Бісквітний виріб (або коротко – бісквіт) має блідо-рожевий, кремовий або білий колір – його можна побачити, зазирнувши під дно своєї філіжанки чи дзбанка. Більшість керамічних виробів знизу мають так звану ніжку – шорстке коло без поливи. Її знімають, адже інакше під час другого випалу посудина приросла б до основи в печі.
Розпис кераміки – це водночас мистецтво й ремесло. Він потребує терпіння та впевненої руки – неправильно поставлений штамп або необережний мазок пензля стають незворотною помилкою, адже підполив’яна фарба миттєво вбирається в бісквіт, і змити її вже неможливо. Такі філіжанки з дефектом не потрапляють у продаж, хоча їх можна придбати як другий сорт у прифабричних крамницях. Часто вада непомітна для нефахівця – ледь розмитий орнамент, мікроскопічний прокол у поливі, квітка не того типу, що мала бути в цьому місці.
Нанесення штампованого візерунка на філіжанку займає приблизно кільканадцять хвилин. Якщо орнамент складніший і потребує розпису пензлем – або навіть кількома пензлями – процес може тривати в кілька разів довше. Колись майстрині – адже цю роботу переважно виконують жінки – відтворювали орнамент із паперового зразка, сьогодні користуються планшетом, однак техніка розпису залишилася незмінною. Наприкінці робочого дня світ довкола може здаватися фіолетовим – рідкий кобальт не є синім, він змінює колір під впливом високої температури.
Під час роботи майстрині майже не торкаються посудини – вони обертають її на рухомій підставці. Утім, процес відбувається з такою концентрацією, що, спостерігаючи за ним, можна відчути себе свідком своєрідного ритуалу.
Після занурення посудини в чан із поливою намальований візерунок… зникає. Полива до термічної обробки має молочно-білий колір, і лише другий випал – за температури 1200 градусів Цельсія – надає їй блиску й відкриває глибину кобальту. Пройшовши через кільканадцять, а то й кількадесят пар рук, посудина – створена із землі та води, двічі випробувана вогнем, оздоблена – зрештою стає готовою.
Єдиний такий екземпляр у світі.