Україна проходить через це
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну, розпочате в лютому 2022 року, стало для українців шоком, але не сюрпризом. Війна точилася з 2014 року, коли російські солдати в зеленій формі без жодних розпізнавальних знаків анексували Крим, згодом пішли далі, ховаючись за спинами місцевих сепаратистів у Слов'янську, Краматорську, а потім і в Донецьку. Росія захопила частину території Донбасу і відтоді підтримує в регіоні тліючу війну, звинувачуючи у всіх цих бідах Україну.
Після розпаду Радянського Союзу Росія та Україна обрали різні шляхи свого політичного розвитку. Кожна з двох революцій збільшувала відстань між Україною та Росією й радянським минулим. З 2014 року, коли Росія вторглася на її територію, Україна ще більше розвернулася на Захід, шукаючи безпеки та надійних партнерів. Після дуже короткого періоду відносної відкритості під час президентства Бориса Єльцина, відразу після приходу до влади Володимира Путіна, Росія повернулася назад і почала шукати натхнення для методів правління в минулому, в радянській епосі. У той час як український закон про декомунізацію забороняв будь-яке прославлення радянського минулого (і поставив поза законом Комуністичну партію), Росія вчинила навпаки. Сумнозвісний Йосип Сталін повернувся як приклад вмілого керівника, майже реформатора (!), а Комуністична партія відіграє роль схваленої владою опозиції, яка підтримує видимість демократії.
Розрив постійно збільшувався. Російське керівництво остаточно вирішило, що українська державність є штучним утворенням, і в лютому 2022 року війська перетнули міжнародний кордон, щоб взяти те, що своє – як їм казали і у що вони вірили.
Я була у Дніпрі, коли почалася війна. З першого ранку група місцевих волонтерів, які відіграли ключову роль у виживанні впродовж перших кількох місяців агресії у 2014 році, повернулася до роботи – організації центру допомоги переселенцям та бійцям-добровольцям. Загальнонаціональний опір буквально продовжувався в ході війни. Місцеві жителі таких міст, як Мелітополь і Херсон, голими руками блокували російські танки.
Я працювала в Україні з 2014 по 2019 рік і завершила свій довготривалий проєкт книжкою під назвою «Ukraine Runs Through It» («Україна проходить через це»), в якій за допомогою серії фотографій та історій представляла історію України після Революції Гідності. Річка Дніпро слугувала метафорою для країни, орієнтиром, через який я досліджувала історію, географію та динаміку відносин між сходом і заходом України. У 2022 році я повернулася в Україну, де Дніпро знову став одним із рубежів оборони, своєрідним солдатом – поряд з армією справжніх солдатів на кордоні, поруч із IT-спеціалістами, які ведуть інформаційну війну, і з волонтерами позаду, які роблять все, що необхідно.
Текст і фотографії: © Justyna Mielnikiewicz