Було багато причин, чому в повоєнне півстоліття, а особливо в 1970-1980-х роках, костелам надавали не тільки дуже оригінальних, навіть ефектних форм, а й великих розмірів. Як показав приклад костелу в Тихах, вражаючих форм очікували самі парафіяни. Але не тільки. Костельне будівництво було єдиним, що не підпорядковувалося державним нормам, лише при проєктуванні храму архітектор міг використовувати справді авторські ідеї, оригінальні форми чи конструкційні рішення. Результат не завжди був позитивний. Архітектор Януш Казубінський у 1980 році на сторінках місячника «Архітектура» («Architektura») зазначив:
Перебуваючи у стані фрустрації перед «великою плитою», проєктант, коли «доривається» до теми, в якій «йому можна все», втрачає міру. Він прагне вкласти у неї все, що не зміг реалізувати в панельному житловому масиві, вмістити це у малому костелі. І вміщує. Його майстерність ще більше поглиблює драматизм такого рішення.
Ніде нечуване багатство форм часто поєднувалося зі значними масштабами споруджуваних об'єктів. Костели будували більші, ніж потрібно, бо не було відомо, коли сусідня дільниця отримає дозвіл на будівництво свого костелу, також влада могла будь-коли відкликати дозвіл на будівництво. Через брак коштів популярною була дворівнева модель храму. Насамперед будували так звану нижню церкву, де можна було відправляти богослужіння поки не були зібрані кошти на добудову надземної частини будівлі.
Поруч із житловим масивом
Однак і архітектори, й інвестори – парохи наголошують на ще одній важливій причині, чому храмам надавали таких незвичних форм. У цьому проглядався протест як проти монотонних модерністських багатоквартирних будинків, так і проти влади, яка нав’язувала лінійне планування міст, обмежуючи людей простими багатоквартирними будинками. Форма церкви мала домінувати, ефектно виділятися на тлі оточення та мати не схожий на тогочасну масову забудову вигляд. Її призначення полягало в тому, щоб чітко наголошувати на унікальності та важливості об'єкта. Дослідниця повоєнної костельної архітектури в Польщі Марія Ева Розьє-Сєдлецька у книжці «Післясоборна сакральна архітектура» зазначала:
Оскільки, на жаль, нечасто костел проєктували разом із житловим масивом чи дільницею, для мешканців яких його мали звести, найчастіше завданням проєктувальника є зміна наявного ландшафту шляхом уведення нового елементу: парафіяльного осередку. Врахування існуючого стану має велике значення, тим паче, що костел, завдяки своїм функціям загалом має інший візуальний вигляд і характер, ніж житлова забудова, в яку він найчастіше «вростає».
