Творчість
Владислав Реймонт, 1924, фот. Choumoff/Roger Viollet via Getty Images
Реймонт почав писати ще тоді, коли працював залізничним чиновником, аби заповнити чимось пустку безплідного життя. Спочатку ‒ вірші та описи щоденності, пізніше ‒ оповідання та новели. Оточення сприймало ці літературні амбіції насмішкувато. У 1892 році Реймонт надіслав до варшавської газети «Głos» новелу «Смерть», яку опублікували, що неабияк здивувавало письменника-початківця. Кілька наступних новел прийняла краківська «Myśl». Це додало йому сміливості, аби без гроша за душею переїхати до Варшави й зайнятися виключно письменництвом. Реймонт написав і опублікував кільканадцять новел, які потім виходили у збірках.
Переламом у його письменницькій кар’єрі став репортаж «Проща на Ясну
Ґуру». На соту річницю Повстання (повстання 1794 року під керівництвом Т. Костюшка – прим.ред.) до Ченстохова йшли натовпи народу. Реймонт подолав із ними весь шлях й створив образ тієї спільноти, поєднаної релігійним почуттям і складеної з різноманітних барвистих постатей.
Протягом наступних десяти років Реймонт написав чотири великі романи, які увійшли до історії польської літератури. Потім письменницький талант ‒ можливо, внаслідок хвороби ‒ виразно ослабнув. Свої романи він публікував із продовженням, у пресі. Писав кожного тижня, мало що змінюючи потім у книжкових версіях.
Перший його роман, «Комедіантка», з’явився в 1895 році. Героїня цього твору – Янка Орловська, донька начальника станції в малому містечку. Пригнічена монотонністю та сірістю життя, вона тікає до Варшави, аби спробувати себе в акторській кар’єрі. Говорячи про акторів, Реймонт використав власний досвід: показав убогість мандрівних труп, інтриги, короткочасні романи. Героїня, жінка гарна, але не така талановита аби вибитися у люди, грузне в цій реальності, що мала стати для неї втечею. Після акторських провалів і невдалих романів вона намагається закінчити життя самогубством.
В реалістичному образі акторів Раймонт підняв дві теми, важливі для течії Молодої Польщі (течія в культурному житті Польщі – прим.ред.). Перша ‒ конфлікт артиста з філістером ‒ розігрується між акторами, які мають певні амбіції, та міщанською публікою, але також у душах акторів, чий талант нищиться щоденністю. Друга ‒ це бажання сильної жінки звільнитися від умовностей, які її зв’язують: сімейних і суспільних; потреба досягти свободи та самореалізації.
Продовженням «Комедіантки» стало «Бродіння», опубліковане в 1896 році. Янка Орловська після невдалої спроби самовбивства повертається до батька, до пригноблення провінційною нудністю життя. За якийсь час, мотивована складною фінансовою ситуацією, вона виходить заміж. Зволікає із шлюбними обов’язками, але все ж поступається бажанню народити дитину. Реймонт створив тут цікавий портрет жінки, яка, незважаючи на життєвий програш, не дає звести себе до рівня оточення і з гідністю приймає свою долю. Така концепція долі, яку письменник називав ярмом, була версією молодопольського фатуму. Із молодопольским захопленням патологічними станами співвідноситься також і показ розвитку психічної хвороби батька героїні.
В 1896 році Реймонт підписав угоду на новий роман і виїхав до Лодзі. В результаті виникла «Земля обітована» (1899). В ній автор створив сильний образ розвитку молодої капіталістичної метрополії ‒ образ жорстокий і демонічний. Сюжет будується навколо долі трьох друзів, представників трьох народів ‒ польського, єврейського і німецького, що, на думку автора, мало віддзеркалити національну структуру капіталістів Лодзі. Реймонт намалював широкий реалістичний образ міста: фабрики та контори, ресторани та залізничні вокзали, парки та вулиці, палаци багачів і хати робітників... Капіталістичне місто в романі ‒ це молох, дикий мегаполіс, який пульсує життям і принадами, де домінують жадоба до багатства, жорстокість і безжальність. У боротьбі за гроші дозволені будь-які засоби. У зіткненні із цим світом програють моральні устої, відчуття дружби та добрі наміри. Антиутопії фабричного міста Реймонт протиставив утопію сільського двору, який керується традиціями та правилами. Роман залишається цікавим навіть для сучасного читача.
В 1892-1899 роках Реймонт працював над своїм найславетнішим твором: «Селянами». Роман видали у чотирьох томах. В ньому письменник створив багатий образ села: людей і природи. В тій самій мірі, в якій у «Землі обітованій» справжнім героєм були фабриканти як соціальна група, позбавлена внутрішніх бар’єрів, в «Селянах» героєм стала сільська громада, поєднана спільною працею та спільною долею. Як це зазвичай буває у романах Реймонта, громада складається з непозбавлених індивідуальних рис типових представників спільноти: тут є поміщик, ксьондз, органіст, млинар, багаті господарі, робітники та жебраки...
Сюжет концентрується навколо родини Борин: заможного господаря Мацєя, його молодої дружини Ягни та сина Антека, поєднаного із мачухою гарячими почуттями. Роман починається зі сцени гучного весілля Борини, а закінчується його похованням, вписуючи людські долі в одвічне коло народження, життя та смерті. Ритуал людського життя підпорядкований ритму природи, яка диктує послідовність праці та відпочинку. З ритмом природи пов’язаний і літургічний порядок ‒ церковні свята та людські обряди ‒ який переносить життя людей і природи у вимір космічно-сакральний. Критики були згідні в тому, що змальовуючи багату картину життя, праці та звичаїв села, Реймонт одночасно створив чудовий реалістичний роман, селянську епопею й понадчасовий міф життя людини та природи. Специфічною є мова роману: в діалогах використовується говірка ‒ не копія якоїсь реальної, але створена Реймонтом стилізація.
За «Селян» Реймонт отримав нагороду Польської Художньої Академії (1917) та Нобелівську премію (1924). Переміг у гідному товаристві: конкурентами були Томас Манн, Максим Горький і Томас Гарді.
В 1913-1918 роках Реймонт працював над великою історичною трилогією, твором, що мав спиратися на джерела. Трилогія мала назву «Рік 1794» і була свого роду белетризованим репортажем про період повстання Костюшки та аналізом причин його поразки. Реймонт був також автором великої кількості творів на різні теми (від історії революції 1905 року до життя в середовищі польських мігрантів в Америці), але відомим залишився саме як автор «Землі обітованої» та «Селян».
В романах тих був розмах, барвистість і багатство подробиць ‒ вони представляли собою ідеальний матеріал для фільмів. «Землю обітовану» у 1927 році екранізував Олександр Герц, а через пів століття свою екранізацію створив Анджей Вайда (отримавши номінацію на Оскара та Гранд-прі в Москві). Натомість «Селян» екранізував у 1922 році Еугеніуш Модзелевський, а Ян Рибковський в 1973 році створив на її основі телевізійний серіал з 13 серій.
Твори Реймонта перекладені на кільканадцять мов, а в його старому маєтку у Колачкові тепер діє Реймонтовський Музей.
Авторка: Галіна Флоринська-Лалєвич, березень 2004
