На цьому список викликів, що стояли перед молодим актором, не закінчувався. Кульму довелося вивчити всю роль по-німецьки (хоча раніше він не розмовляв цією мовою), відточувати французьку, а також навчитися танцювати степ і боксувати. На час зйомок фільму він відмовився від усієї іншої акторської діяльності: не грав у театрі й не брав участі у кінопробах до інших стрічок.
Наслідком цього стала вражаюча гра. Його Філіп одночасно вабив і викликав відразу, захоплював і жахав. Він був зворушливим. Зокрема й тому, що сам актор у той час змагався з особистою травмою –за рік до зйомок померли його батьки, і, як єдина дитина в сім’ї, йому довелося змиритися з самотністю, яку також переживав його персонаж.
Критики були в захваті від його гри. Анджей Лютер у квартальнику «Więź» писав:”
Філіп поєднує у собі камуфляж та автентичність, одягає захисний мундир, щоб приховати свої почуття, прагнення, настрої, страхи й тривоги, щоб у екстремальних ситуаціях здерти його зі себе, навіть ризикуючи життям.
Каміль Кальбарчик повторив цю думку у «Filmweb»:
Кульм у головній ролі ідеально передає вагання героя між двома крайнощами. Кремезне, випрямлене тіло граційно рухається коридорами готелю й вулицями Франкфурта, його володіння мовами й етикетом вражає, а сарказм, з яким йому вдається дотепно підсумувати свої побачення з дружинами нацистських офіцерів, може відштовхувати. Водночас у очах молодого актора часто проглядається порожнеча та смуток.
Роль Філіпа принесла йому премію імені Збишека Цибульського в категорії «молодий актор, який вирізняється блискучою індивідуальністю». Її присуджено за «радикалізм та сміливість в інтерпретації ролі, за розмах та зрілість використаних акторських прийомів, за створення нетрадиційного образу переслідуваної людини, наділеної надзвичайною внутрішньою силою, за створення ролі, яка є серцем фільму».
Боксер
