У твоїх книжках можна, як на долоні, бачити наступні зміни міста, які відбувалися за останні два десятиріччя. У «Мордорі» 2013 року ти пишеш, що Львів «все більше й більше ставав схожим на звичайне польське місто. З нього зникла вся та пострадянська екзотика. Тут був лише дикий капіталізм, надмір вуличної реклами, бурмотіння жінок у магазині. Натомість у молодшому на десять років «Вигаданому місті»... знаходимо такий фрагмент: «Україна вловила дриґ до стилю. Все менше нав’язливої реклами, принаймні в центрах і туристично привабливих частинах міст». Чудово, що за півтора десятка років ти спостерігав, як це місто кілька разів змінювалося.
Вся Україна відчула стиль, не тільки Львів, а й Київ, Харків, і навіть Миколаїв, Херсон. Зникли кнайпи, де можна було замовити оселедець до горілки та отримати по пиці. З’явилися гарні заклади на західну манеру, пекарні з дизайнерським інтер’єром, татуйованим баристою, вишуканим меню. Весь пострадянський простір змінюється. Львів розташований на межі пострадянської форми, нової стилізації та чисто західної європейськості. Там знайдеш все – і щось а-ля будапештські руїн-бари, і віденські кав’ярні. Я радий, що Львів може бути витонченим і хіпстерським, але також постпанковим і подекуди понищеним. Його архітектура вражає декораціями, постапокаліпсисом, її намагаються загосподарювати по-новому.
Ти згадував, що тобі сподобався Харків. Мені здається, що сьогодні внаслідок війни Україна повертається на свій схід, цінує міста на своєму порубіжжі, відкриває їх. Як думаєш, поляки теж туди поїдуть?
Донедавна на український схід мало хто доїжджав, самі українці зі Львова там не бували. Я знаю багатьох українських активістів, які поїхали туди лише після Майдану 2013-2014 років. Стосовно поляків, то хтось, мабуть, туди потрапив. Ймовірно, першими були «наплічники» (до них належав і я), які подорожували автостопом і яких я висміяв в «Мордорі». Хтось там почне займатися бізнесом, бо сьогодні без Польщі в Україні важко буде щось зробити. А на сході є гарні міста. У Харкові я нещодавно відкрив для себе Поділ, красивий модерністський район, місто в місті. Це чудовий простір не лише для уяви (про це пише Жадан), а й для міського життя, створення кнайп і галерей. Київ – великий мегаполіс, різноманітний за архітектурними стилями – від середньовіччя до постмодерністських варіацій і навіть дивної Воздвиженки, схожої на неспокійний сон божевільного.
Гаразд, як думаєш, чим стане Львів для України після війни?
Війна вже показала, що Львів – друга столиця України. Місце, з якого національна ідеологія поширювалася на всю Україну. Вся концепція нової української нації походить із Галичини. Вже очевидно, що Львів розташований по західний бік світу. Тепер він придумує себе заново.
У польському контексті неможливо оминути тему можливих польських ревізіоністських мрій про Львів. Вони повертаються до нас у спотвореній формулі російської пропаганди і, на жаль, у дивних заявах деяких політиків. Вважаєш, що поляки все ще б хотіли повернути Львів?
Це неможливо уявити. Я не вірю у можливість зміни кордонів у сучасній Європі. Адже це лише місто, його не можна приєднати до Польщі, бо що б ми робили з його мешканцями? Денаціоналізували б? На щастя, ми позбулися імперських традицій. Такі плани може мати лише Росія. Попереду ще багато суперечок і дискусій, але в цьому немає нічого нового, французи і німці вже давно перестали набивати один одному ґулі через Ельзас і Лотарингію, як і португальці та іспанці через Олівенсу. Навіть угорці з їхньою великоугорською політикою усвідомлюють, що вони можуть побудувати залізницю до Суботиці, але кордонів не змінять. Росіяни, порушуючи цю тему у своїй пропаганді, не розуміють, про що говорять. Це було б неймовірним абсурдом, зараз уже не ті часи і не ті можливості. Щоб про це думати, ми мали б збожеволіти або нам довелося б пройти крізь сивий дим, так, як я собі це уявив і описав у одній із книжок.
