«Золотий вересень» із відблисками у лютий

stamp_ussr_1940_cpa_727.jpg, default, Радянська поштова марка, видана після «золотого вересня», фот. Wikimedia.org

У 1939-му «ритуальні танці» західних держав навколо тоталітарного монстра та хитросплетіння змов поставили на кін існування Польщі й поляків як нації.

Світанок у Ґданській бухті 1 вересня 1939 року не був якимось особливим. Все, як і завжди. Проте рівно о 4.45 корабельні гармати німецького навчального лінкору «Шлезвіґ-Гольштейн» здригнулися від залпів. Масований удар був спрямований на польський гарнізон півострова Вестерплатте у вільному місті Данциґ. Бійці залоги вступили в нерівний бій із переважаючими силами противника, що, згідно з планом «Вайс», розгорнув наступ не лише з моря, а й суші та повітря. Так розпочався найбільший збройний конфлікт в історії людства, перший удар котрого припав саме на Польщу.

Того ж дня бої точилися вже по всьому польсько-німецькому кордону, перейденому гітлерівською армією без оголошення війни. За умов повної військової переваги нацисти розраховували на блискавичну перемогу над противником.

А передувало цьому чимало подій.

Thumbnail — Німецькі вояки в здобутому Вестерплятте, 1939, фотоательє Foto-Sönnke (Ґданськ), джерело: Національна бібліотека Polona

Танці для монстра

Історія не знає умовного способу, але якби хоча б деякі елементи тодішніх реалій складалися по-іншому, іншим міг би бути й сам хід історичних подій. На середину 1930-х, після розірвання Німеччиною Версальських угод і переведення суспільства й економіки на мобілізаційні рейки, увесь світ, принаймні вся Європа бачили й розуміли, що заражена нацистським вірусом Німеччина перетворюється на небезпечного хижака. Бачили, але замість жорсткого протистояння танцювали перед Гітлером умиротворюючі вальси – насамперед, йдеться про Великобританію та Францію. Провідні геополітичні гравці воліли вірити фюреру на слово, задовольняючись запевненнями, буцімто його амбіції не йдуть далі «збирання земель», заселених етнічними німцями

Звичайно ж, політика умиротворення нічого не дала, а лиш підсилила реваншистські настрої Третього Рейху. Послідовно було ремілітаризовано Рейнську область, анексовано Австрію, забрано Судети, а тоді й решту Чехословаччини. Мюнхенська угода-1938, в якій деякі історики вбачають останню спробу зберегти мир у Європі, нехай і ціною угодовства й ганьби, ні до чого не привела. Точніше, у висліді політики-угодовці одержали і ганьбу, і війну. Дарма британський прем'єр Чемберлен, повернувшись з Мюнхена, вигукував на трапі літака: «Я привіз вам мир!». Уже невдовзі Гітлер об Мюнхенські угоди витре черевики, як і об решту домовленостей та угод.

Тим часом над Польщею згущувалися сутінки катастрофи.

Хитросплетіння змов

По суті, доля Польщі була вирішена в Москві 23 серпня 1939 року, де був підписаний пакт Молотова-Ріббентропа, який і став основою для взаємодії Третього Рейху та Країни Рад.

Совєти гарантували Берліну «спокійну впевненість на Сході», як висловлювався шеф радянської дипломатії Молотов, і поставки зерна та сировини. Німці, навзаєм, до «зони радянських інтересів» віддавали половину Польщі, прибалтійські країни, а також Бессарабію й Фінляндію. Між іншим, на думку багатьох дослідників, до нападу на Польщу Берлін підштовхнула саме позиція Москви. До підписання пакту Гітлер вагався, навіть кілька разів переносив дату удару. Припущення ж про те, що німці, здолавши Польшу, по осінньому бездоріжжю рушили б на Схід, ризикуючи застрягнути в «російській зимі», видаються мало переконливими. Вермахт 1939 року ще не дотягував до зразка 1941.

Радянська й німецька сторони торгувалися, тисли одна на одну, дбаючи про власний зиск і намагаючись запопасти якомога більше преференцій. Є навіть свідчення істориків, що Червона Армія прийшла в рух за два дні після того, як Ріббентроп у черговому посланні до радянської сторони прозоро натякнув на можливість створення в Західній Україні незалежної української держави. Ще характерна деталь: обох диктаторів об'єднувала підсвідома ненависть до Польщі й поляків. Сталін пам'ятав «диво на Віслі» й загалом поразку в російсько-польській війні 1920-го, тому прагнув реваншу й повернення колишніх імперських територій, втрачених у ході Жовтневого перевороту та громадянської війни. Гітлерівська мета нападу взагалі звучала без евфемізмів: «Мова не про захоплення певної території чи нового кордону, а про знищення ворога». Тобто, на кін постало саме існування Польщі й поляків як нації.

Війна

Удар вермахту справді був страшним, адже німецькі війська значно переважали Військо Польське у всіх видах озброєнь, особливо в бронетанкових формуваннях та авіації. Крім того, під тиском західних послів польська влада запізнилася з мобілізацією, яку закінчували вже під розриви німецьких бомб і снарядів.

Дії ж потенційних союзників, Великої Британії та Франції, які зобов'язувалися прийти на допомогу протягом п'ятнадцяти днів після початку агресії, зводилися до обіцянок, запевнень та засідань об'єднаних штабів. І хоча Франція та Британія 3 вересня оголосили Німеччині війну, це був звичайний фейк, говорячи сучасною мовою. Вже 12 вересня, всупереч попереднім домовленостям, прем’єр-міністри обох країн у французькому місті Аббевіль вирішили не розпочинати військових дій проти Третього Рейху. Польща фактично залишалася сам на сам із потужним агресором.

Проте, поляки героїчно протистояли гітлерівським нападникам. Військо Польське, розтяте танковим клинами, спромоглося на битву на Бзурі, котра тривала майже два тижні і котру навіть фашистська «Фьолькішер беобахтер» визнала запеклою. Спроби взяти німців в оточення не вдалися, але польські підрозділи відійшли за Віслу і стали перегруповуватися для контратаки. Сили були нерівні, звісно, і доля Польщі була напередвизначеною, одначе боротьба заповідалася довгою. Оборона Вестерплятте, Хелю і Ґдині викликала захоплення всього світу. Геббельсівська пропаганда знецінювала жертовність поляків, висміюючи їхній «шляхетський гонор» та «військову відсталість» – мовляв, польські улани з шаблями та списами навпереваги кидалися на танки Вермахта. Але це вигадки, тоді як німецькій піхоті улани добряче дошкуляли. Зокрема, в битві під Кроянтами, де 18-й полк уланів Поморських вщент розбив німецький піхотний батальйон, затримавши просування гітлерівців. Або успіх Волинської Кавалерійської бригади в битві під Мокрою. З не меншою пасіонарністю разом із армією воювала польська самооборона, так звана «сіль чорної землі».

Героїчно оборонявся польський гарнізон Брестської фортеці на чолі з генералом Костянтином Плисовським, відбиваючи всі атаки. До слова, це руйнування сталого міфу радянської історіографії – першим оборонцем Бресту і першим противником гітлерівців була не Червона армія, а саме Військо Польське. Натомість, коли німецька артилерія застрягла під Варшавою, радянські «братушки»-союзники прийшли на допомогу, протягом двох діб обстрілюючи польську цитадель із важких гармат.

Удар у спину

На допомогу Берліну Москва підключилася через 17 днів від початку війни, перейшовши кордон Республіки Польща на всій його протяжності. Польщі знову доводилося битися на кілька фронтів, як в її історії відбувалося не раз. Утім, якщо протистояння Рейху лишало полякам хоч якусь, нехай і примарну надію, то віроломний радянський напад, одразу названий «ударом у спину» (першою цей термін використала британська «Таймс»), остаточно визначив результат цієї війни.

Німці щодо Польщі діяли у відповідності настановам фюрера: «Будьте безжальними, будьте брутальними, наша перевага дає нам усі права». Але дії Радянського Союзу були цинічнішими, закамуфльовані пропагандистськими гаслами. Угоди, що були укладені з польським урядом, насамперед договір 1934 року про ненапад, який діяв до 1945 року, більшовики віроломно розірвали, а власну агресію пояснили... розвалом Польщі та неіснуванням її уряду. «Німецько-польська війна явно показала внутрішнє банкрутство польскої держави. Тим самим припинили свою дію угоди, укладені між СРСР та Польщею», - цинічно зазначалося в ноті, врученій 17 вересня польському послу Вацлаву Гжибовському. На додачу, «совєти» хотіли арештувати Ґжибовського і його співробітників, проте їх врятував німецький посол Вернер фон Шуленбург, нагадавши новим союзникам про Женевську конвенцію.

Головна ж лукава теза, якою СРСР заднім числом прикривав напад на Польщу, звучала як «захист єдинокровних братів українців і білорусів». Добре відомий радянський плакат часів «визвольного походу», де червоноармієць чмокається взасос із галицьким чи волинським селянином у вишиванці. Втім, у реальності на «звільнених територіях» дуже швидко стане не до поцілунків – НКВС приступить до справи, «вичищаючи» Західну Україну та Білорусь від «небажаних елементів». Яких, на виконання секретного наказу НКВС від 11 жовтня 1939 року, буде арештовано в кількості 107 тисяч осіб, вислано 391 тисяч, а ще 10 тисяч загине в процесі депортації.

Але це буде дещо пізніше. Напад на Польщу, тепер уже двосторонній, тривав. Очільник польської держави Едвард Ридз-Сміґли, розуміючи безперспективність війни на два фронти, наказав військам не протистояти Червоній Армії та інтернуватися в Румунію. Щоправда, бої продовжувалися, зокрема, й успішні – під Шацьком, Ораном, Перемишлем, де, наприклад, 24 вересня улани генерала Владислава Андерса несподіваною атакою розгромили два радянських піхотних полки і лишень танки унеможливили прорив поляків на радянську територію. Також вели бої підрозділи Корпусу охорони кордону генерала Вільгельма Орлика-Рюккемана, героїчно оборонявся гарнізон Гродно, де вояків підтримувала польська молодь, жеврів спротив в інших місцях.

Однак перед об'єднаною потугою двох агресорів польський опір був приреченим. 22 вересня, після успішного протистояння Вермахту, гарнізон Львова здався Червоній армії. Оточена німцями Варшава, позбавлена їжі, електроенергії та води, змагалася на останньому подиху. 26 вересня командуючий армією «Познань», генерал-майор Тадеуш Кутшеба, маючи полами шинелі, підійшов до командуючого 8-ї армії генерала Йоганеса Бласковіца, щоб о 13.15 підписати акт про капітуляцію польської столиці. За 20 днів німецької облоги у Варшаві загинуло 18 тисяч цивільних і полягло, було поранено чи потрапило в полон 120 тисяч військових. Загальні польські втрати у війні на два фронти склали 200 тисяч вбитими і пораненим й 694 тисячі полоненими.

Того ж дня, 26 вересня 1939 року у Москві Йоахім Ріббентроп і В'ячеслав Молотов скріпили підписами «Договір про дружбу і кордон», який викреслив Польщу з карти Європи. Радянська пропаганда зловтішалася карикатурами, на котрих «красноармійський» чобіт валив прикордонний стовп, а вчитель сумно оголошував школярам: «На цьому, діти, ми закінчуємо вивчення історії польської держави». Не добирали слів і політики. Той же Молотов, виступаючи 31 жовтня на сесії Верховної Ради, радів, що «ничего не осталось от этого уродливого детища Версальского договора», а нарком оборони Климент Ворошилов у святковому наказі від 7 листопада 1939 року торжествував, що «польська держава розлетілася, як старий трухлявий віз».

Втім, як показали подальші події, це був поверховий погляд. Поляки програли битву, але не припинили боротьбу.

Перегук століть

Історія ходить по колу, і нинішні події у світі про це свідчать досить красномовно. Зокрема, українсько-російська війна, найбільший європейський конфлікт після Другої Світової.

Багаторічна угодовська політика Заходу щодо Російської Федерації, яка стала правонаступницею Радянського Союзу, загравання із російським президентом Путіним призвели до катастрофічних наслідків. Попри гасла й заклики «ніколи більше», світ постав перед фактом появи новітнього нацизму – наразі, російського. Що прикметно: геополітичні пасьянси в ХХ і ХХІ віці розкладаються зі страхітливою схожістю – від тез про «збирання етнічних земель», розповсюдження «німецького (наразі «російського») світу», до таких збігів у політичному правописі, як «колишня Польща» і «бившая Украіна». Навіть тактика блискавичної війни, так званий бліцкріг (який в Україні, скорше, перетворився на бліцкрінж*) здобувається на історичну паралель і певний символ. Вже не кажучи про терор проти мирного населення, бомбардування міст і розстріли полонених (як, наприклад, вбивство польських бійців 7-ї Піхотної дивізії і «азовців» в Оленівці).

Але найголовніше – це урок, який саме поляки, на відміну від багатьох, винесли з подій минулого. А, відтак, безприкладна роль сучасної Польщі в долі України. Обопільне розуміння, що тільки разом можна протистояти небезпекам як зі Сходу, так і з Заходу, тільки в спільності дій полягає запорука існування двох країн і народів. Це визначено історією, геополітикою і самим життям. Хай так і буде завжди.

Мова Ukrainian