У творчості Лесі Хоменко важливе місце займає уважне переосмислення того, як ми дивимося на зображення і що саме воно нам розповідає. Художниця багато років вивчала спадщину соцреалізму та досвід українських митців радянської доби, аби зрозуміти, як ці традиції впливають на сучасне мистецтво та на її власну практику.
З початком повномасштабної війни Хоменко дедалі частіше звертається до випадкових цифрових кадрів – фото та відео, зроблених у моменти небезпеки. У своїх нових роботах вона показує дуже зближені моменти, коли людина стикається зі страхом і крихкістю життя.
Картина, представлена на виставці, створена за мотивами відео вибуху в Харкові. Вона зображає жінку, яку відкидає вибухова хвиля. На ній буденність стикається з раптовою небезпекою, і саме впертість продовжувати жити у таких умовах надає роботі особливої сили.
Kinder Album – анонімна художниця з Львова. У гобелені «Кровотеча» вона показує жінку в момент виснаження: кров на її тілі передає відчуття втрати й напруги, знайомих українцям під час війни. Фон нагадує карпатський килим – зелений колір символізує гармонію природи, яку порушує різка червона пляма, немов слід травми.
Для мисткині залишається важливим повільний, зосереджений процес ткацтва, що протистоїть швидкому цифровому світу. Вона підкреслює зв’язок із поколіннями жінок-ткачок, чиє ремесло продовжує у своїй творчості.
Робота Влади Ралко «Гості», а поруч – робота Сани Шахмурадової-Танської «Військова вдова» на виставці «Місто жінок», фот. Іванна Берчак
У роботі «Гості» Владa Ралко працює з полотном як із сувоєм, а процес його згортання і розгортання стає жестом, що відображає прагнення художниці торкнутися непроговореного та травматичного. Нестандартні фігури, комбінації людських і тваринних частин тіла, окремі органи – все це символізує смерть, страждання та «нелюдські» дії війни.
Елементи, такі як мова, червоний хрест, ліжко, пасма волосся та собача лапа формують сюрреалістичні композиції, які відображають жах війни та її здатність спотворювати реальність. Ці образи також нагадують про культурну та історичну травму українського суспільства.
Малюнки Маргарити Половінко, виконані олівцем та власною кров’ю, передають життя під час війни у всій його жорстокій реальності. Вона зображала як солдатів, так і мирних жителів, відчуття смерті та втрати, одночасно передаючи як жахливу реальність, так і міфічну присутність. Земля та кров на папері стають символами спустошеної війною України. Половінко загинула на фронті 5 квітня 2025 року, продовживши боротьбу, яку вона втілювала у своїй мистецькій діяльності.
Сана Шахмурадова-Танська у своїй картині «Військова вдова» фокусується на погляді жінки, яка втратила нареченого. Через його порожнечу та внутрішній біль художниця передає масштаб втрати не розповідаючи про війну безпосередньо.
Катерина Лисовенко, «Без назви», 2022, фот. Ukrainian Museum of Contemporary Art
Живопис Катерини Лисовенко показує насильство та його наслідки для мирних людей, передусім жінок і дітей. Традиційні образи, як Мадонна з немовлям, вона перетворює на символ спротиву та права на життя. Її мистецтво нагадує, що навіть у складних обставинах внутрішня сила і свобода вибору залишаються непорушними.
Каріна Синиця, художниця зі Сіверськодонецька, на своїх полотнах зображає руїни та спустошені пейзажі. Основою її картини на виставці стала фотографія Луганська, надіслана другом із фронту. Місто, яке під окупацією з 2014 року, існує лише у спогадах та мистецтві художниці. На великому полотні пусті ландшафти зливаються з елементами природи, а біла тканина з написом «ні, все ок, тримаюсь» майорить на вітрі, нагадуючи про людську вразливість і масштаби руйнувань. Через ці образи Синиця розкриває власну історію втрат, а також спільну травму мільйонів українців, запрошуючи глядача пройтися територією відсутнього міста.
Виставка «Жіноче питання: 1550-2025» триватиме до травня 2026 року та супроводжуватиметься насиченою публічною програмою. До неї увійдуть і кінопокази, зокрема фільм української художниці Дани Кавеліної.
Експозиція пропонує широкий історичний огляд жіночої творчості та знайомить із новими авторками сучасного мистецтва, серед яких особливо помітні українські художниці. Їхня історія тісно переплітається із загальноєвропейською феміністською традицією, демонструючи, що боротьба за видимість, рівність і творчу свободу не знає ані кордонів, ані часових рамок.
