Щоправда відпочинок у Заліщиках був не з дешевих. Ціни на проживання в пансіонатах коливалися від 4 до 7 злотих за добу, залежно від категорії та сезону. Обіди в ресторанах: 1,20-2 злотих, а вечері від 80 грошей до 1,50 злотих. Влітку була заповнена і контора Подільського Дому Туристів, де проживання коштувало один злотий. Діяла також Курортна комісія, завданням якої було зняття з певних категорій осіб так званого податку на лікування: 10 злотих з особи, 15 злотих на сім'ю з 3 осіб. У порівнянні з тодішніми зарплатами (у 1929 році середня зарплата кваліфікованих робітників складала близько 200 злотих) це були зовсім немалі суми. А ще ж проїзд! Найбільш відвідуваний маршрут до Заліщиків починався зі Львова і вів через Тернопіль. Знаменита «люкс-торпеда» могла здолати цю відстань за 4,5 години, а вартість квитків перевищувала можливості більшості мешканців тогочасної Польщі, що робило швидкісний потяг засобом мандрівки лише для обраних.
Подорож за сонцем і кінець казці
Та все ж таки, попри немалу вартість туристичного туру, відпочивальників у Заліщиках завжди було чимало. Здається, люди подорожували сюди за сонячним світлом, і його, сонця, було багато, навіть забагато, і це не було перебільшенням. Юзеф Конвінський так писав у 1936 році у безкоштовному додатку до «Kurier Polski»:
Страшна спека. Ні сліду вітерця. З чистого синього неба ллється білий жар. Сорок молодих людей обох статей до п’ятдесяти років, оголені до останньої межі пристойності, лежать безвольно. Вони лише час від часу повертають своє тіло, щоб рівномірно підрум’янити шкіру. Однак не всі гріються на сонечку. Кілька людей сховалися під столи та лави. Це ті, хто з великої жадібності до ультрафіолетових променів вже забагато їх набрав. На їхній шкірі різко виділяються білі плями пухирів.