На вулиці Ґандальфа в Мордорі. Що розповідають назви вулиць у Польщі
Тема урбанонімії – назв вулиць та інших частин міського простору – у Польщі виявляється справжньою скарбницею знань не стільки мовознавчого, скільки соціологічного характеру. Заглиблюючись у неї, ми дізнаємося, як інтернет став інструментом боротьби за декомунізацію, які назви вулиць є найпоширенішими в Польщі та чому у Слупську назви вулиць можуть містити не більше ніж 30 знаків.
Від початків існування інтернету користувачів спокушала можливість використовувати його потенціал творення фікції для влаштування більших чи менших жартів. Один із таких невинних жартів, а водночас експеримент, у 2004 році реалізувала група анонімних авторів, додавши до польської Вікіпедії гасло «Генрик Батута». У ньому йшлося про нібито одного з головних діячів Комуністичної партії Польщі, ім’ям якого мала бути названа одна з вулиць на варшавському Служеві. Хоча його представили дуже переконливо – з повним життєписом, описом заслуг, а навіть із «доказом» увічнення у вигляді фотографії таблички з його ім’ям – Генрик Батута був цілком вигаданою постаттю. Жарт залишався непоміченим упродовж 15 місяців, а інформацію з фальшивої статті цитували також інші сайти, тиражуючи вигадану історію.
Метою цього жарту була провокація – його автори, які називали себе «Армією Батути», хотіли з одного боку звернути увагу на безрефлексійне ставлення до назв вулиць, а з іншого – висміяти те, що польські міста й далі були переповнені «назвами осіб та інституцій, на це негідних». Ідея виникла, коли автори гасла їхали таксі на Служев – на вулицю Батути – й запитали таксиста, чи знає він, що її назва походить від прізвища «комуніста і ворога Польщі». Водій відповів, що йому це байдуже, а на подальші запитання зізнався, що не заперечував би навіть проти того, щоб вулиця вшановувала гітлерівського генерала.
Насправді вулиця Батути пов’язана з музикою, як і сусідні вулиці Баха, Сонати, Моцарта чи Смичкова. Зрештою 5 лютого 2006 року статтю про Генрика Батуту було вилучено з Вікіпедії, а всю ситуацію описано в пресі – не лише з застереженням, що не варто вірити всьому, що читаєш в інтернеті, але й із наголошенням на головній меті провокації «Армії Батути».
Вулиця Дворцова та інші релікти комунізму
Picture display
standardowy (864px desktop)
Вулиця Марусажівни, Отвоцьк, фот. Krzysztof Żuczkowski / Forum
Picture image
ulica_marusarzowny_otwock_swider_fot_krzysztof_zuczkowski_forum-0798949875-s.jpg
Тема декомунізації назв у публічному просторі, хоч і постійно присутня після 1989 року, знову вийшла на перший план у 2016 році разом із законом, що забороняє пропагування комунізму чи іншого тоталітарного устрою в назвах публічних об’єктів, із особливим урахуванням назв, пов’язаних із системою влади в Польщі в 1944–1989 роках. Публічні дискусії, покликані визначити, які назви слід беззастережно змінити, а які залишити, були надзвичайно жвавими, адже поєднували два важливі виміри – переосмислення історії та організацію повсякденного життя. Важливим аспектом цих обговорень стали витрати, які тягне за собою кожна зміна в номенклатурі вулиць: необхідність заміни табличок на будинках і дорожніх знаках, оформлення нових документів, оновлення даних у реєстрах, а у випадку підприємств – також дрібні, але витратні зміни в ділових матеріалах, як-от печатки чи рекламна продукція.
Лунали також голоси, що безславні назви об’єктів у публічному просторі є важливим слідом історії, який не слід стирати. Крім того, частину біографій важко оцінити однозначно, а деякі події, попри трагічне минуле, водночас увічнюють героїзм поляків. Наприклад, познанська вулиця 23 Лютого, яка вшановує «визволення» Червоною армією, тобто початок комунізму, спершу в процесі декомунізації була перейменована (на вулицю поручниці Яніни Левандовської – планеристки й пілотки літака, єдиної жінки-жертви Катинського злочину). Однак це рішення було скасовано через спротив міської ради, яка аргументувала, що в боях за Познань брали участь також цивільні – Цитаделівці.
2016 рік і жваві дискусії про декомунізацію в публічному просторі принесли також нового «Батуту». Під час розмови в ефірі Radio Kraków один із краківських радників закликав уважніше придивлятися до біографій патронів вулиць. «Є, наприклад, контроверсійна вулиця Дворцова», – казав він. «Частина мешканців думає, що ця вулиця пов’язана із залізничним вокзалом PKP, але це не назва, пов’язана з вокзалом, а з Дворцовим».
Не знадобилося багато часу, щоб спростувати цю інформацію й заспокоїти громадськість: краківська вулиця Дворцова не має жодного зв’язку з радянським письменником, адже отримала свою назву, коли тому було лише вісім років.
Які назви вулиць трапляються найчастіше?
За даними Головного статистичними управління (GUS), у Польщі нині (тобто в 2026 році) налічується 293 080 вулиць. Серед найпоширеніших назв – вулиці Лісоваа (3689), Польна (3570), Сонячна (3166) – попри високу частотність, кожна з них становить лише трохи понад 1 відсоток від усіх назв.
Часто трапляються також вулиці Коротка (2585), Оґродова (2455, від ogród – сад) чи Бжозова (2160, від brzoza – береза). Вулиць Шкільних у Польщі є 2421, Костельних – 1455, Дворцових (звісно, тих, назви яких походять від dworzec від brzoza – вокзал) – 847.
1072 вулиці названі на честь Тадеуша Костюшка, 462 – Юзефа Пілсудського, а 416 – Болеслава Хороброго. Ян Павло ІІ є патроном 677 вулиць, а кардинал Кароль Войтила – 33. Ім’я Марії Склодовської-Кюрі мають 292 вулиці, Миколая Коперника – 649.
Вулиць 1 Травня трохи більше (477), ніж 3 Травня (424), а Війська Польського (543) – більше, ніж Армії Крайової (432).
У вічному протистоянні Міцкевич проти Словацького цього разу переміг автор «Пана Тадеуша» – його ім’я увічнено в 1100 назвах вулиць, тоді як автор «Балладини» – у 822. Трохи позаду опинилася Марія Конопницька з показником 778 вулиць із її прізвищем.
Серед вулиць, названих на честь польських нобелівських лауреатів у галузі літератури, аж 868 носять ім’я Генрика Сенкевича, 402 – Владислава Реймонта, 195 – Чеслава Мілоша, 128 – Віслави Шимборської.
Даремно, однак, шукати вулиці Ольги Токарчук, Адама Малиша, Роберта Кубіци чи Марилі Родович – у багатьох ґмінах і містах ухвалено правило, що пам’ятні назви, утворені від прізвищ, псевдонімів або інших означень осіб, можна надавати лише після спливу п’яти років від смерті вшанованої постаті. У виняткових випадках цей термін може бути скорочений, наприклад за клопотанням мера міста.
Цією можливістю скористався у 2020 році президент Варшави Рафал Тшасковський, завдяки чому в першу річницю трагічної смерті Павела Адамовича алея у варшавському Парку Мазовецького отримала ім’я покійного президента Ґданська.
Промовисту статистику навела Марина Томашевська з нагоди виставки «WAW. Місто і вулиці жінок», що триває до 22 лютого 2026 року в Домі зустрічей з історією у Варшаві. Вона зауважила, що у столиці з 5800 вулиць і площ близько двадцяти відсотків мають назви, що вшановують конкретних осіб, з яких майже 1300 – це вулиці, названі на честь чоловіків, і лише близько 158 – на честь жінок.
Хто буває в Понеділковому Долі
Picture display
standardowy (864px desktop)
Вулиця Пружна у Варшаві, фот. Artur Zawadzki / East News
Picture image
ulica_prozna_w_warszawie_fot_artur_zawadzki_en_01171105_4481-kopia.jpg
Розташована в Дзялдові вулиця Організації молоді Товариства робітничих університетів має почесний статус назви з найбільшою кількістю знаків у Польщі – аж 56 (без урахування пробілів). Довгі назви, незручні в повсякденному вжитку, до того ж є малоефективними з економічного погляду: що більше літер, то більша табличка і дорожчі дорожні знаки.
Деякі міста знайшли вихід. Слупськ, щоб обмежити такі витрати, запровадив ліміт довжини назв – 30 знаків разом із пробілами.
Натомість серед найкоротших назв вулиць є вулиця Єви (зокрема в Кутні, Ченстохові чи Білостоці), названа на згадку про біблійну першу жінку. Однак рекорд належить селу Колонія Лдзань у Лодзькому воєводстві, де вулиці просто пронумерували, надавши їм назви: 1, 2, 3 і так далі.
Назви вулиць можуть також привносити в реальність трохи казковості. На мапі Польщі знайдемо вулиці, названі, зокрема, на честь Кубуся Пухатка (Вінні-Пуха, аж у 75 місцевостях), Бджілки Майї, Болека і Льолека чи Рекся.
На варшавському Служевці-Пшемисловому, який неофіційно називають «Мордором», одна з вулиць отримала за патрона автора трилогії «Володар перснів» – Дж. Р. Р. Толкіна, а інша – героя його книжок, Ґандальфа. Ці назви не лише викликають усмішку, а й документують мову та сленг сучасної Варшави, що дістало схвалення мешканців.
Варто перевіряти незнайомі нам прізвища, які трапляються в назвах публічних об’єктів, і таким чином пізнавати історію – особливо регіональну. Тоді дізнаємося, що Броніслав Чех, патрон вулиці в Закопаному, був видатним польським лижником, який навіть умів танцювати на лижах, а на варшавській вулиці Казимира Шпотанського колись діяла його фабрика, де виробляли надсучасні електричні апарати.
Вулиця Понеділкий Діл у Вольському лісі в Кракові завдячує свою назву розташуванню в яру, що колись належав Юзефові Понеділку, а вулиця На Останньому Гроші у Вроцлаві нагадує про корчму, яка колись тут існувала, де пропивали останні гроші.
Як відбувається надання назв вулицям на практиці
Назви вулиць передусім виконують облікову функцію та впорядковують публічний простір. Вони, однак, відіграють і інші, менш очевидні ролі – інтегрують мешканців населених пунктів, а через увічнення певних постатей чи подій навчають і виконують престижну функцію.
Назви вулицям, а також іншим об’єктам – таким як площі чи кругові розв’язки – надає рада ґміни шляхом ухвали, а в містах – міська рада. Ініціатива щодо надання або зміни назви може виходити не лише від органів влади, а й від мешканців.
У деяких ґмінах створено спеціальні дорадчі органи з питань найменування вулиць, наприклад Комісію з питань назв вулиць у Познані чи Групу з міського найменування у Варшаві.
Хоча зазвичай ради ґмін і міст мають доволі широку свободу у виборі назв, правила найменування можуть бути закріплені в окремих ухвалах, як-от ухвала про найменування Ради столичного міста Варшави. Згідно з нею, назви у столиці мають, зокрема, відповідати традиції та історії Варшави, а також ураховувати характерні риси конкретного об’єкта або території, на якій цей об’єкт (у цьому випадку вулиця) розташований.
Назви можуть походити від власних назв, загальних назв або бути пам’ятними, причому слід зберігати баланс між цими типами та, як зазначено в настановах, уникати домінування назв пам’ятного характеру – тобто тих, що вшановують постаті, колективні суб’єкти та історичні, літературні чи мистецькі події.
Назви вулиць не можуть мати глузливого чи принизливого характеру, а також не повинні бути складними у повсякденному вжитку, тому слід уникати багатослівних, неясних або іншомовних назв. Вони також не повинні повторюватися в межах одного населеного пункту, що може трапитися, коли місто поглинає сусіднє містечко або коли два населені пункти об’єднуються.
Зазвичай назви вулиць ми сприймаємо суто утилітарно. У повсякденному житті вони допомагають нам орієнтуватися в просторі, ми читаємо їх автоматично, не замислюючись, а втім за кожною назвою стоїть певне рішення. Варто приділити час, щоб їх розшифрувати й відкривати часто неочевидні історії наших міст.