Перший концерт пов'язаних зі Спілкою композиторів, відбувся у 1905 році в закопанському готелі «Stamary». Фітельберг грав на скрипці, а Ружицький і Шелуто на фортепіано; вони виконали «Сонату № 2» Фітельберга для скрипки й фортепіано, добірку прелюдій Кароля Шимановського та фортепіанні твори Ружицького. За отримані кошти профінансували видання «Сонати» Фітельберга в берлінському видавництві Альберта Шталя. Більш урочистий концерт відбувся у щойно відкритій Варшавській філармонії 6 лютого 1906 року. Як сприйняли музичних новаторів? Критик Ян Тетра згадував, що:
Вони викликали зацікавлення, протести, захоплення, глузування, запальні прогнози й зневажливе знизування плечима.
Мечислав Карлович згадував це дещо по-іншому:
Як на мене, найкращими були оркестрові твори Ружицького й Фітельберга, хоча в жодному з них я не помітив першокласної креативності. Публіка виявила бездушну байдужість, тобто не прийшла. Як перший концерт, так і повторний виступ відвідала невелика жменька слухачів. Однак на «карнавальний» вечір у філармонії за участі опереткової діви Кавецької, яка насвистувала й співала пікантні пісеньки, квитки були розпродані.
Концерти пройшли не дуже добре, але це нікого не знеохотило. Симпатиками Спілки були молоді музикознавці, які зауважили, як сильно представники старших музичних кіл підрізають крила молодим митцям. Музика «Молодої Польщі» звучала на концертах у Берліні, у залі можна було побачити навіть Ріхарда Штрауса. Творчість композиторів «Молодої Польщі» пропагували Адольф Хибінський, який проживав у Мюнхені, та Здзіслав Яхімецький, який мешкав у Відні і згодом став професором у Кракові.
Критики замислювалися, чи «Молода Польща» достатньо польська. Александр Полінський у «Варшавському кур'єрі» писав:
Отож і пан Шимановський, і пан Ружицький зараз перебувають під впливом якогось злого духа, який спотворює їхню творчість, намагається позбавити її індивідуальної та національної самобутності й перетворює її на папуг, що незграбно імітує голоси Вагнера та Штрауса. [...] Сподіваюся, що панам Шимановському й Ружицькому вдасться якомога швидше звільнитися від такого впливу. Врешті-решт, лише тоді вони мали б право використовувати титул «Молодої Польщі», який їм вже недбало присвоєно. Що це за «Польща», яка не служить своїй батьківщині, як це робили Шопен і Монюшко, а натомість по-рабськи вислуговується сезонному німецькому музиканту й пропагує ідеї музичних бундистів.
