити умови для роботи німецьких чиновників, залізничників і поштових службовців, а також сім’ям, які прибували до Генерального губернаторства і заселяли окуповані німцями території. Одним із регіонів, який охопив великий проєкт модернізації, став так званий цехановський округ, до складу якого входили такі міста, як Плоцьк, Млява, Пултуськ і Ґарволін, а також варшавський дистрикт (з великим проєктом реконструкції, включаючи центр Сохачева). І тут проєктували переважно житлові масиви та будинки, а також супутню інфраструктуру – будинки культури, школи тощо. Однак лише частина запланованих кварталів була побудована під час Другої світової війни; до сьогодні збереглися будинки на вулиці Двірцевій і Трауґутта в Пултуську та Словацького у Мляві. Ще одним нагадуванням про будівельну діяльність часів німецької окупації є так звана Крива Зала в Цеханові – видовжена двоповерхова будівля з арками; вона мала бути частиною фасаду запланованої нової ринкової площі, сьогодні тут розташована бібліотека. У цьому ж місті на вул. 11-го Уланського легіонерського полку стоїть триповерховий житловий будинок із придатним для використання першим поверхом, що є невеликим реалізованим фрагментом грандіозних планів житлової забудови в центрі Цеханова.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Будинки у районі Вовче Горло, Ґлівіце, фот. Przykuta/CC BY-SA 4.0/https://commons.wikimedia.org
Picture image
wilcze_gardlo_budynki_21.09.09_p.jpg
Окрему групу об’єктів (та урбаністичних візій), які залишилися в Польщі після німецької присутності в перших десятиліттях ХХ сторіччя, становлять споруджені до Другої світової війни будівлі. У той час Вроцлав, Ґданськ, Щецин і частина Верхньої Сілезії входили до складу Німеччини. Тут до сьогодні збереглися побудовані в 1930-х роках будинки. Надзвичайно цікавим прикладом того, як разом із тогочасними політичними трансформаціями змінювався запроваджений в Німеччині архітектурний стиль, є Ґлівіце. Під час Веймарської республіки (1919–1933) місто разом із Битомом і Забже було розбудоване у, як вважали тоді, найпрогресивнішому, новому модерністському стилі. Коли Гітлер прийшов до влади, авангардні, сучасні форми архітектури поступилися місцем традиційним, які апелювали до «великого минулого» німецької нації. Цей популярний після 1933 року Heimatstil втілився, зокрема, у побудованому в 1937-1941 рр. поблизу міста Ґлівіце житловому масиві «S.A.-Siedlung Eichenkamp», під час війни його називали «Glaubenstatt», сьогодні – «Вовче Горло». Проєктант Рудольф Фішер використав ціновану на початку ХХ століття форму міста-саду (самодостатній комплекс камерної забудови, що потопає у зелені), поєднавши її з формою традиційного німецького поселення з витягнутою надбрамною будівлею і будинками з високими похилими дахами. З 1975 року район «Вовче Горло» є частиною міста Ґлівіце.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Стара листівка з зображенням амфітеатру та мавзолею на Горі Святої Анни до 1945 р., фот. S. Mielnik/ze zbiorów Oddział Terenowy NID w Opolu
Picture image
amfiteatr_opole.jpg
Якщо житловий мікрорайон «Eichenkamp» мав насамперед практичне призначення, то побудовані в 1934-1938 роках на горі Святої Анни амфітеатр і мавзолей мали політичну та символічну мету. На місці занедбаного кар’єру споруджено монументальний амфітеатр, який міг вмістити кілька десятків тисяч глядачів, а на його краю — мавзолей у формі ротонди в пам’ять про німецьких солдатів, які загинули в боях з польськими повстанцями під час Третього Сілезького повстання. Через символічне значення цього місця мавзолей підірвали одразу після Другої світової війни; вже в 1946 році було проведено конкурс на проєкт нового пам'ятника. Кілька років потому Ксаверій Дуніковський створив тут Пам’ятник Повстанському Чину, який мав на меті змінити ідеологічне значення гори Святої Анни. Амфітеатр зберігся до сьогодні.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Воєводська адміністрація у Вроцлаві, вид з вул. Фридерика Жоліо-Кюрі, фот. Jaroslaw Ciurus/CC BY-SA 4.0
Picture image
urzad_wojewodzki.jpg
Будинки з «важким» походженням і минулим є всюди. Бурхлива історія нашого континенту, зміщення кордонів, переселення, війни, етнічні конфлікти – все це залишило відбиток на архітектурі міст як Польщі, так й інших країн. Багато зведених навіть у «погані» часи будівель і творінь гнобителів та окупантів з часом втратили пов’язаний зі своїм походженням контекст і злилися з ландшафтом; споруди змінили своє призначення і сьогодні служать жителям, є практичними та потрібними. З часом про їхнє походження або забули, або воно втратило значення.
Молодіжний притулок для Гітлерюгенду ім. Павла Бенеке у Ґданську, 1940 р. Сучасний вигляд будівлі Біскупська Гірка (Biskupia Górka), фот. Wojciech Strozyk/Reporter/East News
Хто і коли збудував будівлю Нижньосілезької воєводської адміністрації у Вроцлаві – загальновідомо. Споруджена у 1939–1945 роках, вона була резиденцією німецької міської влади. Уже в 1950-х роках її перетворили на резиденцію польської воєводської влади. Монументальна споруда з фасадом, що нагадує будівлю Нової Райхсканцелярії в Берліні за проєктом Альберта Шпеєра, вже не асоціюється з часами Третього Райху. Так як і молодіжний притулок для Гітлерюгенда, побудований в 1938–1940 роках за проєктом Ганса Ріхерта в районі Біскупська Гірка в Ґданську. Масивну цегляну будівлю, натхненну готичною архітектурою тевтонських замків, відразу після Другої світової війни використовували як гуртожитки Ґданської Політехніки. У 1950-х роках вона перейшла у власність Громадянської Міліції (тут були, крім іншого, міліцейські казарми), а сьогодні - Криміналістична лабораторія поліції.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Школа Фрідріха Наумана, Щецин, фот. Johann-Sebastian-Bachinstitut • Stettin/domena publiczna. VII Загальноосвітній ліцей ім. Кшиштофа Каміля Бачинського в Щецині, фот. domena publiczna
Picture image
vii_lo_szczecin_.jpg
Проєкт ратуші в Щитно створив прусський архітектор Курт Фрік у той час, коли місто перебувало в межах німецьких кордонів. Масивна споруда з високою вежею була частково побудована на руїнах колишнього замку; хоча вона викликає асоціації з історичною оборонною архітектурою, має сучасну, залізобетонну конструкцію – таким чином архітектор хотів збудувати місток між традицією та сучасністю. Будинок і сьогодні виконує свої первісні функції. Як і багато будівель у Щецині, зведених за часів існування Німецького Райху. У середині 1930-х років було збудовано модерністське приміщення школи, яке кілька років носило ім’я Адольфа Гітлера. Сьогодні це VII Загальноосвітній ліцей, сучасний вигляд якого захоплює своєю простотою.
Районний суд Щецин-Центр у Щецині, фот. Cezary Aszkiełowicz/AW
«Німецьке походження» також має будівля Районного суду, яка розташована на площі Польського солдата. Її модернізували, а спочатку це було приміщення Städtische Sparkasse, тобто Міської ощадної каси. Будинок звели у 1930-х роках у самому центрі міста, тому він має стильну форму високої вишуканої будівлі з високим похилим дахом і цегляним фасадом, що стоїть на кам’яному цоколі. У 2022 році його інтер'єр було суттєво модернізовано, а монументальна форма корпусу ідеально відповідає призначенню, яке він виконує сьогодні.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Ратуша в Щитно, фот. Michał Kośc/Agencja Wschód/Reporter/East News
Picture image
ratusz_w_szczytnie_en_01179649_3095.jpg
Хоча сучасним терміном «невдало народжений» позначають архітектуру часів Польської Народної Республіки, його також можна застосувати до будівель, зведених на польській землі для потреб Третього Райху. Досі лунають голоси прихильників знищення Палацу культури і науки у Варшаві як символу часів поневолення. Якщо бути послідовним, то величезну кількість польських пам’яток архітектури треба було б перетворити на руїни. Не тільки з 1930-1940-х років, а й з більш давніх часів. Якщо заклик щодо поваги до минулого звучить проблематично, в контексті захисту такого типу будівель можна також використати раціональні та прагматичні аргументи. Чимало «невдало народжених» будівель прекрасно служать нам сьогодні. Треба змиритися з тим, що через перипетії історії у польських містах їх багато є і ще довго буде.
Переклад: Тарас Лильо
Авторка: Анна Цимер
