Для фотографії на посвідчення в жіночому Державному ліцеї ім. Юліуша Словацького дівчина заплела довге волосся в коси і закріпила їх за вухами. Її обличчя спокійне, зелені очі сповнені надії, хоча на чорно-білій світлині цього не видно. Зелений – її колір: у творі «Такий лист» напише: «Ти для мене ряд зелених літер, що приємно звучать»; видавництво «Kurtiak i Ley» видасть бібліофільську книгу «Вогонь зелених місяців» з її віршами, факсиміле деяких рукописів і фотографіями; Видавництво Літературне відновить її твори, надруковані зеленим шрифтом.
Атестат зрілості отримала вже після весілля, в 1955 році, заочно. Потім заздритиме навчанню на факультеті польської філології своєму незрячому другові Іренеушу Моравському – але незабаром саме вона стане об’єктом заздрісних поглядів, коли восени 1959 року, вже зі здоровішим серцем, почне навчання в американському Сміт-коледжі. Пізніше, у першій половині 60-х років, будуть ще філософські та докторські студії в Кракові, робота в університеті – і багато нездійснених планів. Кожну історію Посвятовська завершить ліричною метафорою, кожен етап підсумує у збірці поезій, свої почуття висловить у листах. Згодом напише кілька драм і оповідань, казку для дітей, автобіографічну ««Розповіді для друга». А потім піде, хоча її серце все ще буде битися у віршах.
Про все це – та багато інших цікавих, іноді невідомих, а часто й суперечливих деталей з життя поетки – можна прочитати в новому виданні біографії Посвятовської «Uparte serce» («Вперте серце») пера Каліни Блажейовської, доповненому раніше недоступними матеріалами, рідше цитованими творами та знайденими листами. Через десять років після першого видання авторка повертається до своєї героїні, щоб представити читачам ще більш складний образ жінки, яка кохає і яку кохають, непокірної, чуттєвої, чутливої, нарцисичної, страждаючої, загубленої. Свідомої смерті, а тому жадібної до життя.
Цей портрет, чудово задокументований і написаний з легкістю, викликає багато, іноді граничних, емоцій. Часом не знаєш, чи захоплюватися Посвятовською, чи злитися на неї, а може, співчувати їй, адже вона «гидує жалістю». Блажейовська намагається її зрозуміти, не виправдовуючи і не оцінюючи, а якомога точніше описуючи її долю. А хвилювання, що супроводжують читання, тільки підтверджують, що поетесу та її творчість варто перечитати заново.
«живеш лише мить»
