Ґрабінський запланував «Демона руху» замкненою цілістю, однак разом із наступними виданнями до збірки додавалися наступні тексти. Не всі вони мали бути страхітливі та похмурі. У першому виданні були два твори, які не повторювали схеми фантасмагоричного оповідання про духів залізниці. «Вічний пасажир» — це гумористична розповідь про «мандрівника», котрий цілісінькі дні проводить на вокзалі, очікуючи на поїзд, проте ніколи не сідає до нього. Отож цей потенційний пасажир перебуває у стані постійної ексцитації, справжньої «залізничної лихоманки», заслуговуючи на ім’я «досконалого пасажира». В іншому оповіданні «У купе» головний герой переживає еротичне захоплення дружиною одного з попутників. Напевно, не варто додавати, що все завершується вбивством?
До другого видання збірки у 1922 році Ґрабінський додав ще три оповідання. Одним із них було оповідання «Дивна станція», де описувалося футуристичну подорож до дійсности залізничних подорожей ХХІ століття. Це історія пасажирів експресу «Infernal Mediterranée», подорож яким довкола Середземного моря тривала упродовж трьох днів. Ґрабінський планував додати до третього видання збірки ще два оповідання. Одне з них, «Притча про тунельного крота», мало стати вінцем усієї збірки, що налічувала 14 оповідань. Ґрабінський не дожив до публікації цього видання.
Перестановка в каноні
Забута творчість Ґрабінського, яку недоцінювали за життя письменника, поволі здобувала популярність після Другої світової війни (між іншим, завдяки зусиллям Станіслава Лема, відданого фаната Ґрабінського, котрий також походив зі Львова). Однак щойно впродовж останніх кількох декад письменник отримав розголос як хтось визначніший. аніж лише автор дивакуватої галицької прози. Завдяки найновішим дослідженням та новій хвилі інтерпретацій (від психоаналітичних до постколоніяльних), що захопили літературознавство, позиція Стефана Ґрабінського в каноні польської літератури зазнала значних змін. Колись його вважали письменником другого сорту, а тепер щораз частіше згадують у контексті таких авторів як Бруно Шульц чи Вітольд Ґомбрович.
У ширшій перспективі світової літератури Ґрабінського порівнювали з Едґаром По, Мейріком чи Лавкрафтом (від котрого він був лише на три роки старший). Попри це, польський письменник видається окремим творцем (хоча сам Ґрабінський називав Едґара По своїм найбільшим натхненням).
По суті, схильність шукати відповіді на питання про вплив надприродних сил на наш світ та сприйняття літератури як засобу комунікації з таємничими сигналами, що доходять до нас із засвітів, оселяє Ґрабінського у цілком іншому клубі літераторів, такому, де кермувати міг би Володимир Набоков. Так чи інакше, «Демон руху» — це, поза сумнівами, фантастичний вступ до усієї творчості Ґрабінського.
Та ми не радили б вам брати книжки цього автора у подорож потягом.
Переклад з польської: Ольга Мандрика
______________________________________________________
* Центр Міської Історії підготував інтерактивну мапу Львова Стефана Ґрабінського