Незважаючи на великий успіх, картина не знайшла покупця. Вранці 24 квітня 1894 року, незадовго до запланованого закриття виставки, Подковінський порізав роботу ножем. Сам живописець говорив про причини свого рішення розпливчато і туманно. За словами Олександра Свєнтоховського, автор, виконавши свій обов’язок перед глядачами, після закінчення виставки замість того, щоб зняти і сховати твір, вирішив дати волю своєму розчаруванню. За зізнаннями, які записав Віктор Ґомуліцький, знищення картини було для художника важким і болісним: звук роздертого полотна нагадував йому крик, а дерев’яні кріплення, що визирали знизу, – кістки.
Швидко поширилися чутки, що рішення художника пов'язане з плітками про нібито зображену на картині жінку. Подковінський наче мав до неї нерозділене почуття. Знищення картини та передчасна смерть художника підживили ці припущення і додали до легенди сенсаційну тему самогубства. На користь цієї гіпотези могли свідчити сліди порізів на полотні саме там, де була зображена жінка, яка таким чином стала об'єктом нападу художника. Цим таємничим об’єктом почуттів, швидше за все, була Ева Котарбінська, з якою художник познайомився під час свого літнього проживання в палаці Вінцентини Карської в Хшенсному під Варшавою. Попри те, що вона була брюнеткою, Гелена Кіньорська у своїх спогадах пише, що родичі дівчини бачили схожість між нею та зображеною на картині жінкою і не приховували своїх претензій до Подковінського. Він відреагував бурхливо і в пориві гніву знищив картину.
Історія полотна та легенди, якою обросла картина, свідчать про силу мистецтва, яке ще наприкінці ХІХ століття могло викликати такі емоції. Переплетені з твором стосунки, мабуть, були прикрашені сучасниками. Тут використані риторичні фігури, щоб наголосити на конфлікті митця з консервативним міщанством — філістерами, які не спроможні прочитати глибокий зміст мистецтва. Насправді ж голосів обурення, які називали «Шал» твором скандальним і образливим для доброго тону, було небагато, а більшість критиків і глядачів сприйняли картину з ентузіазмом.
На технічні помилки художника теж вказували рідко. Виняток становлять застереження щодо колориту картини, які сформулював Стефан Лаурисевич у своїй рецензії, опублікованій у виданні «Przegląd Tygodniowy». Частіше з'являлися коментарі, автори яких захоплювалися твором і давали абсолютно позитивну оцінку. До таких належить характеристика Казімєжа Тетмаєра:
На норовистому величезному коні, на якійсь апокаліптичній, поглинутій хаосом бестії, у безладі рухомих хмар і туманів, напівлежить оголена жінка, яка обхопила руками шию коня, обіймаючи його обличчям, грудьми, тілом, конвульсивно натискаючи на боки ногами.
Казімєж Тетмаєр, «Картина Подковінського», «Kurier Codzienny», 1894, № 76
Після довгого, поетичного опису з’являються слова похвали та визнання художнику, а його твір зараховують до найбільших мистецьких досягнень того часу.
Картину іноді пов’язували з міфом про Європу, яку Зевс у вигляді бика викрав, а постать жінки порівнювали з Амазонкою або Венерою. «Шал» також трактували як символ руйнівної сили інстинктів і пристрастей. Жінку на демонічному коні насправді мала викрасти еротична пристрасть, що сильніша за волю та раціональне мислення. Свої відгуки рецензенти писали в афективному, характерному для тодішньої епохи та стилістики самого твору тоні:
Це шал чуттєвого сп'яніння, але абсолютно відмінного від класичних, середньовічних, філософсько- розпусних шаленств епохи, що передувала великій Французькій революції. Це навіть не романтичний шал, від якого непритомніють Манфреди, Ернани, Ролли. Тут шал безпосередньо межує з деструктивним божевіллям, відомим у психіатрії як вбивче чи суїцидальне.
Урбанус, «Шал. Картина Владислава Подковінського», «Kraj», 1894, № 10
Сьогодні твір вважають цікавим прикладом декадентських течій у культурі межі століть, хоча сучасний глядач схиляє голову перед його сміливістю, що виходить за рамки моральних табу того часу.
Література:
- "Symbolizm w malarstwie polskim 1890-1914", red. Agnieszka Morawińska, Warszawa 1997
- "Teksty o malarzach. Antologia polskiej krytyki artystycznej 1890-1918", red. Wiesław Juszczak, Warszawa 1976
- Wiesław Juszczak, "Malarstwo polskie. Modernizm", Warszawa 1977
Переклад: Тарас Лильо
Автор: Маґдалена Врублевська
Владислав Подковінський, "Шал", 1894, олія, полотно, 310 x 275 см, власність Національного музею у Кракові
