Історія фресок
Коли саме почалася робота над поліхромією, невідомо. У найстарішій міській книзі Любліна, відомій за копіями Ієроніма Лопацінського, є згадка з 1407 р. про витрати на розпис у замковій каплиці. Однак ми точно знаємо, що картини були завершені в День Святого Лаврентія, тобто 10 серпня 1418 року. Цей факт було зафіксовано кирилицею на фундаційній дошці в арці приділу костелу.
Фундатором візантійсько-руського живопису, створеного колективом кількох живописців, був король Владислав Ягайло. Не лише Ян Длугош вважав, що правитель надає перевагу східному мистецтву над західним. Доктор Даріуш Прухнал на шпальтах люблінського додатку видання Gazeta Wyborcza писав:
Вирішальний вплив на смак Ягайла мала його мати – велика княгиня Юліанна Тверська (друга дружина Ольгерда) і те, що на своїй території він стикався лише з церковним мистецтвом і православними. Важливість королівських фундацій у Любліні, Малопольщі (каплиця Св. Марії та Пресвятої Трійці в краківському соборі, каплиця бенедиктинського абатства в Лисіці, колегіат у Сандомирі, колегіат у Вісліці) і навіть у Великопольщі (архікатедра в Ґнєзні) — величезна, зважаючи на те, що на питомо польських землях попередні контакти поляків із східним мистецтвом обмежувалися рухомими предметами: малою скульптурою, виробами із золота та іконами.
Протягом наступних століть каплиця Святої Трійці виконувала роль королівської каплиці. У 1473-1476 роках її частим гостем був Ян Длугош, який працював учителем синів Казимира IV Ягеллончика. Також у каплиці відбулося урочисте богослужіння з нагоди укладення Люблінської унії 1569 року. На стінах збереглися імена учасників польсько-литовських переговорів.
Кінець пишноті будівлі поклав указ Пія VII від 1818 року, який обмежив доходи мансіонарів (священиків нижчих рангів). З 1820 року святиня, розділивши долю замку, служила тюремною каплицею. Її стіни покрили білою фарбою та поштукатурили, знищивши при цьому безцінні розписи. У 1920-х роках, після відкриттів Юзефа Смолінського і перших робіт, проведених царською археологічною комісією, подальші консерваційні роботи в каплиці проводились за участю Люблінського відділення Товариства охорони пам’яток минулого.
Наступна консервація, проведена у 1954-1959 рр. Студією консервації пам’яток у Варшаві (під керівництвом проф. Богдана Марконі) у несприятливих і мінливих кліматичних умовах призвела до значного погіршення стану фресок. Вся поверхня стін була вкрита дрібнокристалічними сольовими утвореннями, що призвело до опадання штукатурки та шару живопису. Лише покращення технічного стану будівлі у 1966-1974 рр. та контроль мікрокліматичних умов інтер’єру дозволили здійснити ще одну консервацію поліхромії у 1976-1995 рр. за участі Станіслава Ставицького, Марії Мілевської, Леона Бартніка та Магдалени Ґавловської і за підтримки та співпраці головного консерватора Люблінського музею Кристини Дуракевич. Потім поверхні були очищені від соляних відкладень, а всі змінені кольори, занадто значні ретуші та більшість реконструкцій видалили.
Каплиця відкрили для відвідувачів у квітні 1997 року, майже через сто років після відкриття фресок Юзефа Смолінського. Навесні 2008 року відбувся останній етап робіт: усунули сліди тріщин і покрили реконструйованими фресками.
Iконографія розписів
Мистецтвознавець Даріуш Прухнал зазаначає, що основою для іконографічної програми люблінського малярства був візантійський канон, який визначив тематику зображень та їх розміщення в інтер’єрі костелу. Дослідник наголошує:
У Візантії церква з куполом у центрі мала не лише літургійну функцію, а й відображала створений Богом Космос. Доцентрова форма будівлі з центральним куполом виражала теоцентричний устрій світу. Від центрального купола вниз, відповідно до низхідної ієрархії істот, з'являлися наступні теми — позачасові в склепіннях, нижче — на стінах — історичні та земні. Ієрархія складала також окремі цикли: цикл євангельських подій, цикл картин, пов’язаних із Церквою та святими, і цикл, пов’язаний із сучасністю, найчастіше пов’язаний із фундатором.
Подібний порядок представлення образів бачимо й у Любліні. Відсутність купола та центральне розташування колони в наві означає, що в центральній точці пресбітерію знаходиться Христос на троні в мандорлі, тобто в особливому овальному німбі («Maiestas Domini»), оточений символами євангелістів. Над ним символ Святого Духа – голуб. Біля ніг Спасителя на червоному полі щита видно подвійний хрест – родовий знак Владислава Ягелло. З чотирьох сторін Христа оточують архангели: Михаїл, Гавриїл, Рафаїл і Уриїл. Образ Божої небесної слави доповнює «Деісус» (Моління) у пресбітерії, тобто зображення Діви Марії та Івана Хрестителя, звернених до Христа.
Поля склепіння заповнені зображеннями небесних істот: серафимів, херувимів, ангелів. Під склепінням, на верхніх ділянках стін, є ряд старозавітних фігур, зокрема: зображення царів Давида і Соломона.
У верхній зоні нави представлено дванадцять найважливіших подій із життя Христа і Марії (від «Благовіщення» до «Входу в Єрусалим»), які відповідали великим святам у літургійному році Східної Церкви. Ця частина поліхромії характеризується безперервністю живописної оповіді, розробленої відповідно до євангельської хронології.
Страсна тема зображена на стінах пресбітерію, що складається з 20 сцен. Вона повертається до нави, де зображені наступні епізоди: «Зішестя в пекло» (Анастасіс), «Вознесіння» та «Успіння Діви Марії» (Коймесис).
Майже вся західна стіна, прилеглі частини південної та північної стін, центральний стовп і нижня частина стіни вівтаря заповнені агіографічними сценами: повнофігурними, фронтальними зображеннями святих або розповідними епізодами з їхнього життя.
На сходах, що ведуть на галерею, розміщена «Молитва фундатора». Король Владислав Ягайло стає на коліна перед Дівою Марією, а маленький Христос піднімає руку в жесті благословення. Цю сцену доповнює символічний кінний портрет Ягайла верхи на сірому коні, що у верхній частині арки даху. Ангел вручає правителю спис із хрестом на кінці й одягає корону. Король зображений у західному стилі, проте він озброєний луком і сагайдаком східного походження.
Поліхромію каплиці доповнюють різноманітні орнаменти. Навколо всього інтер'єру розташована декоративна смуга, заповнена мотивом пальмети. Вона відділяє фігурні сцени від ілюзіоністичних драпіровок, намальованих у нижній частині стін, ніби підвішених на кільцях.
Незважаючи на те, що фрески виконано кількома художниками, програма розписів у каплиці єдина. Русинсько-візантійський стиль трохи модернізований на західний лад. Проте характерно, що художники ніде не використовували латинські написи.
Виконавці
Дослідники загалом припускають, що фрески в каплиці Святої Трійці виконані колективом кількох малярів різного мистецького походження та виділяють три основні індивідуальні манери. На їхню думку, головний майстер Анрей був автором більшості сцен, пов’язаних із циклом свят і Страстей Господніх.
Зображення «Maiestas Domini», сцену «Благовіщення», ангелів на склепінні та фігури пророків і святих виконав Кирило, художник, представник ієратико-іконного стилю. Характерною рисою його фресок є фронтальний вигляд фігур і однорідний тип обличчя.
Виконані в архаїчній манері розписи приділу та нижньої зони нави приписують маляру Юшку, пов’язаному з галицько-волинським середовищем. Для них характерне використання архаїчних іконографічних зразків.
Ім'я майстра Андрея міститься у фундаційному написі, решта імен були прочитані під час консерваційних робіт у 1979 році Кристиною Дуракевич та Марією Мілевською.
Teхніка
Оздоблення люблінської каплиці виконано в техніці фрески. Воно полягало у нанесенні розтертих водою барвників на вологий вапняний розчин, до якого додавали волокна льону та соломи. Кожного разу малярі готували кількість розчину, необхідну для щоденної порції. Малюнок композиції розписаний світлою охрою, локально підсилений гравіруванням ліній у свіжій штукатурці. Використовувалися природні пігменти: святоіванський білий, азурит, малахіт, деревне вугілля, а також залізні глини охристих і червоних відтінків. Завершальним етапом роботи було золочення німбів і деталей шат.
Бібліографія:
• Anna Różycka Bryzek "Freski bizantyńsko-ruskie fundacji Jagiełły w kaplicy Zamku Lubelskiego", Lublin 2000
• "Kaplica Trójcy Świętej na Zamku Lubelskim. Historia, teologia, sztuka, konserwacja", Lublin 1999
• Michał Walicki, "Malowidła ścienne kościoła Św. Trójcy na Zamku w Lublinie", [w:] "Studia do dziejów sztuki w Polsce", t. III, Warszawa 1930
• Michał Walicki, "Polichromia kościoła Św. Trójcy na Zamku w Lublinie", [w:] "Ochrona zabytków", R. VII, 1954
Опрацювання: Пауліна Кухарська, січень 2012.
Джерело: http://pl.wikipedia.org/wiki/Kaplica_Tr%C3%B3jcy_%C5%9Awi%C4%99tej_w_Lublinie, http://lublin.gazeta.pl/lublin/1,35638,4669920.html, http://tnn.pl/Freski_w_Kaplicy_Sw._Trojcy,237.html
