Яскраві радісні кольори, наївна форма, незграбні пропорції, життєрадісні сюжети, наполеглива незаймана щирість, не зіпсована формальною освітою — щось таке, загалом, автоматично уявляєш собі, коли йдеться про польське повоєнне народне мистецтво. Тут можна згадати масові вироби мережі салонів «Cepelia», що балансують поміж традицією і кічем, декорований айстрами і трояндами фаянс з фабрик у Влоцлавку, Болеславці, Колі і Цмельові, витинанки із Ловича, барвисті дерев’яні фігурки різдвяних вертепів і багато чого ще. Незалежно від обраної форми, спільною складовою у народному мистецтві є його глибинний зв’язок з природою і природними циклами, та, як наслідок — вітальність, багатобарвність, прославлення життя і відродження.
Однак поруч із цими традиційними проявами виникло і співіснувало інше явище, яке мало формальну подібність, користувалося тими ж образотворчими засобами, та було незручним для сприйняття, не пасувало до чинної класифікації і лишалося маргінальним: частина народних майстрів — з різних причин — вирішила звернутися у своїй творчості до теми Голокосту.
(Лія Достлєва)
P. S. Всі фотографії взято з Traces Project Archive