Протягом майже п’ятнадцяти років перебування на цій посаді, Монюшко підготував і поставив всі свої наступні опери. Обмежувався, за рідкісними винятками (наприклад, у випадку комічних опер французького композитора Даніеля-Франсуа-Еспрі Обера «Аїде» та «Бронзовий кінь»), виключно диригуванням власних творів. Окрім цього, спорадично керував хорами в варшавських костелах, наприклад, у євангельській церкві ставив ораторію «Ілія» Фелікса Мендельсона. Також щорічно виступав як диригент на композиторських концертах. У 1862 році знову виїхав до Парижу, розраховуючи поставити якусь зі своїх опер, але так і не зміг цього зробити. Період Січневого повстання загальмував працю композитора, а важкі політичні умови не сприяли творчості. Проте в 1865 році постановка опери «Страшний двір» викликала чималий ентузіазм. Нова опера мала успіх, порівнюваний із успіхом «Гальки».
Ще у 1864 році Монюшко почав викладацьку роботу в Музичному інституті у Варшаві, де викладав гармонію, контрапункт та композицію, а також вів хор.
Творчість Монюшка отримала широке визнання в польському суспільстві. Його твори дотепер вважаються зразком «слов’янської» музики.
Станіслав Монюшко помер від раптового серцевого нападу. Його поховали на Повонзковському Цвинтарі у Варшаві, а сам похорон став народною маніфестацією.
Nadpisz opis powiązanego wpisu
"W każdej inscenizacji ''Halki'', którą widziałem, główna bohaterka zawsze jest sową, która udaje obłęd. Nawet jeśli cudownie śpiewa, to nie jesteś w stanie tego poczuć'' – Tomaszewski opowiada o swojej inscenizacji ''Halki''.
