Народився 4 лютого 1505 року в Журавні поблизу Галичa. Помер восени (точна дата невідома) 1569 року в Рейовці. Прізвисько «з Нагловиць» походить, як зазначено в його біографії, від села на Краківській землі, звідки походив його «давній рід». Був сином досить заможного, але неписьменного шляхтича. Навчався в Скальмежі та Львові. У 1518 році вступив до Яґеллонського університету, але провчився там лише рік.
У двадцятирічному віці на кілька років опинився при дворі Анджея Тенчинського, воєводи сандомирського. Після смерті батька оселився на Холмщині й зайнявся господарством. Керував маєтком талановито й успішно, був заможною людиною. Одружився з багатою панною Зофією Коснувною і провадив щасливе родинне життя. Брав активну участь у суспільному житті: їздив на сейми, іноді сам був послом. Дуже популярний і товариський, брав також участь у житті місцевого зем’янства. Заснував містечка Рейовець і Окша. Король Сиґізмунд Старий подарував йому маєток Темирівці за польський переклад псалтиря. Король Сиґізмунд Авґуст, визнаючи його громадські заслуги, надав йому в дожиттєве користування село Джєвєнчєле.
Бюст Міколая Рея в Нагловицях, фот. Марек Базак / East News
Рей був всебічним і надзвичайно плідним письменником. Однак, незважаючи на численні видання та перевидання, до нашого часу збереглася лише частина його творів. Писав винятково польською мовою, свідомо втілюючи ренесансний постулат розвитку народної мови.
Ренесанс був рухом, що охопив усю Європу. Він був реакцією на тенденції та ідеали середньовіччя. Посилався на античну традицію, її антропоцентризм, взірці гармонійного розвитку людини, роздуми над становищем людини у світі, суспільстві, природі й перед Богом. Виступаючи проти середньовічного догматизму, визнавав свободу людського розуму. Заперечуючи середньовічний аскетизм і байдужість до земних благ, проголошував право на щастя земного життя. Письменники епохи Відродження часто писали латиною, але, на відміну від середньовічної вульгати, це була антична, незіпсована латина. Водночас існувала сильна тенденція до розвитку народних мов. Багато письменників цього періоду творили двома мовами. Рей обрав польську мову, хоча добре володів латиною.
Донині існує певний стереотип, що протиставляє двох найважливіших творців польського Відродження – простака Рея та витонченого гуманіста Кохановського. Такий образ створили політичні противники Рея, змальовуючи його як невігласа, п’яницю й ненажеру, який провів молодість, немов якийсь дикун, уникав шкіл і жив розпусно. До такого уявлення частково доклався і сам Рей, який не цурався непристойних анекдотів, грубих жартів і лайки, типових для шляхетських бенкетів.
Портрет Міколая Рея із «Дзеркала» 1568 року, фот. Національна бібліотека Polona
Однак цей стереотип не зовсім відповідає дійсності. Рей, хоча в значній мірі був самоучкою, був також людиною освіченою й інтелігентною. В університеті він пробув недовго, але слід пам’ятати, що цей заклад був осередком ренесансного гуманізму європейського масштабу, і Рей зустрів там чимало видатних постатей. Кількарічне перебування при дворі Тенчинських дало йому змогу здобути широку, хоч, імовірно, дещо хаотичну освіту в галузі літератури й мистецтва. Він добре знав твори європейських авторів Відродження (досить лише поглянути, кого наслідував і чиї твори собі привласнював). Також глибоко долучився до реформування Речі Посполитої. Але ідеї та зразки ренесансного гуманізму він втілив не в придворній, а в шляхетській культурі, створивши надзвичайно яскравий і виразний образ її звичаїв, поглядів і мови.
Важливою складовою ренесансу були релігійні рухи, що їх об’єднує спільна назва – Реформація. Звільнення людського розуму з-під влади догматів, свобода мислення – це стосувалося також релігійної сфери. Це означало самостійне читання й тлумачення Святого Письма, відмову від підпорядкування папству та виникнення «єретичних» церков. Найважливішими серед них були лютеранська та кальвіністська церкви. У Польщі нові релігійні рухи були тісно пов’язані з економічно-суспільними рухами: шляхта розпочала боротьбу з економічними привілеями духовенства, вимагаючи, зокрема, скасування десятини, яка обтяжувала її фінансово, а Церкві дозволяла накопичувати багатства, що не відповідали її заслугам.
Рей, імовірно, познайомився з кальвіністською доктриною при дворі іновірця Міколая Сєнявського, де часто бував у гостях. Він змінив віросповідання й став важливою постаттю цього церковного руху, який співформував як у літературі, так і в суспільному житті. Брав участь у кальвіністських синодах, у своїх маєтках засновував збори та конфесійні школи. Значною мірою сприяв розвитку вітчизняної біблійно-богословської мови, в той час як доти це була прерогатива латини. У 1546 році він видав «Псалтир Давида» (PsałterzDawidów) – прозовий переклад з латини. «Постили Господні» (PostillaPańska), збірка проповідей, що побачила світ у 1557 році, здобула величезну популярність і неодноразово перевидавалася, як і «Апокаліпсис, тобто Дивна справа прихованих таїнств Господніх» (Apokalypsis, to jest Dziwnasprawa skrytych tajemnic Pańskich, 1565), що містить релігійні міркування та біблійні коментарі.
Виклад релігійних поглядів кальвінізму містить також драма «Купець, або Образ і подоба Страшного Суду Божого» (Kupiec, to jest Kształt a podobieństwo Sądu Bożego Ostatecznego), що побачила світ у 1549 році. Твір є вільною переробкою п’єси «Mercator seu indicium» німецького гуманіста Наогеоргуса. Драма Рея значно більша за оригінал і спирається на традицію середньовічного мораліте. Герої – Князь, Єпископ, Ґвардіян і Купець – постають перед Божим судом, намагаючись потрапити до раю. Перші троє кладуть на шальки терезів свої добрі справи, заслуги, дари для Церкви й засновані монастирі. Але це не переважує їхніх гріхів, і ворота раю залишаються для них зачиненими. Потрапляє туди лише Купець – не надто чесна людина, шахрай і хитрун. Його добрі справи незначні, а таїнства, якими його намагався підтримати священник перед смертю, теж не мають великого значення. Дорогу до неба йому відкриває глибока віра, яка важливіша за всі заслуги та релігійні практики. Ця дещо розтягнута й статична драма – фактично трактат богословсько-моралізаторського характеру, розписаний на ролі, що доводить перевагу віри над добрими справами. Місцями вона є вдалою пародією на шляхетські зем’янські суди, до яких Рей ставився доволі критично.
Іншою важливою драмою на морально-релігійну тематику був виданий у 1545 році твір «Життя Іосифа з єврейського роду, сина Якова, поділене на бесіди осіб, що містить у собі багато чеснот і звичаїв» (Żywot Józefa zpokolenia żydowskiego, syna Jakubowego, rozdzielony w rozmowachperson, który wsobie wiele cnót iobyczajów zamyka). Твір присвячено Ізабеллі, угорській королеві, дочці Сиґізмунда Старого. Тут Рей використав середньовічну традицію апокрифа – вільного оповідання на основі житій святих. Сюжет він запозичив у Корнеліуса Крокуса, автора твору «Comedia sacra cui titulus Joseph». Віршована драма налічує близько 6000 віршів, складається з 12 актів («справ»), є розтягнутою та багатослівною, сповненою моралізаторських промов. Вона розповідає історію біблійного Іосифа, який із бідного єврейського хлопця піднісся до найвищих посад (став намісником фараона).
Вершин моральної переконливості Рей досягає в «справі», де Йосифа спокушає Зафіра – невірна дружина Потифара, а він довго й повчально проповідує їй про цінність цноти. Драму завершує текст, звернений до читача: «До доброго товариша, що читає ці книжки» (Ku dobremu towarzyszowi, co czedł ty książki) – ще одне напучування про необхідність турботи про вічні справи в земному житті.
Цей задовгий, розписаний на голоси моральний трактат після відповідної обробки виявився чудовим сценічним матеріалом. Особливого успіху він досяг у 1950–60-х роках, коли ним зацікавився Казімєж Деймек. Він суттєво скоротив текст, вставив у нього фрагменти «Купця» й створив блискучу інсценізацію, що відсилала до середньовічних містерій. Вистава була поставлена кілька разів: у Новому театрі в Лодзі (1958), у Національному театрі (1965) та в Польському театрі (1985) у Варшаві. Цей приклад наслідували театри в Зеленій Ґурі, Бєльсько-Бялій, Жешуві та в Празі.
Діалог узагалі був улюбленою формою Рея. У його численних, різного обсягу творах спілкуються люди, тварини, птахи… Кожен текст містить якийсь анекдот і містить мораль. Найвідомішим діалогом є «Коротка розмова між трьома особами – Паном, Війтом і Плебаном, які свої та інших людей пригоди читають, а також і надмірності, і користі нинішнього світу» (Krótkarozprawa międzytrzema osobami, Panem, Wójtem aPlebanem, którzy iswe, i innychludzi przygody wyczytują, a takież i zbytkii pożytkidzisiejszego świata), видана у 1543 році. Вона належить до великої групи творів, що критикують устрій Речі Посполитої та закликають до ґрунтовних реформ. Діалог починається з вірша «Амброжий Курчбок Рожек – добрим товаришам» (Ambroży Kurczbok Rożekku dobrym towarzyszam). Далі три персонажі обвинувачують один одного, піддаючи нищівній критиці жадібність і егоїзм духовенства, невиправдані привілеї Церкви, владу магнатерії, функціонування інституцій шляхетської демократії, судочинства, скарбу, корумпованих урядовців, а також ганебні звичаї. Викриваючи один одному вади й провини, співрозмовники подають приклади, які є яскравими замальовками з життя шляхетської Польщі.
У завершенні діалогу з’являється Річ Посполита, яка «нарікаючи, мовить»:
Я вже тільки дивлюсь звіддалік,
Чи знайдеться ще хоч один чоловік,
Який з приязнью мене спомине,
Глядючи, що стан мій неухильно гине.
(пер. Володимира Аренєва)
Твором, що неодноразово перевидавався та користувався великою популярністю, став віршований трактат «Власний образ життя людини чесної, в якому кожен може переглянути свої справи. Зібраний із філософів і з різних звичаїв цього світу» (Wizerunek własny żywota człowieka poczciwego, w którem każdy swe sprawy oglądać może. Zebrany z filozofów, i z różnych obyczajów świata tego), виданий у 1558 році. Як це часто бувало у Рея, трактат є переробкою – цього разу твору «Zodiacus vitae» італійського гуманіста Марчелло Палінеґеніуса. Латинський оригінал Рей пристосував до реалій шляхетської культури. Його герой – молодий землевласник – навчається у славетних філософів: Арістотеля, Сократа, Діогена, Епікура, Анаксагора, Солона… Кожен з них згідно зі своєю філософією навчає його різних чеснот: розважливості, добрих звичаїв, поміркованості, радості життя, віри та турботи про справи духовні, а також картає за вади та хибні вибори.
У 1562 році з’явився «Звіринець, у якому точно записано образи, випадки та звичаї різних людей, тварин і птахів» (Źwierzyniec, w którym rozmaitychludzi, źwirząt iptaków kstałty, przypadki i obyczaje są właśnie wpisane). Збірка є надзвичайно цікавою з формального погляду. Рей намагався приборкати свій вільний оповідний стиль, використовуючи популярні на той час жанри, як-от: апофегми, емблеми, гербовники. Серцевину збірки становлять близько 700 епіграм, побудованих із 13-складових восьмивіршів. Частина I – апофегми, тобто морально вагомі висловлювання відомих мудреців, великою мірою натхненні творами Еразма Роттердамського та Баттісти Фульґозо. Частина II – своєрідний гербовник, галерея «сторінок і домів деяких шляхетних польських родів», у якій зображено постаті королів, державних мужів, а також самого Рея, його друзів і знайомих. Тут він також вшановує Яна Кохановського, творчість якого надзвичайно цінував. Ці дві перші частини були оздоблені дереворитами Мацея Віржбєнти.
Частина III розповідає «про випадки осіб, що належать до світських справ» і подає панораму духовних і світських достойників, державних урядовців; їхні обов’язки, способи їх виконання – як гідні схвалення, так і вкрай ганебні.
Частина IV – своєрідний посібник добрих манер: розповідає, як слід, а як не варто поводитися в різних публічних, товариських і домашніх ситуаціях, навіть яких правил гігієни варто дотримуватися.
Найбільш формально витонченою є частина V, яка містить так звані емблеми. Ця дуже поширена в літературі XVI століття форма складалася з інскрипції – короткої моральної сентенції, ілюстрації, що зображувала алегорію морального поняття, і субскрипції – епіграми, яка застосовувала поняття до життєвої практики. Емблеми давали чудове поле для творчості поету-моралісту (наприклад: «Фігура надії», «Фігура чесності»). Перше видання не містило ілюстрацій – вони з’явилися у другому, виданому 1574 року.
До емблем додано також цикл байок Езопа, у яких тварини виступають у ролі типових людських поведінкових моделей. У другому виданні також були вміщені «Фігліки» – понад 200 епіграм комічного змісту. Частина з них була натхненна латинськими фасеціями (дотепами), зокрема Поджо Браччоліні й Генріха Бебеля, але адаптована до місцевої обрядовості; інші були оригінальними вигадками самого Рея. Ці тексти становлять чудовий зразок бенкетної культури польської шляхти: грубуватої, а подекуди й відверто вульгарної. Хоча з літературного боку вони не завжди досконалі, проте є цінним джерелом для вивчення мови й звичаїв епохи.
У 1568 році в Кракові, в друкарні Мацея Віржбєнти, вийшла об’ємна збірка під назвою «Дзеркало, або Образ, у якому кожен стан може легко придивитися до своїх справ, мов у люстрі» (Źwierciadło albo Kstałt, w którym każdy stansnadnie się może swym sprawamjako we źwierciadleprzypatrzyć). Том складається з багатьох дуже різнорідних творів – так, наче Рей, передчуваючи близький кінець, спустошив свої шухляди й опублікував усе, що ще не вийшло друком.
Основною частиною «Дзеркала…» є «Житіє людини чесної», до якого додано «Коротку промову, до тих же книг належну, для кожного християнина» (Przemowa krótka, do tychże ksiąg należąca, do krześcijańskiego człowieka każdego), та «Спільне нарікання всієї корони на нашу зразкову недбалість» (Spólnenarzekanie wszej korony na porządną niedbałość naszę). Далі йдуть цикли віршів: «Апофегми, тобто короткі та розсудливі оповісті», «Коротка промова до чесного поляка з рицарського стану» та «Прощання зі світом». Наступні твори – це «Вірна зброя кожного християнського рицаря» та «Життя і справи чесного польського шляхтича Міколая Рея з Нагловиць, який жив за славних польських королів: Сиґізмунда Великого, першого цього імені польського короля, а згодом за Сиґізмунда Августа, його сина, також великого і славетного короля польського. Написав Анджей Трєцеський, його добрий товариш, що знав усі його справи» (Żywot i sprawy poczciwego, ślachcica polskiego, Mikołaja Reja z Nagłowic, który był za sławnych królów polskich, Zygmunta Wielkiego, pirwszego tym imieniem króla polskiego, a potym za Zygmunta Augusta, syna jego, także wielkiego a sławnego króla polskiego. Który napisał Andrzej Trzecieski, jego dobry towarzysz, który wiedział wszytki sprawy jego).
Ренесансні «Дзеркала», що відсилають до традиції грецької літератури, показували взірцеві образи й життєписи, які втілювали ідеали епохи. Вони мали дидактичний і моралізаторський характер, навчали, як жити гідно та досягти щастя. Саме таким є й твір Рея, особливо його перша та остання частини. У «Житії…» він підсумував усе, що раніше написав про ідеальний стан людини.
Ідеал – це життя шляхтича-землевласника, сповнене гармонії, що плине згідно з ритмами природи, присвячене турботі про родину та маєток, але також і про духовні справи. Молодий шляхтич має жити на лоні природи й займатися фізичною працею, навчатися – трохи, але не надто багато. Він може трохи пожити при магнатському дворі, щоб набратися світських манер, однак слід уникати тривалого перебування при дворі, а також кар’єри урядовця чи військового. Водночас, як добрий громадянин, він повинен боронити батьківщину в разі потреби та дбати про публічні справи. Може подорожувати, але його мета – оселитися у власному маєтку, щасливо одружитися й виховати дітей.
Таке життя, сповнене поміркованості та довіри до Бога, забезпечує спокій і гармонію на схилі літ. Рей дає доволі докладні інструкції, як досягти цього ідеалу, в коротких розділах, наприклад: «Як батьки мають дбати про виховання своїх малих дітей і як розпізнати їхню вдачу», «Яку їжу слід давати дітям», «Яких наук потребує людина для вільного життя», «Якою втішною є згода у шлюбі», «Читати чесній людині, хто вміє, – справа вельми потрібна», «Старість – під дивовижною опікою Господньою».
Останній текст – біографія, авторство якої іноді приписували самому Рею, – опосередковано свідчить, що він досяг цього ідеалу й власним життям створив взірцевий образ.
За життя Рей був дуже популярним письменником – знаним, цитованим і наслідуваним. Його твори багато разів перевидавалися. Свідченням сили впливу його творів є і пристрасть, з якою його критикували противники кальвінізму – зокрема єзуїт Якуб Вуєк і єпископ Якуб Верещинський. У наступних століттях ця популярність дещо згасла, хоча творчість Рея залишила глибокий слід у польській мові. Автор тріумфально повернувся до літературної пам’яті завдяки «Паризьким лекціям» Адама Міцкевича. У XIX столітті з’явилося багато досліджень, присвячених його постаті та творчості. У 1895 році вийшла велика монографія Станіслава Віндакевича «Міколай Рей з Нагловиць».
У 1905 році урочисто святкували 400-річчя з дня народження письменника. З цієї нагоди відбувся літературний з’їзд, було видано ювілейну книгу «З доби Міколая Рея». Александер Брюкнер опублікував цінну монографію «Міколай Рей. Критичні студії». У 1969 році не менш урочисто численними науковими сесіями було відзначено 400-річчя від дня смерті письменника. У 1971 році вийшла збірка наукових праць «Міколай Рей. До чотирьохсотріччя смерті». Із 1953 року в серії «Бібліотека польських письменників» почали виходити чергові томи «Повного зібрання творів».
Рей – колоритна та дотепна постать – чудово надавався на прообраз героя художніх творів, чим скористалися, зокрема, Адольф Новачинський (у комедії «Пан Рей у Бабині», 1906) та Людвік Єронім Морштин (у п’єсі «Поляки не гуси», 1953). У Нагловицях встановлено пам’ятник Міколаєві Рею.
2005 рік було проголошено Сеймом Роком Рея – на честь 500-річчя з дня його народження.
Найважливіші видання:
«Усі твори», Вроцлав, 1953–1971 (не завершено); «Твори у віршах», Вроцлав, 1954, ред. Юліан Кшижановський; «Вибрані твори», Варшава, 1975, 1979, ред. Ян Шляскі.
Автор: Галіна Флоринська-Лалевич
Переклад Марії Шагурі
