Порятунок універсальності
І тут постає, без сумніву, найцікавіше – а для виставки в Bozar, безперечно, й центральне – питання: чи можлива універсальна уява. Адже віра в універсальність категорій, за допомогою яких ми описуємо світ, значною мірою вже безповоротно скомпрометована. Саме з викривлених, від самого початку просякнутих расизмом і шовінізмом просвітницьких ідеалів універсального людства культурознавці виводять колоніальне насильство й жорстокість війн ХХ століття – тіней, що й досі вперто переслідують Європу, не завжди схильну до переосмислення власної спадщини. І все ж, як переконливо писала історикиня Сьюзен Бак-Морс, аналізуючи революцію на Гаїті, варто зберегти певний рівень універсального досвіду – того, що у моменти зламу людської гідності, дегуманізації й приниження дарує надію на емансипацію і відновлення фундаментальної людяності. Віра в універсалії тут не означає зрівнювання всіх досвідів чи нехтування їхньою унікальністю – навпаки, вона виявляє надію на спільне прагнення до самовизначення, на силу тих, хто слабший, і тих, хто найбільше піддається кривді.
Міколай Собчак, «Mantis», 2020, фото надано завдяки люб’язності художника та колекції родини Серве
Найамбітнішою реалізацією, що ґрунтується на відновленій вірі в універсальність емансипаційних прагнень, на цій виставці є живописні твори Міколая Собчака, або, радше, з огляду на експериментальну техніку й матеріали, мальовничі об’єкти. У своїй творчості художник звертається до квір-генеалогій, історій утисків, моментів кризи та трансформації, аби показати, як осмислення минулого може стати лабораторією майбутнього. Вільне поєднання мотивів із різних культур і епох – переслідування сексуальних меншин з боку Штазі, утиск українських селян польськими землевласниками, знищення росіянами будинку й творів художниці Поліни Райко чи, зрештою, заворушення в кафе Compton’s, що стали першим задокументованим повстанням ЛГБТК+ спільноти – дозволяє Собчаку бачити історію не як послідовність неминучих подій, а як простір відкритих можливостей, у якому постійно дрімають невикористані сили й ресурси, альтернативи й сценарії того, що ми звикли вважати неминучим. Хоча художник визнає унікальність кожного історичного явища – що добре видно в розмаїтті технік, які він застосовує для зображення окремих подій: поєднання принтів і світлин у «Поневоленні», майже абстрактні мальовничі маси в симбіозі з точним рисунком у «Похороні», або насичений колір у контрасті з лаконічною чорно-білою гамі в картині «Діана й Актеон», формою схожій на стиснений кулак – водночас він натякає: навіть у світі, позначеному імперським універсалізмом, можливі універсальні «історії порятунку».
Міколай Собчак, «Похорон», 2022, фото надано завдяки люб’язності художника
