Графічні ігри зі смертю: короткий путівник світом символіки та образів на цвинтарях

nagrobek_rodziny_jaegerow_z_aniolem_zaloby_trzymajacym_pochodnie_skierowana_do_dolu_cmentarz_ewangelicko-augsburskim_w_warszawie_fot._joanna_mariuk.jpg, default, Янгол жалоби з факелом, спрямованим униз, на надгробку родини Єґерів, євангелічно-ауґсбурзький цвинтар у Варшаві, фот. Йоанна Маріюк, Графічні ігри зі смертю: короткий путівник світом символіки та образів на цвинтарях

#спадщина

#мультимедіа

У сучасному світі думка про смерть витіснена з повсякденного життя, а разом із цим зникає символічна й освітня роль цвинтарів. Вони перестають бути своєрідними «підручниками» для розмови про найважливіше, а елементи іконографії на сучасних надгробках зводяться переважно до декоративних оздоб. Однак до середини XX століття поховальна символіка була надзвичайно розвиненою й дивовижно універсальною.

Смерть як сон

Picture display

standardowy (864px desktop)

Янгол із оберемком маків на могилі Галусі Ґалкувни на Брудновському цвинтарі у Варшаві, фот. Йоанна Маріюк

Picture image

grob_halusi_galkowny_z_aniolem_trzymajacym_narecze_maku_cmentarz_brodnowski_fot._joanna_mariuk.jpg

Вони були синами грецької богині ночі Нікс, близнюками. У мистецтві їх часто зображали разом: Танатоса, бога смерті, – як юнака із чорними крилами та перевернутим, згаслим факелом, а Гіпноса, бога сну, – як юнака з посохом і рогом, наповненим водою із ріки забуття Лети або маковим соком. Бог смерті та бог сну були нерозривно з’єднані братніми узами – так само, як тісно пов’язані між собою сон та вічний сон.

Сліди близькості сну і смерті знаходимо також у мові. В середньовіччі останнє помазання називали dormientium exitium, тобто «таїнство смерті сплячих», і досі поширені вислови на кшталт «заснув у Господі» чи «спочиває з миром». Про спокійний сон тих, хто відійшов, намагалися подбати, використовуючи знання про снодійні та гіпнотичні властивості маку. Під час похорону в бойків насіння маку розсипали дорогою, якою несли труну на цвинтар, а іноді навіть клали мак у вуста небіжчику, щоб забезпечити йому спокійний сон і вберегти живих від відвідин неспокійної душі. В околицях Тухолі з небажаними візитами померлих боролися інакше: у труну поряд із тілом клали мішечок з піском і маком, а часом також аркуш із текстом молитви без фінального «Амінь». Вірили, що небіжчик буде зайнятий відділянням піску від маку або безкінечним читанням молитви, замість того, щоб турбувати живих у подобі віщуна (тобто упиря).

Picture display

standardowy (864px desktop)

Надгробок Шиллерів на євангелічно-реформаторському цвинтарі у Варшаві, фот. Йоанна Маріюк

Picture image

nagrobek_rodziny_szyllerow_na_cmentarzu_ewangelicko-reformowanym_w_warszawie_fot._joanna_mariuk.jpg

І на надгробках, поряд із фігурами сплячих постатей, що очікують пробудження до вічного життя, часто з’являється мак як символ вічного сну. Це уявлення настільки поширене, що його можна зустріти як на католицьких, так і на євангелічних цвинтарях. Квіти маку, переважно маківки, надгробні янголи тримають у руках; іноді вони утворюють декоративні ґірлянди або вплітаються в орнамент литих залізних огорож довкола могил. Цікавим прикладом такого використання символіки маку є гробниця родини Шиллерів на євангелічно-реформаторському цвинтарі у Варшаві. В центрі композиції розташований янгол віри: однією рукою він підтримує якір, а пальцем іншої вказує на напис, що увінчує величний гробівець – Mors est vita («Смерть – це життя»), та осяяний променями хрест. По обидва боки янгольської постаті симетрично розміщено декоративні композиції з макових голівок. Смерть – це сон (маківки), проте можна покладати надію на віру (якір), а шлях до спасіння й вічного життя, на який указує янгол, веде через віру в Бога та слідування Його шляхами (хрест у сяйві променів). Лише тоді істинною стає формула Mors est vita.

Смерть як перехід

Picture display

mały obrazek (568px desktop)

Янгол, що відчиняє двері, на надгробку Ернеста Ґенцеля на Старому цвинтарі в Лодзі, фот. Йоанна Маріюк

Picture image

aniol_otiwerajacy_drzwi_nagrobek_e.guenzela_na_starym_cmentarzu_przy_ul._ogrodowej_w_lodzi_fot._joanna_mariuk.jpg

Text

Ледве янгол спочинку втихомирить чуття –

Вже янгол Воскресіння кличе в нове життя,

З блаженною радістю: смерть – лише поріг

Між світом досвіду і Богом дорогим.

Author

Теофіль Ленартович (переклад авторський)

Такий напис розміщений на надгробному пам’ятнику Зофії з Кіцьких Чешковської у флорентійській базиліці Санта-Кроче. Увесь пам’ятник має форму дверей – брами до вічного життя. Мотив дверей – відчинених, прочинених або зачинених – був популярним сепулькральним символом (тобто символом, пов’язаним із похованням – прим. перекл.) у добу Відродження, бароко, а особливо в XIX столітті. Яскравим і водночас досить типовим прикладом такого підходу до поховальної символіки є гробівець засновника майстерні штукатурних робіт у Лодзі – Германа Ернеста Ґенцеля на Старому цвинтарі на вулиці Оґродовій. Пам’ятник має форму прочинених дверей, перед якими стоїть янгол у довгому вбранні, що символічно відчиняє душі померлого двері до вічного життя. Над дверима викарбувано напис Gott ist die Liebe («Бог є любов»). Роль символічної межі між двома світами нерідко виконує драпована тканина, яка нагадує частково розсунуту завісу.

Янголи дуже часто виступають провідниками в дорозі до «кращого світу», а водночас – сторожами брами переходу. На надгробках можна також зустріти янголів жалоби з опущеними крилами і факелами, головні яких спрямовані донизу; янголів віри, які вказують шлях до спасіння; а також янголів смерті, що супроводжують душі померлих і, іноді, підносять зображення небіжчика просто до неба.

Надгробні символи на польських цвинтарях [галерея]

Embeded gallery style

display gallery as slider

Час від смерті до похорону вважався періодом трансґресії – переходу, коли світи живих і мертвих перепліталися, а межа між ними розмивалася. Це добре видно в народних віруваннях, пов’язаних із цим періодом. Вірили, зокрема, що молоді матері, які померли, залишивши немовлят, ще деякий час по смерті поверталися, щоб годувати й забавляти своїх дітей. Душі, що блукали, могли навідувати живих, а часом навіть брати участь у тризні на власному похороні. Щоб запобігти подальшим смертям у родині чи блуканню неспокійних душ по землі, живі вдавалися до різних магічних та апотропейних (захисних) практик. У домі покійного завішували дзеркала (бо вважалося, що побачити в них відображення небіжчика – до нової смерті в родині), не замикали двері або відчиняли вікна, щоб душа могла безперешкодно залишити дім. Воду, якою обмивали небіжчика, виливали в особливо визначених місцях (наприклад, на Вармії – під віз, яким везли труну на цвинтар), а все, що торкалося тіла покійного, вважалося нечистим. Щоб душа не повернулася до хати, на поріг клали сокиру (на Мазурах) або освячене на Різдво зілля (на Вармії). Померлого також обкурювали рослинами, освяченими під час Октави Різдва (восьми святкових днів, що тривають від Різдва Христового до Нового року – прим. перекл.), або клали такі трави йому під голову, коли він лежав на смертному ложі.

Пам’ятай про смерть

Text

Колесом нестримним летить швидкоплинний час,

І з нього вже зірвався не один, хто прагнув дожити до старості.

Author

Даніель Наборовський, «Короткочасність життя» (переклад авторський)

Роздуми про минучість і неминучість кінця життя – це не лише надбання барокової поезії. Латинська максима Memento mori («Пам’ятай про смерть») з’являється також на надгробках, хоча частіше там можна зустріти символи крихкості людського життя, його проминальності й смерті. Про швидкоплинність існування нагадують зображення зламаних дерев, урн, накритих жалобною тканиною, зламаних свічок, розбитих колон або зів’ялих, зірваних квітів – особливо тюльпанів, чий вік надзвичайно короткий. Крихкість життя символізують також метелики, які водночас можуть уособлювати душу, що полишає тіло.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Особливим символом смерті був бражник мертва голова. Тут – на могилі Юліуша Кольберга на євангелічно-ауґсбурзькому цвинтарі у Варшаві, фот. Йоанна Маріюк

Picture image

zmierzchnica_trupia_glowka_na_grobie_juliusz_kolberga_na_cmentarzu_ewangelicko-augsburskim_w_warszawie_fot._joanna_mariuk.jpg

Метелик – це символ надзвичайно багатозначний. Його життєвий цикл – від яйця через гусінь і лялечку до імаго – постійне «вмирання» однієї форми й народження нової, що робить метелика символом водночас життя, смерті та воскресіння. Птахом, який символічно означає смерть, є сова. Вона – птах ночі й атрибут хтонічних божеств (божеств підземного світу). Колись вірили, що ухкання сови є провісником смерті. Сама ж смерть на надгробках часто постає у вигляді черепа, схрещених кісток, рідше – скелета. Поширеним її символом є також факел із спрямованою донизу головнею – давній атрибут Танатоса.

Символіка проминальності так само є дуже поширеною. Її найвідомішим утіленням стало зображення піскового годинника, іноді з крилами, де пересипання піску має нагадувати про безперервний плин людського життя. Пісковий годинник є також атрибутом Батька Часу – Хроноса, прадавнього божества, що стояло на варті світового порядку й плину часу. На надгробках можна побачити велику постать старця, часом із крилами, який тримає в руках пісковий годинник, а рідше – косу.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Персоніфікація Часу у вигляді крилатого старця, що спирається на пісковий годинник. Видимі атрибути Смерті: коса, сова й маковий вінок. Повонзки, фот. Йоанна Маріюк

Picture image

personifikacja_czasu_w_postaci_uskrzydlonego_starca_wspierajacego_sie_na_klepsydrze_z_makowym_wiencem_kosa_i_sowa_powazki_fot._joanna_mariuk.jpg

Про неминучість смерті живим нагадували також надгробні написи – зокрема надзвичайно популярна латинська сентенція Quod tu es, fui, quod sum, tu eris («Чим ти є, тим я був; чим я є, тим ти станеш»). Деякі поховальні звичаї також слугували цьому нагадуванню: наприклад, у Новій Англії збереглися музейні колекції жалобних перстнів із зображенням черепа та схрещених кісток, які вручали разом із рукавичками як подарунок під час похоронів.

Не весь я умру

Гробівець – це вияв прагнення до увічнення, що виконує дві функції: комеморативну (увічнення імені та заслуг померлого) й есхатологічну (спрямовану на пам’ять про життя після смерті).
Таким чином, на цвинтарях знаходять своє відображення два виміри безсмертя: індивідуальний та універсальний.

Горацієве Non omnis moriar («Не весь я умру») – це надія на пам’ять тих, хто залишився на землі, спроба закарбувати словом або каменем своє місце серед живих, свої заслуги і чесноти. Тому надгробки прикрашають не лише епітафії, а й зображення, що символізують професії померлих: від нот на могилах композиторів та книг на гробівцях учених до лійок і грабель на могилах садівників – як пам’ять про їхні здобутки, часом доволі несподівану. На Повонзках, на могилі Єнджея Венґловського, винахідника залізної фортечної лафети, навіть встановлено гармату значних розмірів. Сам винахідник також є автором власного надгробного напису.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Надгробок Єнджея Венґловського, Повонзки, фот. Йоанна Маріюк

Picture image

nagrobek_jedrzeja_weglowskiego_na_powazkach_fot._joanna_mariuk.jpg

Text

Вступив на службу 1806 року каноніром.

1860 року залишив службу в чині генерал-майора.

Винахідник залізних валкових лафетів.

Народився року смерті Грибоваля, 1789.

На надгробках, поряд із тривогою перед смертю, часто з’являється й вираз загальної надії на воскресіння й вічне життя. На багатьох гробівцях можна знайти символи трьох християнських теологічних чеснот: хрест (Віра), якір (Надія) і серце (Любов) – вони вказують простий шлях до спасіння через віру та непохитну впевненість у житті після смерті. Не менш поширеним є символ із ще давнішою історією – уроборос: змій, який тримає у пащі власний хвіст, вічно пожирає самого себе і водночас відроджується. Цей мотив часто трапляється на багатьох надгробках або цвинтарних брамах. Його, наприклад, можна побачити на внутрішній стороні парадного входу на Повонзки – Брамі святої Гонорати.

Picture display

mały obrazek (568px desktop)

Уведені в центральну частину надгробного хреста: серце, якір і хрест, цвинтар у Бронсвальді, фот. Йоанна Маріюк

Picture image

krzyz_kotwica_i_serce_wkomponowane_w_centralna_czesc_krzyza_nagrobnego_cmentarz_w_braswaldzie_fot._joanna_mariuk.jpg

Особливе значення на цвинтарях мають вічнозелені рослини, такі як плющ і барвінок. Вони настільки глибоко зрослися з образом цвинтарного ландшафту, що їх навіть вважають фітоіндикаторами – тобто рослинами-ознаками, які допомагають історикам культури ідентифікувати місця давніх некрополів, від яких нині залишилися лише рослини. Вони мають також символічне значення: як вічнозелені, уособлюють безсмертя й обіцянку майбутнього раю. До інших рослин, поширених на цвинтарях, належать туя (її ще називають животником), самшит вічнозелений та довговічна папороть. Папороть, що росте у вологих, темних закутках, у народній культурі сприймалася як рослина-посередник, що існує на межі двох світів.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Плющ на євангелічно-реформаторському цвинтарі у Варшаві, фот. Йоанна Маріюк

Picture image

bluszcz_na_cmentarzu_ewangelicko-reformowanym_w_warszawie_fot._joanna_mariuk.jpg

Рослини з’являються також у вигляді рельєфів чи литих прикрас безпосередньо на надгробках. Окрім папороті, падуба й плюща (який завдяки своїй здатності чіплятися символізував також стійкість пам’яті), найчастіше можна побачити зображення: пальмових листків (символ праведності, чесноти, моральної перемоги над світом), лавра (тривала пам’ять і безсмертя), пальми (також у вигляді декоративних пальмет – символу справедливості, слави й вічного життя), лілій (невинність; цей образ найчастіше з’являється на могилах дітей і молодих жінок) та троянд (пам’ять та, як усі квіти, крихкість людського життя). На могилах заслужених людей, зокрема героїв війни, часто можна побачити дубове листя або вінки з дубового листя – знак мужності та слави. Corona civica – вінок із дубового листя – ще в Стародавньому Римі вручали тим, хто врятував життя співгромадян під час битви.

Мрія про безсмертя... чи можна її здійснити? Як писала Віслава Шимборська: «Безсмертя померлих триває доти, доки за нього платять пам’яттю».

Джерела: Aries Philippe "Człowiek i śmierć", Warszawa 1984; Białostocki Jan: " »Drzwi śmierci« w sztuce wieku dziewiętnastego: C.D.Friedrich, T. Lenartowicz i inni" w " Teksty: teoria literatury, krytyka, interpretacja nr 3 (45)"; Kopaliński Władysław "Słownik symboli", Warszawa 2006; Szary Adam "Bieszczadzkie motywy roślinne między światem żywych a krainą zmarłych", Rzeszów 2015; Szyfer Anna "Zwyczaje, obrzędy i wierzenia Mazurów i Warmiaków", Olsztyn 1968; Wańczowski Marian, Lenart Mirosław "Księga żałoby i śmierci", Warszawa 2009.

Переклад: Надія Кіщук

Мова Ukrainian

цвинтар

пам'ять

поховальна обрядовість