Іронічний коментар розкриває характер головного героя (який іще не раз потішить саркастичними заувагами) і водночас натякає на деякі майбутні сюжетні повороти, ще міцніше сплітаючи текст Ґжендовича із давньогерманським епосом, який ніколи не приховував від аудиторії сумної долі своїх персонажів. На Мідґаарді Вуко має справу з урочищами, холодним туманом, що породжує чудовиськ, і мертвим снігом, який несе забуття й очищення. Кінець світу. Славнозвісний Раґнарьок. Потужний образ, який давно вийшов за межі «Старшої Едди». Драккайнен мав би просто витягти заблуклих учених і повернути їх на Землю, однак справжній сенс його місії значно більший – відвернути Війну Богів і не дати Пісенникам розхитати світ. Вряди-годи йому допомагає таємничий одноокий мандрівник на ім’я Воронова Тінь, у якому простежуються чимало рис верховного бога скандинавсього пантеону Одіна – загадкового друга людей, який, згідно з міфами, віддав око заради знань. Ґжендович іронізує над цим епізодом із життя божества:
– Ти віддав одне око за знання? – запитав Драккайнен.
– Так. Дізнався, що, як битися без шолома, можна втратити око. А що дізнався ти?
І таких-от милих великодок по кілька на сторінку. Є міфологічні (непростий ясен, спис, що завжди влучає, круки…), є літературні («Серце пітьми» Джозефа Конрада, «Казки тисячі й однієї ночі», «Улліс» Джеймса Джойса і знову круки), є історичні (на сторінках роману згадуються і Мехмед Завойовник, і битва при Термопілах), є музичні (перед прочитанням третього тому «Носій долі» радимо переслухати відому іспанську пісню «Porque te vas» і «We are the Champions» від Queen для настрою), є кінематографічні (Гамфрі Боґарт, Клаудія Кардінале, Чарлі Чаплін та незримо присутній «Апокаліпсис сьогодні»). Досвідчений читач фантастики з першої сторінки потрапляє у знайомий та багато в чому, попри всю жорстокість та огидність, затишний простір. На думку відразу спадає «Світ Роканона» Урсули Ле Гуїн, «Важко бути богом» братів Стругацьких і, можливо, навіть, до певної міри «Зоряний шлях» Джина Родденбері. Роман Ґжендовича відлунює темами та ідеями «Соляріс» Станіслава Лема, вчувається в його мелодії голос Рея Бредбері, який тихо попереджає: «Тут можуть водитися тигри».
Ярослав Ґжендович органічно поєднує культурні образи й використовує їх як цеглинки, з яких вибудовує не тільки текст, а й світ. Магія Мідґаарду тримається на великому несвідомому Землі: «Ми приносимо в цей світ власні історії. Топоси, міфи. А він ними живиться. Так, ніби в нього закінчилися власні…»[3]. Ярослав Ґжендович написав метамодерний текст про світ, де магією керують архетипи, і в ньому віддзеркалюється увесь жанр фентезі, який власне з цими архетипами й працює. «Герой завдяки своєму земному походженню досліджує цей світ, озброєний асоціаціями та аналогіями, привезеними з дому. Культура, в якій він змушений функціонувати, для нього чужа, тож він дивиться на неї крізь призму земного історичного досвіду» [4], – говорить автор в одному з інтерв’ю.
Одним із важливих естетичних прийомів, з яким працює Ярослав Ґжендович, стає екфразис. «Сад земних насолод» Ієроніма Босха є водночас і метафорою, і реальним місцем, яке витворила божевільна уява П’єра ван Дікена – вченого, якого мав рятувати Вуко: «Сад – це чудова алегорія влади, яку, на думку Босха, Господь має над людьми. Пекло і Небеса. Сад насолод і Сад страждань».
Ван Дікен та інші земляни навчилися змінювати матерію і реальність силою уяви. На що ж здатні люди, наділені такою абсолютною владою – владою богів? Класичне прометеївське питання, у якому спокуса творити новий світ невіддільна від ризику його зруйнувати. У руках тих, хто не обмежений жодними законами ані природи, ані суспільства, така сила стає випробуванням людяності. Для Ярослава Ґжендовича пригодницька оповідь – привід для розмови про людину та суспільство, адже його історію можна читати як дослідження різних моделей утопії:
…Їм ішлося не про достаток, кінець голоду й добробут для всіх. Найбільше їх надихало те, що тепер можна буде втілити республіку філософів. Пригадати всі ті чудові нездійсненні соціальні ідеї, що розбилися об людську природу. Створити нову, кращу людину і новий, кращий світ. Маючи магію в руках, можна творити утопію. Коли людська природа стане на шляху, її можна сформувати, як пластилін.[5]