Прокляті привиди
Визначення «психічного здоров'я» дуже мінливе – поведінка, яку вважали цілком нормальною за часів Шопена, сьогодні може здатися дивною. Діагностика психічних захворювань з відстані кількох сотень років не має великого сенсу, але великих діячів культури охоче піддають психіатричному аналізові. Як ставили діагноз композитору з Желязової Волі? Аксель Каренберґ, дослідник історії медицини, наводить список діагнозів, які «ставили» Шопену: шизоїдна особистість, депресивний розлад особистості, спровокований туберкульозом психоневроз, схильність до маніакально-депресивного психозу. Були спекуляції щодо психастенії, шизофреноподібного психозу, гомосексуальності чи асексуальності, морфінізму та скроневої епілепсії. Таким є огляд досліджень, проведених на початку ХХ століття. Багато з цих термінів застарілі, багато – неадекватні.
Схожі на депресію симптоми Шопен вперше відчув у Відні, на початку своєї еміграції. Його тугу за домівкою супроводжували тривожні новини про поразку Листопадового повстання і вторгнення царського війська до Варшави. Ті ж симптоми повернулися на Майорці. Шопен скаржився, що його світ стає таким же чорним, як і його серце. Після перебування на Майорці його бажання працювати та продуктивність зменшилися, і вперше в житті він почав страждати від тривалого безсоння.
Усвідомлюючи свою слабкість і втрату інтересу до життя, він казав, що старі ченці мають більше запалу, ніж він. Шопен порівнював свою келію в монастирі з великою труною, а почуття безнадії, яке охопило його, підсумував дивною метафорою: «Це не моя вина, що я, як той гриб, схожий на шампіньйон, що отруює, коли вириєш його із землі й покуштуєш, сплутавши з чимось іншим – я знаю, що ніколи нікому нічим не був корисний – але й собі не дуже приніс користі». Жорж Санд писала: «Ще місяць в Іспанії, і Шопен помер би від депресії».
Згаданий вище Аксель Каренберґ зазначав:
З погляду психопатографії важливим є той факт, що фізичним симптомам – кашлю, мокротинню, лихоманці та легеневій кровотечі – передувало погіршення психічного стану.
Нарцис Едмон Жозе Демадріль, «Портрет Жорж Санд», 1839, фот. Національна бібліотека Polona
Нам відомо кілька випадків, коли у Шопена були галюцинації. Наннет Штрайхер, учениця композитора, згадувала урок, під час якого він був абсолютно поглинутий власною грою й повністю відірваний від світу. Раптом він перестав грати, його волосся стало дибки, він щось прокричав і заплакав. Це тривало лише мить.
У злощасному монастирі у Вальдемосі, навіть коли наставало полегшення, йому здавалося, що він перебуває в оточенні привидів. «Я застала його о десятій годині вечора за фортепіано, блідим, з божевільним поглядом в очах, з волоссям дибки», – згадувала Санд. В «Історія мого життя» вона згадує ще один, пов’язаний з галюцинаціями Шопена, епізод. Одного разу, коли письменниця повернулася з кількагодинної екскурсії, Шопен, побачивши її, встав і з безумним поглядом в очах промовив: «Ах! Я знав, що ти мертва!» Чекаючи повернення Санд, він мріяв, і в певний момент перестав розрізняти видумку від реальності. Його заспокоїла гра на фортепіано, він майже заснув за інструментом, вважаючи себе мертвим. Він бачив себе утоплеником в озері.
Він і до того уявляв свою смерть. Вперше це сталося під час важкої зубної інфекції 1844 року, в час, коли помер його батько і Ян Матушинський, близький друг Шопена зі шкільних років. Санд згадувала:
Згідно з католицькими догмами смерть є чимось страхітливим. Шопен не мріяв про кращий світ, у який відійшли ці чисті душі, натомість його переслідували жахливі видіння, і мені доводилося провести не одну ніч у сусідній кімнаті, постійно напоготові, щоб відірватися від роботи та прогнати привидів, які переслідували його як наяву, так й уві сні. Він уявляв собі власну смерть такою, якою вона зображена в переповненій забобонами слов'янській поезії. Привиди кликали його й хапали. Він не бачив, як його померлий батько та друг посміхалися йому; він лише відштовхував їхні безтілесні обличчя від себе і намагався звільнитися від хватки їхніх крижаних рук.
У вересні 1848 року він перервав свій концерт у Лондоні. У листі до Соланж Клезінже, дочки Санд, Шопен писав:
Я вже збирався почати марш, коли раптом побачив, як з напіввідкритого роялю вилазять прокляті привиди, що з'явилися мені одного похмурого вечора в абатстві.
Були також спроби психоаналізу творчості піаніста, який помер у Парижі. Дослідник Серджіо Рок'єтта в ритмі похоронного маршу з Сонати № 2 намагався виявити спробу композитора записати повторювані звуки кашлю. Андре Мішель писав, що мотив колискової, що з'являється у творі Шопена, може свідчити про підсвідому тугу за втраченими грудьми матері.
