Відомий польський письменник у Києві вперше. Ділиться враженнями. Сподобався простір, місто не таке «густе», як Краків чи Львів, архітектура Хрещатика – «маєстатична», Дніпро – «ґрандіозний». Збирається відвідати якийсь базар: «Саме там можна багато зрозуміти про суспільство».
Прокурор Шацький та інші
Найбільшу відомість Мілошевському принесла детективна трилогія про прокурора Шацького.
«Терапія злочину». Вбито пацієнта відомого психіатра. Тіло знайдено у приміщенні для психотерапії. Можливо, справа у конфлікті, який виник через стосунки «тут і тепер» під час заняття груповою психотерапією? А може, жертву, людину з проблемами, довели до самогубства, вчиненого у жахливий спосіб? Чи це звичайне пограбування?
Зиґмунт Мілошевський. Терапія злочину (переклала Божена Антоняк). Львів: Урбіно, 2012 Шацький копає глибше. Корені злочину залягають у вісімнадцятирічній давнині, коли загинула зовсім інша особа...
«Зерно правди». У Сандомирі біля старої синагоги знайдено жіночий труп. Поряд із тілом – своєрідний ніж, який використовується для забиття кошерної худоби. Невже скоєно ритуальне жертвоприношення, в Європі, в ХХІ столітті?
Шацький розв'язує загадку, протистоячи не лише злочинцям, а й забобонам та ксенофобії.
«Гнів». В Ольштині, біля стіни колишнього німецького бункеру, знайдено людський скелет. «Дарунок» з часів Другої світової, який можна спокійно передати в анатомічний театр? Чи – слід злочину, що вимагає розкриття саме сьогодні? За справу береться прокурор Шацький.
Книжки детективної трилогії Мілошевського у Польщі стали бестселерами. Дві перших поспіль отримали «Відзнаку великого калібру». Твори перекладено тринадцятьма мовами, у тому числі, й українською. Завершальний роман трилогії, «Гнів», видавництво «Урбіно» презентувало на Книжковому Арсеналі 2016.
Отже, говоримо про детектив.
Жанна Слоньовська і Вікторія Паненко: Критики колись відзначали, що детективи мають виходити з принципів моральності, яка спирається на Десяти Заповідях, говорити про боротьбу Добра і Зла, вкорінювати у читацьку свідомість ідею гідності кожної окремої людини – чи Ви з цим погоджуєтеся?
Зиґмунт Мілошевський. Зерно правди (переклала Божена Антоняк). Львів: Урбіно, 2013 Зиґмунт Мілошевський: Щоб на 100 відсотків – то ні. Це критики прагнуть віднайти чи то в детективі, чи в літературі загалом певні космічні правила. Мені здається, що таких правил щодо літератури немає взагалі. Люди читають детективи не для того, щоб довідатися про боротьбу добра і зла в чистому, теоретичному вигляді.
Ж.С. і В.П.: А для чого?
З.М.: Прагнуть отримати книгу, яку не хочеться відкладати набік, бо сторінки затягують, кортить довідатися: що там, на наступній?
Ж.С. і В.П.: Читання для розваги? Ви неодноразово повторювали, що не варто зачислювати детектив до «несерйозних жанрів», що варто ставитися до нього з повагою як до одного з найголовніших, бо читач має право й на розумну розвагу...
З.М.: Хороший детектив є значно ширшим, ніж схема «злочин – розв'язання загадки». Реймонд Чендлер казав, що не знає автора детективів, який хотів би написати тільки детектив, і не знає читача, який би зосередився лише на розв'язанні задачки. Історія, де є лише труп і з'ясування, від чиєї руки полягла ця людина, не буде добрим детективом. Звичайно, мусить бути труп. І той, хто береться впіймати злочинця. Але потрібно ще багато чого іншого. Добрий детектив є психологічним, соціологічним. І, звичайно ж, реалістичним. Це не герметична загадка, а добротний побутовий роман.
Ж.С. і В.П.: Ви творите сучасний детектив – чи вважаєте, що він дасть більшу поживу думці, ніж так званий історичний, яким зараз захоплюються у багатьох країнах?
З.М.: Знаєте, й сучасний детектив може бути пустою маячнею, й історичний – художньо цінним. Я пишу сучасні, мене сучасне суспільство цікавить більше, ніж історичні розвідки. І, розуміючи, що історичний детектив має право на існування, набрався би сміливості порадити колегам не забувати про сучасні: з історичним детективом, у перекладі, за кордоном, дуже важко пробитися до читача.
Зиґмунт Мілошевський. Гнів (переклала Божена Антоняк). Львів: Урбіно, 2015 Ж.С. і В.П.: Ваш головний герой – прокурор Теодор Шацький. Чи ставили Ви собі за мету знайти для нього певні впізнавальні риси, на зразок дбайливо доглянутих вусів Пуаро, колекції файок Меґре, плетіння на дротах міс Марпл?
З.М.: Добре, коли головний герой детективу й справді є героєм, навіть супергероєм, для цього йому треба мати «щит і меч». У мого Шацького є прокурорська мантія, на його боці право. А щодо зовнішніх впізнавальних рис, то у прокурора сріблясте, сиве волосся. Можливо, сивини додається з кожним розслідуванням...
Ж.С. і В.П.: У першому романі трилогії, «Терапії злочину», Шацький змушений в дечому поступитися, аби захистити свою сім'ю. Це означає, що він слабкий? Взагалі, Ви любите свого прокурора?
З.М.: Тут Шацький, поступившись, показав себе слабким. Але він – людина, яка живе в реаліях, і певні обставини бувають непереборними. Хіба виглядатиме реалістичним детектив, якщо той, хто розв'язує загадку злочину, буде захищений від будь-якої небезпеки? Нічого йому болітиме, він ні за що не переживатиме, бо в будь-яку мить може знищити ворога лазерним променем з вказівного пальця й відлетіти у фантастичне безпечне місце?
А щодо любові до героя... Чи любить столяр свої інструменти? Мій герой – інструмент моєї праці.
«Я не сприймаю психологію як науку...»
Ж.С. і В.П.: У «Терапії злочину» зав'язка сюжету пов'язана з психотерапією – лікарем та пацієнтами. При цьому Ваш батько – відомий психотерапевт. Як він сприйняв роман?
З.М.: Сюжет спирається на певному виді групової психотерапії, яким мій батько не займається. Хоча, звичайно, щодо медичного антуражу, серед якого починається сюжет, я з ним радився. Готовий роман він сприйняв досить схвально, хоча зробив зауваження: мовляв, якби я менше лаявся в тексті, у мене було б більше читачів. Я кажу: тату, у мене є читачі! Але він переконаний: якби я не зачіпав церкву і не лаявся, їх було би більше...
А взагалі я не сприймаю психологію як науку. Наука ґрунтується на тому, що досліди, проведені в різних умовах, дають спільний результат, а психологія ґрунтується на десятках відмінних теорій. Для мене це радше віра, ніж наука.
Ж.С. і В.П.: Цікаво, що думають ваші знайомі психологи про вплив детективу на суспільну свідомість?
З.М.: Але ж я не маю знайомих психологів, крім одного, який час від часу намагається мене лікувати! Та гаразд, якщо цілком серйозно, вплив детективу на суспільну свідомість є позитивним. Детективні твори торкаються темних сторін буття, людина бачить, що суспільство складається не лише зі світлих осіб та лавреатів Нобелівської премії.
Але може бути й негативний вплив. Детективів зараз багато, і вони конкурують, у якому буде брудніший злочин. Якщо колись в одному з творів могла бути згадка про насилля стосовно дітей, то нині це описується на кожній п'ятій сторінці майже у кожній книжці. Це справжня порнографія – що тут може бути позитивного?
І про казку
Ж.С. і В.П.: Ви почали кар'єру письменника з твору у жанрі жахів, писали й дитячі казки – звідки взявся детектив?
З.М.: У певний період я, якщо можна так висловитись, «приземлився на іншому летовищі», але сьогодні мене там уже нема.
Зиґмунт Мілошевський. Зміїні гори (переклала Божена Антоняк). Львів: ВСЛ, 2010 Я успішно спробував себе у жанрі жахів, критики навіть назвали мене «польським Стівеном Кінґом», бо критикам лише б проводити паралелі... Була й дитяча казка – до речі, український читач також отримав її переклад.
При цьому дуже хотілося писати те, що називають високою літературою, щось поза жорсткими рамками чітко визначених жанрів.
А з детективом – усе досить банально. Видавець запропонував мені хороший гонорар саме за детективний роман. Я прочитав багато кримінальних історій, зокрема шведських, і зрозумів, що детектив може придатися для зображення суспільства. І подумав: чому б і ні?
Думав, що обійдуся одним романом про прокурора Шацького. Але – знову трапився видавець, на цей раз американський. Він сказав, що хоче видати мене у США та Великій Британії, але до видання приймуть лише серію детективів.
Ж.С. і В.П.: В соцмережах, де українські читачі обговорюють Ваші детективи, є і такі відгуки: мовляв, я розсердився, коли історія в останньому романі добігла кінця, хотілося читати ще... Ви кажете, що завершили трилогію про прокурора Шацького, а читачі не хочуть з ним розлучатися...
З.М.: Наразі вважаю, що з Шацьким розпрощався. Читачам добре говорити: вони читають роман протягом двох-трьох днів, а я над кожним з них працюю рік-півтора.
Я ж не буду жити вічно, а література неосяжна, має безліч жанрів, багато відтінків. Не варто вимагати від письменника, аби він назавжди замуровував себе в одній-єдиній ніші.
Розмовляли Жанна Слоньовська та Вікторія Паненко