Однією з найважливіших польських наївних художниць була Катажина Ґавлова. Вона народилася 14 грудня 1896 року в Зеленках біля Кракова, а померла 17 травня 1982 року. Усе своє життя художниця провела в рідному селі. Змалку займалася господарством — садила городину, вирощувала худобу, обробляла землю. У своїх спогадах вона часто поверталася до тих часів, коли їй доводилося носити на базар у Краків молоко, сметану, сир та овочі. Незважаючи на те, що доводилося проходити кілька кілометрів пішки, вона завжди носила чистий барвистий фартух. Школу Катажина відвідувала лише кілька років, бо швидко довелося взятися до праці вдома. Мати сердилася на неї за нелюбов до ведення господарства, вважала, що дочка «не вміє ані гусей скубти, ані хліба спекти». Саме тому Ґавлова почала втікати у світ уяви. При цьому її завжди супроводжували квіти та зображення святих. Юною дівчиною вона почала малювати — завжди на тлі валикових візерунків — барвисті квіти, птахів, святих і ангелів. Сама художниця згадувала:
Я все життя малювала на стінах. Але на папері я не малювала. Мати мені не дала б (…) Спочатку, ще вдень, я білила і валиком наносила візерунок, бо просто білі [стіни] були негарними, а вночі малювала. Так, я завжди малювала вночі, коли батьки лягали спати. Малювала квіти по всій хаті, на стінах і печі. І навіть на стелі. Але зараз на стелі я вже не можу, бо стала занадто груба, заважка... Я все помешкання розмальовувала, кімнату і кухню. Двічі на рік. Що я малювала? Квіти на стелі і над дверима, лелек, різних птахів, звірів, я навіть кота намалювала у старій хаті, святих, ангелів. Богородицю з Немовлям на стільці, Воскреслого Христа. Я малювала такими фарбами, що білиться і малює, звичайними, за десять злотих. (…) Малювала різними кольорами: зеленим, червоним і сірим. А як було вже розмальоване, то люди приходили і дивилися. Аякже!.
Ґавловій було 36 років, коли вона вийшла заміж. Вона переїхала до свого чоловіка, який мав своє господарство в Леґу, що за 15 км від Нової Гути. Зв’язок тривав недовго, всього вісім років. Після смерті чоловіка Ґавлова повернулася в рідне село, де провела решту життя.
У своєму наївному живописі художниця черпала натхнення з найближчого оточення, малювала переважно те, що пережила і любила. На її картинах можна побачити сцени з життя села — весілля, колядників, ксьондза. Також вона присвячувала багато місця святим і місцевій фауні і флорі. Користувалася звичайною темперою, крім неї нічого не визнавала. Вона завжди розміщувала фігури в центрі своїх картин, часто в оточенні рослин.
Едвард Валіґура, тодішній директор Етнографічного музею в Кракові, пообіцяв художниці її першу виставку, яка відбулася 22 грудня 1977 року. Це було офіційне визнання її живопису.
До кінця свого життя Катажина Ґавлова малювала свій внутрішній світ, залишивши по собі велику віру в красу життя.