Емілія Дзюбак: чому її ілюстрації розглядають годинами

Ілюстраторка понад п’ятдесяти книжок, якій не набридає малювати навіть п’ять тисяч листочків. Саме з рослинних мотивів вона найчастіше вибудовує віньєтки й наголошує, що природа вчить комунікації. Дзюбак надає перевагу не авангарду, але класиці та замкненому простору, який може тримати під контролем.

Header picture

Picture size

extra large (default)

Podpis obrazka (umieszczony pod zdjęciem)

Емілія Дзюбак, фот. Krzysztof Żuczkowski / Forum

Text positon (deprecated)

Center

Емілія Дзюбак, іл. "Байки на сон" ("Bajki nasenne"), фот. IAM

Майбутня місткиня починала з оформлення магазинних вивісок – тоді їй було вісім років і вона допомагала мамі в рекламній майстерні (у ПНРівському відповіднику сучасної рекламної агенції). Виросла на Люблінщині, у Дембліні, у домі, повному картин. Вона просто мала стати художницею. Свої перші аматорські ілюстрації Емілія створювала на самоклейній плівці.

Навчання в художньому ліцеї в Наленчуві вона перервала через виїзд до Швеції, а після повернення до Польщі здобула фах техніка-будівельника. Замість живопису обрала станкову графіку в Познанській академії мистецтв (нині Університет мистецтв імені Маґдалени Абаканович), яку закінчила 2010 року. На п’ятому курсі вона почала експериментувати з професійною ілюстрацією – її цикл про комах із людськими рисами так і залишився лежати в шухляді. Визнання здобували лише ті роботи, яких вона сама не любила, тож почала публікувати свої ілюстрації в інтернеті. Після навчання вона, найімовірніше, виїхала б із Польщі, якби не перемогла в конкурсі коміксів.

Дзюбак дебютувала із авторською книжкою «Знахідка для маленького малоїжки» (Gratka dla małego niejadka, 2011), що вийшла у видавництві Albus. Це дотепна кулінарна книжка, у якій інгредієнти оживають, рецепти доповнені розвивальними іграми, а на додачу можна прочитати інтерв’ю з морквиною. Книжка підкорила читачів Східної Азії: на корейському конкурсі CJ Picture Book Award вона увійшла до списку ста найкрасивіших книжок світу.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Емілія Дзюбак, «Рік у лісі», фот. Wydawnictwo «Nasza Księgarnia»

Picture image

rok-w-lesie_fragm_rozklad-2.jpg

Втім, найбільше визнання їй принесла інша авторська книжка. «Рік у лісі» (Rok w lesie, 2015) – це візуальний компендіум знань про зміну пір року та перетворення, що відбуваються у природі. Основою оповіді є той самий фрагмент лісу, який слугує тлом для подій, а його мешканці на кожному наступному розвороті книжки поводяться по-іншому. Окремі ілюстрації вражають нагромадженням деталей, сміливим використанням простору сторінки й точністю у відтворенні найдрібніших елементів, підсиленою живописним світлом. Робота над ними забирала сотні годин, а поведінку тварин авторка узгоджувала з фахівцем. У «Році в лісі» виразно помітна любов Дзюбак до замкненої форми, якою вона досконало володіє. У розмові із Себастьяном Фронцкевичем у книжці «Цей лікоть погано згинається» (Ten łokieć źle się zgina) художниця розповідала:

Ідея полягала в тому, щоб над одним розворотом можна було сидіти годинами, розглядати його, потім знову до нього повертатися й щоразу знаходити щось нове. Наприкінці книжки я вже не мала сил. На щастя, у мене був докладний план, де і що має міститися. Інакше б я збожеволіла.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Емілія Дзюбак, Мадлена Шеліґа, «Жах», фот. Instytut Adama Mickiewicza

Picture image

emilia-dziubak_horror3.jpg

В її ілюстраціях найважливішими є емоції та настрій, який підсилює світло: воно то вихоплює деталі, то щось приховує. У книжці «Жах» (Horror, 2018), проілюстрованій за текстом Мадлени Шеліґи, чорний гумор пом’якшує відчуття моторошності. Героєм кожної ілюстрації зазвичай стає один овоч або фрукт, навколо якого вибудувано цілий світ: перець чилі смажиться у вогні, розрізаний на чотири частини банан безвольно лежить на дошці серед суниць, а морквина з останніх сил чіпляється за власне коріння. Роботи Дзюбак витримані в дусі реалізму – навіть оживлені рослини далекі від абстракції. Почуття страху, самотності, але також радості й безпеки супроводжують читання книжки Пшемислава Вехтеровича «Будь ласка, обійми мене» (Proszę mnie przytulić, 2013). Ілюстраторка створила для неї делікатніше графічне оформлення, надавши оповіді легкості.

Picture display

standardowy (864px desktop)

Емілія Дзюбак, Мадлена Шеліґа, «Жах», фот. Instytut Adama Mickiewicza

Picture image

emilia-dziubak_horror1.jpg

Справжньою володаркою світла Дзюбак стає передусім у похмурих історіях, де грають просвіти, відблиски й півтіні. Кольори тоді стають стриманішими, похмурішими – як у книжках Мартіна Відмарка «Дім, який прокинувся» (Dom, który się przebudził, 2017) і «Тичка в Країні Щастя» (Tyczka w Krainie Szczęścia, 2017). Колір завжди сигналізує про зміну настрою оповіді, привносить веселощі й безтурботність, провіщає пригоду – як у циклі Мері Нортон про родину Позичальських. Ілюстрації Дзюбак до книжок шведського письменника – приклад вдалої міжнародної співпраці. Завдяки закордонним замовленням польську ілюстраторку знають читачі у Франції, Австрії та Швеції.

Емілія Дюбак, іл. "Тут читаю" ("Tu czytam"), fot. IAM

Мотив, який поєднує майже всі ілюстрації художниці, – рослини. Вони з’являються і в назвах книжок – наприклад, «Ще те зіллячко» (Niezłe ziółko, 2016) Барбари Космовської, – і в місцях дії: родина зайчика Тру, що емігрувала, мешкає в Нижніх Конюшинах («Тру» Барбари Космовської; Tru, 2016). А передусім рослини стають провідною темою всієї оповіді – як в авторській книжці «Дивовижні союзи. У світі рослин і тварин» (Niezwykłe przyjaźnie. W świecie roślin i zwierząt, 2018). У лісі розгортається й дія «Шпинатової бабусі» (Szpinakowa Staruszka), яку Дзюбак проілюструвала до тексту Мартіна Відмарка й Емми Карінсдоттер (2022; польське видання – 2024). Художниця дуже часто обрамляє свої роботи орнаментальним візерунком із листя, стебел або квітів. У розмові з Ґжеґожем Божеком для часопису «Dzikie Życie» вона зазначила:

Природа – це те, на чому кожна дитина вчиться спілкуватися. […] Мене шалено приваблюють універсальні теми, які не старіють і не втрачають актуальності, а важко знайти щось більш позачасове, ніж природа.

Дзюбак створює також ілюстрації для преси – її роботи публікували, зокрема, часописи «Gaga», «Przekrój», «Wprost» та «Art&Business». Вона здобула чимало книжкових та ілюстраторських нагород, серед яких – відзнака в конкурсі «Книжка року» Польської секції IBBY (2018) і премія Soligatto (2019). Працює переважно в цифровій техніці, хоча дедалі частіше бере до рук папір і кольорові олівці та, як сама зізнається, не женеться за модою.

польські книжки для дітей

книжкові ілюстрації

польські художники