Термін «зажурений пейзаж» з’явився порівняно недавно. Вперше він згадується в назві фотоальбому польських придорожніх хрестів і капличок, виданого Анджеєм Рожицьким і Пьотром Щегловим у 2000 році. Передмову до видання «Зажурений пейзаж» написав нині покійний професор Анджей Яцковський, видатний етнограф і знавець народного мистецтва. Згодом цей термін почали використовувати й інші дослідники, описуючи історію капличок у різних регіонах країни. Приводом для створення згаданої концепції стало не лише те, що дерев’яні фігури Зажуреного Христа є одним із найбільш часто повторюваних художніх мотивів у придорожніх капличках. Зажурений Христос також є елементом, поширеним у значній частині польських регіонів і настільки популярним, що протягом століть для замисленого Ісуса були створені різні назви. Тому в Малопольщі його називали Святою Турбацією, в Кашубії — Плачебогом, в околицях Ловича — Милосердям, а в Сілезії — Ісусом Засумованим.
З чужини до Польщі
У міжвоєнний період навіть вважалося, що зображення Зажуреного Христа мають типово польський характер. Ця точка зору, однак, була підважена пізнішими іконографічними дослідженнями, які показали, що образи зажуреного Ісуса спочатку з’явилися в Німеччині та нинішніх Нідерландах у XIV столітті. На поширення подоби Зажуреного вплинув, серед інших, Альбрехт Дюрер. Німецький живописець, що працював на рубежі XV-XVI століть, розмістив фігуру засмученого Ісуса, що ховає обличчя в долонях, на титульній сторінці ксилографії «Малі страсті» (1509-1511). Подібні зображення збереглися також у Франції. Проте в жодному іншому регіоні Європи зображення Зажуреного Христа не проникло в народну культуру так потужно, як це сталося над Віслою.
Перші зображення Зажуреного з’явилися на польських землях лише в період пізньої готики — спочатку в Сілезії та Помор’ї, а згодом і в інших регіонах. Швидше за все, цим періодом датується найдавніша збережена скульптура Зажуреного в Польщі. Датована кінцем XV століття, фігура зараз знаходиться в церкві отців Бернардинів у Кракові. Пізньосередньовічну популярність образу засмученого Ісуса можна пов’язувати з діяльністю ордену францисканців і розвитком християнської течії «сучасної побожності» (лат. devotio moderna), яка базувалася на особистому зв’язку з Богом під час молитви та роздумах про гуманність люблячого і сповненого страждання Ісуса. Засумований, змучений Христос втілював розуміння нещастя людини та її поразок у гріху.
З часом образ Зажуреного стали включати в сцени Хресної дороги. Спочатку терзання Ісуса пов’язували із зустріччю з Марією і моментом, коли Симон Киринеянин бере на свої плечі хрест. З часом сцена роздумів Христа була перенесена на Голгофу, безпосередньо перед тим, як Його прибили до хреста. У XV столітті Зажурений, поряд із мотивом Ecce homo ( «Це людина») із зображенням бичування Ісуса та мотивом Скорботного Христа з видимими ранами розп’яття, став однією з найважливіших тем роздумів про Страсті Христові, що знайшло відображення в мистецтві та літературі. На таких зображеннях Ісуса в стражданнях часто протиставляли іншим біблійним персонажам — Єремії, Йову чи Ісаку.
Замислений Фрасусь
Межа XVII-XVIII століть принесла дві надзвичайно важливі події, які визначили глибоке вкорінення образу Зажуреного в польському народному мистецтві. Перш за все, тоді було усталено відому нам донині Хресну дорогу з чотирнадцятьма стаціями. Тоді до бичування, падіння під хрестом, зустрічі з Матір’ю чи витирання обличчя св. Веронікою не було включено сцену із замисленим Ісусом. А коли інші стації були представлені у вигляді картин, розвішаних на стінах усередині храмів чи на великих паломницьких шляхах як-от у Кальварії Зебжидовській, Зажурений Христос, дедалі рідше присутній в офіційному оздобленні барокових храмів, почав прикрашати придорожні каплички або молитовні куточки, облаштовані при будинках. Звідси й поширення його подоби у вигляді скульптури, вирізьбленої зі шматка дерева — матеріалу загальнодоступного і легкого в обробці. У Польщі скульптори найчастіше використовували деревину липи. У живописі ж цей мотив поступово маргіналізувався.
По-друге, католицька церква продовжувала розвивати принципи християнського життя в дусі Контрреформації. За рішенням польської церковної влади того періоду, в кожному селі та при кожній дорозі мали з’явитися знаки побожності католиків, які там проживали. Так почалося масове встановлення хрестів і капличок, які мали продемонструвати прихильність до Церкви, а водночас змінили ландшафт польського села на наступні століття. Зрештою, вже в ХІХ столітті о. Міхал Новодворський писав про це у «Церковній енциклопедії»: «У жодній іншій країні донині немає стільки великих хрестів при дорогах, на полях і на сільських кладовищах, як у нас». Цікаво, що поруч із образами Богородиці, фігурами св. Яна Непомуцького, що захищав від утоплення на мостах або св. Миколая, який охороняв торговельні шляхи, все частіше на перехрестях доріг ставили дерев’яні скульптури Зажуреного Христа.
Етнограф професор Тадеуш Северин, який першим взявся за типологію польських придорожніх капличок у міжвоєнний період, пояснював польський феномен популярності Зажуреного тим, що зображення засмученого Бога було надзвичайно близьке селянам, обтяженим у ті часи кріпацтвом. Вони теж, як і Зажурений, сідали на каміння і розмірковували про свою біду. Професор Северин у своїй опублікованій у 1926 році книзі «Про Зажуреного Христа» згадує: «Довкола малої фігурки Зажуреного Христа кружляють апокрифи про те, як Господь Ісус ходив по світу в терновому вінку. А втомившись у дорозі, спочивав на придорожньому камені в Польщі і гірко плакав над землею могил і хрестів. Із вдячності за ці сльози люди почали різьбити не Бога, який не карає, а проявляє милосердя. Різьбили Його з липи, що вкривала Зажуреного освіжаючою тінню, або вирізали Його з каменю, який милостиво дав спочинок Святому Господу Ісусу». Ця подоба символічно узагальнювала для них не лише всі Христові Страсті, а й боротьбу із селянськими буднями. Саме тому народні скульптори любили також зображувати Ісуса у сукмані. Ця особиста прихильність до Зажуреного також була виражена в народній мові, в якій почали функціонувати такі імена, як Фрасусь (пол. Frasuś що можна перекласти як Жалобник — прим.пер.), Чєрпотка (пол. Cierpotka, Страдник), Свята П’ятниця (пол. Święty Piątek), Єзусенько (пол. Ponjezusiczek), Святенький (пол. Świątek) і Замислений (пол. Dumajacy.)
Бог, Король, В’язень
Разом із зростанням популярності Зажуреного Христа в різних регіонах Польщі створювалися також специфічні мистецькі напрями, якими керувалися люди, що різьбили цей образ. Дослідники фольклору виділяють принаймні сім «зажурених» різновидів — мазовецький, сілезький, курпійський, південнолюблінський, ряшівський, кросненський та підгальський. Найпопулярніший і найдавніший різновид сягає своїм корінням в готичне мистецтво. Найчастіше його можна зустріти в капличках Підкарпаття та Люблінщини. Обличчя Ісуса витягнуте, він згинається під вагою тернового вінка — ця вага символізує гріхи, за які Христос помирає. Очі Ісуса не виражають болю чи трагізму, вони радше застиглі, сповнені роздумів. Його оголене тіло зазвичай надзвичайно виснажене, одягнене лише в набедрену пов’язку. Біля Його ніг іноді можна побачити череп. Це пов’язано з легендою про Адамову могилу, яка мала бути розташована на Голгофі. Згідно з християнською легендою, солдати, копаючи яму для основи хреста, знайшли останки першої людини, які потім кинули до ніг Ісуса, що сидів на камені. Скульптори охоче скористалися цією історією і поклали череп до ніг Зажуреного, що мало символізувати не лише гріх Адама, а й розраду та надію на те, що незабаром гріхи людини будуть спокутувані.
Зовсім інше зображення Зажуреного Ісуса можна знайти у Верхній Сілезії та Підгаллі. Христа тут найчастіше зображено як царя-страдника. Він убраний у пурпурний плащ, що підкреслює очікування мук, а в руці тримає тростину, яку, згідно з Євангелієм, подали Ісусу воїни. У Курпії Христос зазвичай з’являється в довгих шатах.
У ХІХ столітті Зажурений Христос разом із польськими засланцями дійшов навіть до Сибіру. Його образ також поширився в Литві, Білорусі та Україні. Скульптури часто набували форми політичного чи національного маніфесту. У часи поділів Речі Посполитої Зажуреного Христа часто представляли в однострої часів Січневого повстання 1863 року. На сучасних регіональних виставках можна побачити Зажуреного Христа в... смугастому однострої освенцімського в’язня.
Занепад традиції