Пірати, вікінги та живі смолоскипи — фільмові каскадери з-над Вісли
Вони падають з висоти і вистрибують зі швидкісних потягів, їх збивають машинами, підвішують вниз головою, підпалюють і поливають водою перед кінокамерами. І хоч на екрані вони гинуть частіше за Шона Біна, без їхніх каскадерських трюків кіно було б зовсім не таким.
Без їхньої участі не постав би практично жоден сучасний фільм. Може здаватися, що спеціалізація каскадерів — видовищне гостросюжетне кіно, але насправді їхніми послугами користуються всі — автори серіалів, романтичних комедій та драматичних постановок. Якщо герой фільму бере участь у бійці, на знімальному майданчику поза всіляким сумнівом буде каскадер, який або гратиме в жорсткій сцені, або інструктуватиме, як зіграти так, щоб отримати правдоподібний екранний ефект і не розтовкти обличчя зірці. Бо каскадери — це не лише натреновані майстри фільмової еквілібристики, а ще й люди, які вміють оцінити та мінімізувати ризики як ніхто інший.
Піонер ексклюзивного мистецтва
Picture display
standardowy (864px desktop)
Goodbye Rockefeller, реж. Вальдемар Шарек, 1999, к. Кшиштоф Фус, фот. Національний кіноархів — Аудіовізуальний інститут / fototeka.fn.org.pl
Picture image
zegnaj_rockefeller_1999_rez_waldermar_szarek_nz_krzysztof_fus_fot_krzs1-f-4166-134-1500x.jpg
Кшиштоф Фус був одним із тих, хто започаткував професію каскадера в польському кіно. Він дебютував у 1966 році у фільмі Станіслава Ленартовича «Повний уперед», а в наступні роки набув статусу кінолегенди. У фільмі Александра Сцибора-Рильського «Вовчі відлуння» 1968 року він стрибав до колодязя із коня на бігу, а у фільмі Вайди «Все на продаж», знятому того ж року, заскакував під вагон і, щоб уникнути травми, мусив присідати у вузькому просторі між платформою та потягом, що саме розганявся. У «Солі чорної землі» Куца його скидали з даху, а в «Пані Володийовському» — зі стін замку. Це він став жертвою одного з найвидовищніших каскадерських нещасних випадків в історії польського кіно. На знімальному майданчику «Олімпійського вогню» Лєха Лорентовича 1969 року він зістрибнув з американської гірки, але вітер відхилив платформу, від якої він мав відскочити. Фус пролетів багато метрів униз і лише завдяки своїй спортивній підготовці зміг пом’якшити падіння і вижити. На цьому список аварій за його участі не закінчився. Через два роки в «Агенті № 1» Збіґнєва Кузьмінського Фус так обпік собі обличчя, що йому знадобилася пересадка шкіри. За свою кар’єру, яка тривала кілька десятиліть, він тричі побував у стані клінічної смерті.
У 1967 році у Вроцлаві Кшиштоф Фус заснував першу в польському кіно каскадерську групу. В інтерв’ю Анджею Буковіцькому з видання Magazyn Filmowy SFP він зауважив: «Я хотів зробити професію каскадера ексклюзивним заняттям». Незабаром завдяки йому цю професію в польському кіно було гідно оцінено.
Незнищенні
Picture display
standardowy (864px desktop)
Даніель Ольбрихський у фільмі Єжи Гофмана «Потоп», фот. Роман Сулік, Національний кіноархів / www.fototeka.fn.org.pl
Picture image
full_daniel_olbrychski_w_potopie_jerzego_hoffmana_fot_franciszek_kadziolka_770.jpg
Кінематографісти 1960-1970-х років розуміли необхідність користуватися послугами каскадерів. У знімальних групах на повну ставку працювали спеціалісти з кінотрюків. Вони отримували фіксовані зарплати, а також надбавки за кожен відпрацьований знімальний день. Формально професії каскадера не існувало, а її правила не були описані в жодному законі, але кіноспільнота розуміла, що без фахівців зі стрибків, фехтування та піротехніки далеко не зайдеш. Найняті до команд каскадери регулярно брали участь у тренувальних зборах, під час яких вони могли вдосконалювати навички катання на лижах або їзди верхи. Творці фільмів тісно співпрацювали з державними конезаводами, що дозволило зняти найбільш видовищні фільми епохи. Без каскадерів та їхнього вміння не виникли б такі хіти часів ПНР, як «Хрестоносці» Александра Форда, «Земля обітована» Анджея Вайди чи «Пан Володийовський» і «Потоп» Єжи Гофмана.
Робота каскадерів не зводилася лише до відігрування сцен із тваринами чи вогнем. Вони мали гарантувати безпеку акторів, які самостійно виконували трюки. У «Потопі» їх було чимало: у сцені двобою Кмітіца з Володийовським Тадеуш Ломніцький і Даніель Ольбрихський були взуті в черевики з футбольними шипами для кращого зчеплення з болотистою поверхнею, а фінальний удар вдалося зняти завдяки спеціальній захисній пластині на голові Ольбрихського. Також із каскадерами необхідно було порадитися у сцені припалення Кмітіца вогнем смолоскипів. Разом із сценографами та гримерами вони створили спеціальні щити, завдяки яким вогонь не шкодив акторові, який уже й без того перебував у незручному положенні.
Піратська банда
Picture display
standardowy (864px desktop)
Роман Полянський на зйомках фільму «Пірати», реж. Роман Полянський, 1985, фот. Юрґен Vollmer / Popperphoto / Getty Images
Picture image
pirates_polanski_gettyimages_4738.jpg
Професіоналізація каскадерської індустрії призвела до того, що незабаром польських майстрів цієї професії помітили й за кордоном. Сталося це завдяки «Піратам» Романа Полянського, знятим 1986 року. Для потреб цього фільму було зібрано групу каскадерів, пізніше названу «Бандою піратів». Її творцем був Ришард Яніковський, один із найвизначніших і найдосвідченіших каскадерів у історії польського кіно, який працював на майданчиках понад 300 серіалів і фільмів. Він був першим поляком, який стрибнув з 20-метрової висоти, а в «Піратах» дозволив протягнути себе під кілем галеона.
Серед сімнадцяти учасників його «Банди» були найспритніші та найсміливіші каскадери польського кінематографа, чиї трюки завоювали визнання фахівців галузі. Завдяки цьому після «Піратів» група Яніковського працювала над «Отелло» Франко Дзефіреллі (1986) та «Островом піратів» Ренні Гарліна (1995), а в 1990 році отримала «Золотого ангела» на Міжнародному каскадерському фестивалі в Тулузі.
До цієї елітної команди належав також Збіґнєв Модей, якого згодом двічі було номіновано на каскадерського «Оскара», тобто на премію Taurus World Stunt Award (за серіал «Мент» Пасіковського та координацію каскадерів у фільмі «Варшавська битва. 1920» Єжи Гофмана).
Школа кіношного вмирання
Picture display
standardowy (864px desktop)
«Нічні графіті», реж. Мацєй Дуткевич, 1996, на фото Кшиштоф Яніковський, фот. Кшиштоф Фус / Національний кіноархів — Аудіовізуальний інститут / fototeka.fn.org.pl
Picture image
nocne_grafitti_nz_ryszard_janikowski_kaskader_1996_fot_krzysztof_fus_fototeka.jpg
Саме він разом із Яніковським створив основу для функціонування сучасної каскадерської індустрії в Польщі, долучившись до роботи зі створення Польської школи кінокаскадерів. Інституція, очолювана Ришардом Яніковським, існує з 2008 року в рамках Асоціації польських кінематографістів і народилася як відповідь на «звільнення» ринку та допуск на нього осіб без відповідної кваліфікації. Школа каскадерів мала надавати своїм випускникам знання та навички, необхідні в роботі каскадера. Вони вивчали бойові мистецтва, вправлялися в падіннях з висоти та роботі з піротехнікою, вивчали скелелазіння та проходили психологічні заняття. Це дозволяло їм абсолютно свідомо та безпечно виконувати свою професію. Ришард Яніковський зауважив у інтерв’ю Анні Біляк для видання Dwutygodnik:
Напевно, багато хто вважає, що каскадер — це качок, який любить похизуватися. А насправді все з точністю до навпаки. Дурні каскадери гинуть, а розумні переходять на новий рівень і очолюють інші команди, які знімають, наприклад, бойовики.
Школа під керівництвом Яніковського — не єдиний заклад, де навчають каскадерів. Ще в 1996 році Школу каскадерів «13» заснував один із найдосвідченіших і найбільш працьовитих кінокаскадерів у Польщі, особа, відповідальна за трюки в сотнях польських і іноземних фільмів — Марек Солек.
Навчання, яке проходять польські кандидати в каскадери, не обмежується жодною зі сфер кіномистецтва (як-от стрибки з висоти, робота з вогнем або автомобільні аварії). У той час як каскадери з Гонконгу, наприклад, спеціалізуються на хореографії бойових мистецтв (школа Пекінської опери, відома хоча б завдяки Джекі Чану), над Віслою роблять акцент на універсальності.
Адже польські каскадери повинні «обслуговувати» і фільми, і серіали, підготовлені для стрімінґ-гігантів, і... комп’ютерні ігри, для яких їхня участь виявляється неоціненною. Саме вони дозволяють створювати максимально реалістичні симуляції руху, прикладом чого є хітовий «Відьмак».
Тарзан зі Стальової Волі
Picture display
standardowy (864px desktop)
«Вікінг», реж. Роберт Еґґерс, 2022, фот. Universal Pictures
Picture image
viking_photo_universal_pictures_1075408.1.jpg
Незважаючи на те, що польський ринок каскадерів професіоналізується роками, інколи дорога на знімальний майданчик пролягає зовсім з іншого боку. У цьому переконався один із найвідоміших польських каскадерів Яцек Яґудка, який уже віддавна робить кар’єру в Голлівуді.
Він ніколи не планував стати каскадером. Яґудка був баскетболістом. У підлітковому віці виступав за команду «Сталь Сталева Воля», а в 15 років виїхав до Англії і вже там продовжував свою спортивну кар’єру. Коли одного разу кінопродюсер зателефонував менеджеру групи, щоб запитати про високих чоловіків, які могли би знятися у фільмі, Яґудка отримав новий шанс. У «Дев’ятому легіоні» Кевіна Макдональда поляк зіграв одного з римських солдатів. Так почалася його пригода з десятою музою.
Він закінчив чотирирічну школу каскадерів і протягом наступних років важко працював, аби досягти вершин у своїй професії. У «Спектрі» про пригоди Джеймса Бонда він врізався на гелікоптері в один із лондонських мостів, а у «Вікінгу» Роберта Еґґерса видовищно бився в ролі берсерка. Сьогодні в його фільмографії є такі фільми як «Диво-жінка», «Тарзан. Легенда», «Гра престолів», «Бунтар Один. Зоряні Війни. Історія» і «Відьмак», а список виконаних трюків і небезпечних сцен ставить його в один ряд із найважливішими польськими каскадерами: від Кшиштофа Фуса та Ришарда Яніковського до Збіґнєва Модея та Марека Солека.
Переклад: Марія Шагурі