Розповідь починається з нижньої панелі лівої стулки та, рухаючись догори, показує: «Народження Войцєха», «Його принесення батьками до храму на знак подяки за чудесне одужання», «Передання Войцєха до магдебурзької кафедральної школи», «Його молитву (ймовірно, перед ротондою мучеників) у Празі», «Інвеституру на празьке єпископство», «Чудесне вигнання демона з божевільного», «Сновидіння про Христа, який наказує Войцєху протистояти работоргівлі християнами в Празі», «Виконання Войцєхом Божої волі перед князем Чехії», «Чудо відновлення розбитого посуду у бенедиктинському монастирі на Авентині у Римі».
Далі розповідь переходить на праву стулку та, опускаючись вниз, зображує: «Прибуття Войцєха з місією до пруссів», «Хрещення їхніх мешканців», «Проповідь серед пруссів», «Відправлення перед ними останньої меси», «Мученицьку смерть від рук язичників», «Виставлення тіла і відрубаної голови Войцєха», «Викуп його тіла у пруссів польським князем Болеславом», «Перенесення мощів мученика до Ґнєзна», «Урочисте поховання їх у гробниці в місцевому соборі».
У загальному задумі програма ілюструє християнське розуміння святості як наслідування Христа (imitatio Christi) та знак Його присутності на Землі. Не випадково цикл розгортається подібно до життєписів Христа: від дитинства Войцєха, через його публічну діяльність (повну чудес і проповідування Божого слова), до страждань. Навіть окремі сцени як за загальними композиційними схемами, так і багатьма мотивами, відповідають усталеній у зрілому середньовіччі христологічній іконографії. Водночас тут представлені й сцени без прямих аналогій (наприклад, «Виставлення тіла»).
Усе багатство уявного світу та пов’язаних із ним змістів «Ґнєзненських дверей» не вичерпується зображеннями панелей. Сцени, присвячені святому Войцєху, обрамлені широким кантом, заповненим густим рослинним орнаментом. У його сплетіннях розміщено десятки людських і тваринних фігур. Поруч із працівниками виноградника чи мисливцями, що з собаками полюють на зайця, тут можна побачити представників типового середньовічного бестіарію, зокрема левів, павичів, козлів, драконів і кентаврів. На перший погляд, вони ведуть своє окреме, незалежне життя. Проте у світлі знань, почерпнутих із творів середньовічних теологів, майже кожне з цих зображень або сцен можна тлумачити як натяк на ідею святості, виражену всім циклом життя св. Войцєха, а іноді – як коментар до окремих епізодів. Наприклад, люди, що обробляють виноградник, видаються алегорією діяльності Войцєха, чия єпископська служба в Празі, показана на сусідніх панелях, може бути уподібнена до обробітку «виноградника Господнього» з євангельських притч. Утім, не всім побічним зображенням вдалося надати чітке значення та ясний зв’язок із головною розповіддю «Ґнєзненських дверей». Наприклад, не можна виключити, що у випадку сцени, яка зображає пігмея, який бореться в Індії зі зграєю журавлів (епізод, описаний Гомером і відомий середньовічним інтелектуалам) на перший план вийшло її безсумнівно гумористичне звучання.
Більшість сюжетів на панелях «Ґнєзненських дверей» взяті з «Житій святого Войцєха» (написаних у кількох версіях на зламі X–XI століть), проте не всі. Окрім того, з тих сюжетів, що ґрунтуються на письмових джерелах, було здійснено специфічний відбір: однакова кількість сцен присвячена життю Войцєха до його прибуття до Польщі, а також його короткій, лише десятиденній місії у пруссів, доповненій темою викупу, перенесення та поховання тіла мученика. Це чітко свідчить, що цей оригінальний сценарій було створено особою, добре обізнаною з місцевими умовами в Польщі – у самому Ґнєзно.
Виразний акцент на реліквіях Войцєха, безсумнівно, є проявом відновленого наприкінці XI століття в Ґнєзно культу місіонера у Пруссії, який майже зник після вторгнення Бжетислава 1038 року та перевезення тіла святого до Праги. Цей культ посилився в наступному столітті, особливо після оголошення у 1127 році чудесного віднайдення у Ґнєзно черепа Войцєха. Підкреслення присутності реліквій у ґнєзненській катедрі, що стали безпосередньою причиною заснування там митрополії 1000 року, набуло у XII столітті особливої актуальності через загрозу підпорядкування польської церкви архієпископству в Магдебурзі.
Ця «актуалізація» культу св. Войцєха, мученицька смерть якого опосередковано принесла Болеславу Хороброму корону, збіглася зі спробами відновлення королівської гідності в Польщі наступними князями з династії П’ястів. Оскільки ці спроби та посилення шанування святого Войцєха припали на часи правління Болеслава Кривоустого (помер 1138 року), ініціатива створення «Ґнєзненських дверей» тривалий час пов’язувалася саме з ним. Проте особливості деяких сцен циклу вказують на те, що вони не могли бути створені раніше приблизно 1170 року. Тому увага дослідників переключилася на іншого представника П’ястів, третього сина Болеслава – Мєшка III Старого (помер 1202 року). Саме цей енергійний правитель близько 1177 року майже реалізував наміри батька, посівши краківський трон. Хоча він швидко втратив владу очільника держави й був змушений покинути країну, після повернення з вигнання 1181 року він не відмовився від планів відновлення єдиновладдя та коронації. Перш ніж остаточно обрати Каліш як головну резиденцію, Мєшко проживав у Ґнєзно, отримавши підтримку місцевого архієпископа Здзіслава. Саме в них варто бачити ініціаторів та меценатів створення «Ґнєзненських дверей».
Значно складніше визначити авторів пам’ятки. Пошкодження та невдалі ремонти стерли ймовірні написи з іменами майстрів. Аналіз стилю фігурних зображень вказує на те, що авторів було щонайменше троє. Вони, безперечно, виконали складне лиття дверей у Ґнєзно, але свою майстерність набули в іншому місці. Найчастіше припускають, що вони походили з регіону Нижнього Рейну та долини Маасу, провідного центру металевого ремесла XII століття.
Відсутність безпосередніх аналогій для «Ґнєзненських дверей» серед творів, що постали в цьому регіоні, пояснюється тим, що місцеві майстри виконали замовлення за зразками, наданими з інших місць. Подібно скомпоновані двері – з панелями у формі горизонтальних прямокутників і наративним циклом (зі Старого й Нового Завітів) – збереглися в саксонському Гільдесгаймі (завершені 1015 року). Натомість візуальний сюжет життя святого Войцєха спочатку було укладено в традиції мініатюрного живопису. Він міг прикрашати рукопис, створений в осередку живого культу єпископа-мученика, який водночас був важливим центром книжкової ілюмінації – наприклад, в одному з монастирів Південної Німеччини. Саме звідти цей рукопис міг потрапити до бібліотеки ґнєзненського кафедрального собору. Перш ніж надихнути уяву творців бронзових дверей, цей сюжет, імовірно, знайшов своє первісне втілення в оформленні коштовного релікварію для голови мученика, який був пожертвуваний для Ґнєзна Болеславом Кривоустим. Це привабливе припущення, утім, мусить залишитися у сфері здогадів, адже безперечно видатний витвір романського золотарства було переплавлено для створення нового релікварію в 1494 році (який, зрештою, був утрачений у міжвоєнний період).
Переклад: Марія Шагурі
Автор: Павел Фреус, листопад 2009
