Зофія Яворовська, Міхал Сікорський, Петро Владіміров: Перероблені матеріали можуть змінити світ [ІНТЕРВ'Ю]
Творці польської виставки на London Design Biennale 2023 розповідають про естетику необхідності та матеріали для зруйнованих будинків і шкіл, цінність співпраці та відчинення також і символічних вікон.
У вашій роботі переплітаються дві теми: одна — це відправлення вікон, отриманих у Польщі, в Україну, де вони потрібні у зруйнованих внаслідок бойових дій будівлях. Але в ширшому контексті це все вписується в актуальний дискурс про повторне використання матеріалів у будівництві, переробку, ідею «повторного використання».
Зофія Яворовська: Нам вдалося поєднати це абсолютно природно, оскільки кожен із нашого тріо представляє трохи іншу сферу, завдяки чому ми добре доповнюємо одне одного. Петро, сам архітектор, є сполучною ланкою між Польщею та Україною в польсько-українських відносинах, які останнім часом стали дуже тісними, але він також займається темою відбудови воєнних знищень в Україні. Міхал як архітектор давно цікавиться питанням «повторного використання» з точки зору дизайнера. І я завжди була соціально активною, тому мене найбільше зацікавила ця ідея з точки зору її потенціалу допомоги. Перероблені матеріали мають шанси коштувати дешевше, ніж нові, вони означають менший вуглецевий слід, скорочуючи ланцюг постачання від людини, яка може доставити матеріал, до потребуючого. Кожен із нас приносить в цю виставку свій досвід, але й бачить її трохи по-іншому.
Міхал Сікорський: Підготовка виставки стала для нас можливістю поміркувати про нашу дотеперішню діяльність, це був момент роздумів, спроба інтелектуалізувати те, що відбувається з цим проєктом і глибше питання повторного використання матеріалів. Це було природним продовженням низки розмов, професійних контактів, думок, які виникають у кожного із нас на цю тему.
Петро Владимиров: Наша виставка показує, що соціальні та гуманітарні акції можуть бути не тільки допомогою. Це найважливіше, але заодно можна показати ширшу перспективу, як у нашому випадку — пошук матеріалів, а також організацію процесів, співпраці, нав’язування контактів. Наш проєкт можна дослівно розглядати, як вікно, яке ми відчиняємо для цілого ряду інших тем.
Міхал: Кожен із нас входив у цей проєкт із абсолютно різним досвідом і поглядами, тому процес його створення був своєрідним випробуванням, експериментом. І, що важливо, момент створення виставки не буде її завершенням. Ми зробили певні припущення, створили кураторський наратив, викристалізували наше бачення настільки, щоб можна було його показати, але це точно на цьому не закінчиться. Ми трохи невпевнені, в якому напрямку він розвиватиметься далі.
Розкажіть трохи більше про саму виставку, яка є не традиційною екпозицією обраних об’єктів, а радше презентацією вашої діяльності в поєднанні з соціальною акцією.
Зофія: Справді, це не виставка, яка має завершену форму в часі й просторі. Ми показуємо процес, презентуємо тему.
Міхал: Виставка, яка присвячена темі повторного використання матеріалів та гуманітарної допомоги, є продовженням проєкту OKNO (ВІКНО) Фонду BRDA, здійсненого з ініціативи Зосі та Петра, який полягав у створенні мережі співпраці, яка призвела до отримання вікон із будівель, демонтованих у Польщі, та відправлення їх в Україну, де вони потрапляли у пошкоджені війною будівлі. Величезною цінністю цього проєкту було долання певного відчуття безсилля, запуск нових проєктних процесів, нові контакти, співпраця.
Певним чином ми продовжуємо це на виставці. Тому що ми запросили до співпраці інших архітекторів, яких попросили створити проєкти реалізації зібраних вікон, запропонувати способи їх використання. У квітні, перед відкриттям виставки, ми організували збір вікон у Лондоні, які згодом також потраплять в Україну.
Embeded gallery style
display gallery as slider
Зофія: Культурні відмінності проявилися під час збірки. Виявилося, що вікторіанські вікна і так звані «sash windows», які відчиняються зверху вниз, рідко зустрічаються як в Польщі, так і в Україні. Це один із викликів, який виник у процесі реалізації проєкту, який ми спочатку не передбачали. І це важливо та цікаво в ширшій дискусії про повторне використання матеріалів.
Хто міг принести вікно на виставку?
Зофія: Так, була можливість повідомити про готовність пожертвувати і ми їх забирали. У нас був склад для зберігання вікон, який згодом став декорацією виставки, такий собі тимчасовий склад столярки. Тому що після виставки вікна потраплять до Польщі, а тут їх прийме мій фонд BRDA і ми відправимо їх в Україну разом з іншими елементами, вже зібраними тут у другій серїї проєкту OKNO (ВІКНО).
Picture display
standardowy (864px desktop)
Міхал Сікорський, Зофія Яворовська, Петро Владіміров, фот. Jędrzej Sokołowski/IAM
Picture image
hr_20230419_fundacja_brda_8187.jpg
Як виглядає співпраця з українськими адресатами, як ви налагоджували контакти, як знаходили місця, де ці вікна справді потрібні?
Петро: В ході різноманітних заходів, досліджень, картування існуючих ініціатив ми нарешті налагодили співпрацю з організацією District #1. Її створили люди, які не мали досвіду в архітектурі чи будівництві та до війни займалися сценографією, організовували заходи, спрямовані на модернізацію та ревіталізацію вулиці Райтарської в Києві, однієї з найважливіших у центрі міста. З квітня 2022 року вони змінили свій профіль на гуманітарну та благодійну діяльність. Ми нав’язали з ними контакт у червні минулого року і з того часу співпрацюємо в справі дистрибуції вікон в Україну.
Важливо, що ситуація в Україні дуже динамічна і швидко змінюється. Коли ми починали працювати з District #1, основним напрямком їхньої діяльності був вивіз будівельного сміття, зараз вже триває нове будівництво.
Зофія: District #1 — наш постійний партнер. Сьогодні ми маємо вже близько сотні донорів, від яких отримуємо вікна з усієї Польщі. Зберігаємо їх у Варшаві, потім вони їдуть до Києва і звідти у всіх напрямках, куди потрібно. Тож ми з’єднуємо людей від Радома до Херсона і даємо вікнам нове життя. Це найприємніша частина нашої роботи.
Лондонська бієнале дизайну проходить в історичному палаці Somerset House. Чи був цей простір для вас перешкодою при проєктуванні експозиції? Це вишукані інтер'єри, де хочеться ходити у повстяних капцях.
Міхал: О ні, ми туди входимо не у повстяних капцях, а в захисних черевиках прямо з будівництва. Дійсно, наша експозиція контрастує з цим простором. Маючи у своєму розпорядженні два зали, ми також розділили виставку на дві зони. Перша є символічним відтворенням майстерні, складу вікон. Там ми пояснюємо процес їх отримання, зберігання, опису, також показуємо на карті маршрути, за якими вікна переміщуються. У цьому залі ми покажемо саме ті вікна, які збиратимемо в Лондоні. У другому ми символічно відтворюємо будинки, в яких вмонтовано отримані вікна. Це проєкти молодих архітектурних студій, переважно з Польщі, яких ми запросили до співпраці. Вони пропонували різні способи використання вікон у кризовій ситуації. У цьому залі ми також збудуємо своєрідний тотем, в якому буде встановлене аварійне пластикове вікно, навпроти існуючого історико-декоративного вікна будівлі Somerset House. Ця інсталяція дозволить передати відчуття дискомфорту, пов’язаного з тимчасовим рішенням, яке використовується в кризовій ситуації.
Петро: Ми покажемо відео, в якому будуть приклади використання отриманих вікон в Україні, також буде диван зі стиродуру, на якому глядачі зможуть посидіти і переглянути каталог виставки. Експозиція є дуже простою і економічною, наша ідея полягала в тому, щоб її можна було легко демонтувати та встановити в іншому місці, або кожен із використаних тут матеріалів можна було просто використати зовсім в іншому місці, для будівництва.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Куратори польської виставки на London Design Biennale 2023. На світлині ліворуч: Петро Владіміров, Міхал Сікорський, Зофія Яворовська, фот. IAM
Picture image
kuratorzy_ldb_podczas_probnego_montazu.jpg
Ви багато говорите про співпрацю, яка є надзвичайно важливим елементом вашої роботи. Як виглядає нетворкінґ, залучення людей?
Зофія: Цю мережу співпраці можна чітко побачити в нашому каталозі, що супроводжує виставку, який є своєрідним діалогом з різними студіями чи організаціями та людьми, які займалися подібними темами, чи то в своїй архітектурній практиці, чи то в соціальній та гуманітарній діяльності. Спілкуємося, зокрема, з організаторкою акції «Windows for Beirut» («Вікна для Бейрута») Ларою Моутен у Лівані та архітектором Барбарою Бусер з офісу in situ, яка відправляє вікна зі Швейцарії в Україну, але також розуміється на темі повторного використання матеріалів у значно ширшому контексті. У виданні також є слово від District #1, нашого партнера в проєкті OKNO (ВІКНО).
Петро: Цікаво, що хоч акція в Бейруті здається аналогічною, вона виявляється різною в деталях. У рамках кампанії «Вікна для Бейрута» була активована мережа місцевих постачальників, що заохочує ремонт на місці, власними силами, з використанням місцевих матеріалів і місцевих людських ресурсів. Наша акція ВІКНО, хоч, здавалося б, і стосується того самого питання, але полягає в іншому. У нас є відчуття, що наша діяльність не є ізольованою, що подібні теми цікавлять людей у всьому світі, що ми вписуємося в більш широку модель діяльності, яка сьогодні видається особливо важливою. Але й те, що варто продовжувати діалог, вчитися одне в одного. Це те, що ми намагалися показати в каталозі.
Зофія: Ми хочемо звернути увагу на ширший контекст цієї діяльності. Скрізь, де є криза, на неї швидко реагують. Використовуються різні, іноді дуже схожі засоби, щоб знайти шляхи боротьби з нею, діяти. Виявляється, у Бейруті, Швейцарії та Польщі люди могли придумати подібну ідею, що там, де вибухають бомби, вікна стають предметом першої необхідності, необхідним для того, щоб мати можливість жити вдома чи ходити до школи, або використовувати громадські будівлі.
Що Україні говорять про відбудову? Які ідеї там виникають?
Петро: Зі зрозумілих причин дискусія в Україні динамічна, вона змінюється разом із ситуацією. Але я думаю, що важливою частиною діяльності є вивчення досягнень останніх 30 років у проєктуванні, будівництві, просторовому плануванні, а також законодавства, що спрацювало і де потрібно внести зміни. Ми перевіряємо ресурси, які у нас є для реконструкції, не тільки матеріальні, тому що справа не в кількості цеглин, а в законодавстві, процесах, плануванні — чи спрацювало це, а якщо ні, то як це змінити. Війна триває, ситуація змінюється, але на відбудову важливо дивитися не як на процес точної реконструкції того, що було, а як на якийсь шанс на зміни. Тож це радше перебудова, ніж відбудова.
Picture display
standardowy (864px desktop)
Зофія Яворовська, фот. Jędrzej Sokołowski/IAM
Picture image
hr_20230419_fundacja_brda_1246.jpg
Ви говорите про отримання вікон для зруйнованих будинків в Україні, але заодно й про питання «повторного використання», відновлення та повторного використання матеріалів, яке є дуже актуальним сьогодні, не лише в контексті війни. Ви робите на цьому акцент і трактуєте це як важливу тему для сучасного будівництва.
Зофія: Тема вторинної сировини та її повторного використання досить складна, тому що вона не зводиться до того, щоб просто взяти цеглу чи вікна з місця руйнування. Наприклад, це вимагає юридичного та технологічного аналізу щодо того, чи є перероблені матеріали безпечними, як архітектор може вносити такі матеріали у свої проєкти, в якому масштабі, як він може планувати діяльність з точки зору використання цих матеріалів, якщо він ще не знає, чи вдасться їм успішно відновити певну будівлю тощо. Ми перебуваємо на етапі розгляду всіх аспектів цієї теми, щоб повторне використання мало сенс, не створювало високих витрат і радикально не подовжувало час будівництва. Нам потрібно розробити такі процедури отримання матеріалів, які були б прийнятні для демонтажу, інвестора та майбутнього користувача. І ці питання хвилюють сьогодні весь світ, а не тільки Польщу, де ця тема настільки нова, що наразі тут радше будували, а не розбирали.
Міхал: Ми всі поділяємо думку, що перед обличчям такого великого виклику, як боротьба зі зміною клімату, ми маємо переоцінити наші дії, а отже, спосіб будівництва. Я не вважаю, що взагалі треба припиняти будівництво, але потрібно намагатися зменшити негативний вплив будівництва на навколишнє середовище. Існує дуже мало способів, окрім повторного використання матеріалів, щоб будівництво не створювало такого великого вуглецевого сліду, як сьогодні. Ця мета є спільною для багатьох кіл і, що дуже цікаво, як і в піонерські часи модернізму, знову надихає інколи на дуже сміливі, авангардні дії. Це також сприяє співпраці. Я походжу з дуже класичного архітектурного середовища, яке є дуже інтровертним та егоїстичним, де відкрита співпраця часто програє страху конкуренції. Коли я мав справу з питанням «повторного використання», то був дуже здивованим, наскільки відкриті, готові до співпраці та обміну знаннями інші люди, які досліджують цю тему. На відміну від традиційного процесу проєктування, тут співпраця та обмін досвідом є чимось цілком природним.
Петро: У світі вже є місця, де реалізовані певні рішення. У Бельгії чи Швейцарії роками існують склади вторинної сировини; все частіше, наприклад у Данії чи Швеції, проєктують бетонні конструкції новобудов, оснащені спеціальними ручками, які дозволяють вільно демонтувати різні її елементи, додавати нові або транспортувати та використовувати в іншому місці. Це напрямок, у якому рухається будівництво, і з цієї теми виникає все більше нових. Цікавий і цінний також у контексті відбудови зруйнованих війною будинків.
Міхал: Концепція виставки випливає з нашого переконання, що ідея повторного використання матеріалів є важливою та необхідною, але вона передбачає зміну парадигми. Використане у більших масштабах, воно, безумовно, породить нову естетику та зміни в архітектурі. Ймовірно, змінить роль архітектора, який уже не буде деміургом, який керуватиме всім процесом, малюючи на серветці ескіз, з якого потім будується хмародер. Процес проєктування стане більш складним, менш лінійним. Це, звичайно, не зробить архітектуру менш креативною, менш розумною, менш дивовижною, вона просто буде іншою.