Як у пустелі ставили Фредра
В Іраку грали під зоряним небом, в Італії – під гуркіт останніх пострілів. Драматичний театр II корпусу є одним із найбільш незвичних явищ у історії польського театру.
Друга світова війна, хоч і брутально вдерлася в повсякденність, не змогла повністю знищити польське театральне життя, яке, своєю чергою, з погляду сьогодення вирувало з дивовижним запалом. Створювали підпільні театри, були вистави в кав'ярнях та постановки в гетто і в таборах. Це завжди загрожувало життю, але потреба зберігати «нормальність» у жахливих умовах була сильнішою за страх.
Під час війни існувало ще одне явище: фронтовий театр, який супроводжував армію. Одним із найвидатніших колективів такого типу був Драматичний театр ІІ корпусу, який пройшов увесь воєнний шлях разом із армією Андерса: від СРСР через Іран, Ірак, Палестину, Єгипет та Італію до Великої Британії. Це був найбільший польський військовий театр під час Другої світової війни. Колектив засновано навесні 1943 року, діяв понад 5 років. Створений довоєнною елітою професійний театр ставив п’єси польських та загалом європейських авторів, зберігаючи найвищий мистецький рівень.
Актори на верблюдах
Picture display
standardowy [760 px]
Польовий театр ІІ Польського корпусу, 1940-ві рр., реп. Radek Jaworski / Forum
До того, як було створено цей театр, армію Андерса супроводжував простіший репертуар, який виконували розпорошені менші театральні групи – до місця розташування армії приєднувалися звільнені з російських в’язниць поляки та польки. Серед них було багато артистів та артисток театру. «Майже одночасно з першими військовими навчаннями відбулися перші вистави», — писав про початки фронтового театру режисер Вацлав Радульський, пізніше художній керівник Драматичного театру 2-го корпусу. На початку показували переважно ревю, програми з піснями та сценками або «Вертеп» за участю... верблюдів. Три королі їхали верхи на горбатих тваринах – і за всім спостерігала публіка, що зібралася під зоряним небом. Розваг на фронті не бракувало, а нашвидкуруч створені вистави – хоч і не вражали своїм мистецьким рівнем – безперечно зміцнювали моральний дух польок та поляків. Спогади Ґвідона Боруцького, актора та першого виконавця «Червоних маків під Монте-Кассіно», видаються шокуючими. Початки театру під час формування армії він окреслив як хоровод смерті і волі до життя, розпачу і надії. Коли у створюваному формуванні лютував тиф, театральні вистави супроводжували щоденні похорони: «У цій ситуації дуже важливою була робота акторів і музикантів», — писав Добруцький. Здзіслав Бронцель, письменник і публіцист, військовий, у жовтні 1942 року писав у виданні «Ku wolnej Polsce» («До вільної Польщі») так:
Немає сьогодні польського театру поза військом, і якою скромною була б наша сценка на естраді в пустелі, що на вантажівці об’їжджає табори, хоч і світила б гасовою лампою під наметовим полотном...
Роль вистав, їхнє культурне й терапевтичне значення важко переоцінити. З часом розважальні ревю-програми мало замінити мистецтво з великої літери. Згідно із задумом, Драматичний театр ІІ корпусу мав повстати як консолідована, поважна установа, яка мала не лише підтримувати учасників бойових дій, а й закладати основи для майбутнього повоєнного культурного життя. Прихильником і «промотором» цієї ідеї був, зокрема, Юзеф Чапський, художник, який пережив радянський полон і Катинський розстріл. Він очолював Відділ пропаганди та інформації Польського війська на Сході. 8 травня 1943 року відбулася перша прем’єра Драматичного театру – у липні того ж року було сформовано ІІ Польський корпус. Відтоді військове формування й театральна трупа йшли бойовими шляхами пліч-о-пліч.
Скорпіони і тарантули
Сьогодні ми б назвали її «продюсеркою». Ядвіга Доманська, актриса неймовірної краси та з багатообіцяючими кар’єрними досягненнями перед війною була першою організаційною директоркою театру. Художнім керівником став Вацлав Радульський, один із провідних польських режисерів того часу, співтворець польського театрального авангарду, автор чудових театральних постановок у Львові. Його шефство над театром могло бути гарантією високої якості постановок. Доманська займалася майже всім у театрі, писала звіти. Саме з них ми можемо сьогодні багато довідатися про функціонування Драматичного театру. Він офіційно народився після евакуації армії до тодішньої Персії, сьогоднішнього Ірану; його членів транспортували на кораблях, а потім на підводах – через Ельбурс – до Тегерана. Наступною зупинкою на маршруті був Ірак, де весна, як згадувала Доманська, «запалила пустелю неймовірним килимом з червоних крокусів». Переживши жахливий мороз і голод, військовослужбовцям (адже актори і актриси теж були військовими) довелося боротися зі спекою, поривчастими пустельними бурями та ... скорпіонами і тарантулами (мабуть, не всім вдалося уникнути укусів після близької зустрічі зі скорпіоном).
Репетиції на даху
Picture display
mały obrazek [560 px]
Палестинці та вояки Польського війська на Сході, 1942/43, фот. NAC
Коли ми чуємо «фронтовий театр», можна уявити, що це була обмежена в засобах затія – адже де в пустелі чи в зруйнованих містах взяти матеріали для фантастичних костюмів і сценографії? Проте амбіції у творців Драматичного театру були великі. На зумовленій екстремальними обставинами імпровізаційній сцені, наприклад, з двох поєднаних автомобільних платформ, були розмальовані декорації, а взуття теж спеціально шили для театру. Коли армія збиралася вирушити з Іраку до Палестини, один із чотирьох транспортних літаків був завантажений реквізитом та костюмами!
Вистави грали польською мовою, часто з англомовною або французькою конферансьєркою – серед глядачів були не лише військовослужбовці польської, а й британської та індійської армій. Постановки відвідували також місцеві жителі. Польський театр виступав у «природних умовах», що нагадували ті з «Тисячі й однієї ночі» — посеред пустелі, під зірками, іноді з багатотисячною (!) авдиторією. Репетиції вистав відбувалися на дахах будинків. Директорка Доманська, не перебільшуючи, згадувала діяльність і шлях Драматичного театру як «єдиного і неповторного в історії польського театру».
Шейхи на прем'єрі
Picture display
standardowy [760 px]
Вид на один із польських таборів в Іраку, на фото зафіксовано веселку, 1942/43, фото: NAC
«Тут є Польща» — так називалася прем’єра Драматичного театру ІІ корпусу (Доманська згадувала, що вистава пішла — nomen omen — «першою на суд глядачів»). Місцем для показу став Королівський театр у Багдаді. Драма Гермінії Наглерової, членкині Жіночої допоміжної служби Армії Андерса, була твором сучасного мистецтва, яка пояснювала дійсність і мала сильний антинімецький посил. Її режисер Вацлав Радульський разом із Юзефом Чапським вважали за необхідне, щоб глядачам вистави, які були нещодавно звільнені з радянських таборів,
розповісти про німецький терор у Польщі. [...] вони добре пам’ятали про не так давно завдані їм кривди і не могли собі уявити, що в країні може діятися щось ще гірше.
Про прем'єру, на якій з'явився сам регент Іраку, у місті повідомляли афіші трьома мовами: польською, англійською та арабською. Актор Гуґо Кшиський також згадав про «забілену бурнусами шейхів» публіку.
До сьогодні не знаю, що могли думати араби, попри переклад у програмі – переглядаючи виставу, дія якої відбувається в окупованій Варшаві, дивлячись на есесівців, які метушилися на сцені, і на мене, головного героя п’єси, який двічі входив до шафи, тобто до іншої таємної кімнати…
– писав Кшиський у тексті, опублікованому в квартальнику «Pamiętnik Teatralny».
Патріотична прем’єра мала успіх й розпалила апетити – як у глядачів, так і у артистів, яких підбадьорив такий теплий прийом. Після інавгурації в Багдаді команда здійснила тур по пустелі, відвідуючи інші підрозділи. Як писала Доманська, спектакль ставився перед глядачами, які сиділа «в піщаних складках пустелі, на амфітеатральному схилі», часто в екзотичному товаристві вітру хамсин — сильної пустельної бурі.
Постріл під час спектаклю
Picture display
standardowy [760 px]
Солдати ІІ Польського корпусу в Єгипті, 1943 р., фот. Zbyszko Siemaszko / Forum
Після успішного початку в іракській пустелі з’явилася класика польської комедії – «Дами та гусари» Александра Фредра. Сцена під зоряним небом видалася Радульському «до смішного маленькою світлою плямкою, загубленою в просторі», освітленою відблиском автомобільних фар. А на пустельній сцені – польський дворик та старовинні костюми, створені сценографом Людвіком Вєхецьким. Реалістичності безумовно додав спецефект у вигляді ... пострілу зі справжньої гармати. Коли майор кинув репліку «Ґжесю, стріляй із міномета!» пролунав «безпрецедентний для польського театру «постріл». За словами Гуґо Кшиського, ефект, незважаючи на добрі наміри, трохи порушив хід вистави:
Вистрілила оригінальна зенітна гармата, так звана 75-ка [правопис оригіналу – прим. ред.]. Звичайно, враження були колосальні, але, на жаль, гармата була надто близько, вибухова хвиля знесла частину декорацій, а акторів обсипало лавиною піску. Щоб привести сцену та виконавців до ладу, знадобилося півгодини. Публіка шаленіла.
Наступні дві прем’єри – «Відкритий дім» Міхала Балуцького та «Справа № 113», документальний дебют тоді ще молодого поета Єжи Ласковського, відбулися в Палестині. Їх ставили в муніципальних театрах Тель-Авіва та Єрусалима – також для місцевого населення, насамперед для польських євреїв, які емігрували до Палестини у міжвоєнний період. Коли армія, а з нею і театр, переїхала до Єгипту, почалися репетиції чергової прем'єри. На цей раз було обрано «Весілля у Верхній Сілезії» – народну виставу, яку літературно опрацював у 1934 році Станіслав Ліґонь. Підготовка йшла повним ходом: матеріали для костюмів закуповували на місцевих базарах, взуття для вистави шив придворний каїрський швець. Однак постановка в Єгипті так і не відбулася. Навесні 1944 року корабель «Баторій», як писала Доманська, «окраєць вільної Речі Посполитої», відплив із Порт-Саїду до Італії.
Picture display
mały obrazek [560 px]
Постановка вистави «Витівки Скапена» для вояків Окремої 2-ї бронетанкової бригади, яку підготував Драматичний театр ІІ Корпусу Польського війська, фот. NAC
«Весілля...» вже ставили в Європі, в італійському місті Анкона, яке польська армія захопила два дні перед тим. Італійські декорації, звісно, були зовсім іншими. Та все ж спектаклі й далі відбувалися просто неба – цього разу на тлі пречудової архітектури Італії. Цікаво, що вистави ставили вдень, адже близькість фронту унеможливлювала використання штучного освітлення. Через невелику відстань до поля бою гру акторів супроводжував гуркіт пострілів чи вибухи останніх мін у щойно завойованих містах. Тлом для прем'єри «Весілля у Верхній Сілезії» стали звуки нальотів німецької авіації, що жорстоко нагадувало про жах, який таївся в повсякденності.
Прем'єра в шпиталю
Picture display
standardowy [760 px]
Солдати 2-ї Варшавської бронетанкової дивізії під час відпустки, Галатоне, Італія, 1945, реп. Janusz Fila / Forum
Історична прем’єра Драматичного театру на італійській землі відбулася ще до успішної постановки «Весілля у Верхній Сілезії». Повернення до Європи зумовило вибір твору європейського класика всіх часів – Мольєра. Репетиції «Витівок Скапена» проходили вже не на дахах арабських будинків, а в стайнях околиць порту Таранто в Апулії. Драматичний театр працював у посиленому режимі в Італії, оскільки щоденні вистави також ставилися для поранених у госпіталях, організованих Базою Корпусу. У шпиталі теж відбулася прем’єра програми Лукаша Панговського «Пасторалек»; це була третя постановка на італійській землі. Потім Фредро повернувся, цього разу була поставлена «Помста», репетиції якої проходили в Римі, а перший показ відбувся у Кастрокаро одночасно з боями на Апеннінах. Перебування колективу в Італії мало блискуче завершення – йому вдалося поставити Шекспіра складом із сорока осіб. Постановкою п’єси «Багато шуму з нічого» в італійському Форлі в липні 1946 року закінчилося перебування Драматичного театру ІІ корпусу в Італії.
Picture display
standardowy [760 px]
Евакуація вояків ІІ Польського корпусу до Великої Британії, 1946 р., фот. NAC
ІІ корпус, а разом з ним і театр, вирушили до Англії. Війна закінчилася, 1947 року корпус було розпущено, але Драматичний театр, незважаючи на організаційні труднощі, продовжував працювати. У 1947 році відбулися прем'єри в Карлтон Парку, Единбурзі та Лондоні. Влітку відбулося святкування чотирирічного ювілею театру циклом із чотирьох вистав у постановці Радульського. Як із жалем згадувала Доманська, «добрі часи для цього театру закінчилися, коли закінчилася опіка ІІ корпусу». Ще на початку 1948 року трупі вдалося поставити ще одну канонічну комедію – «Удаваний хворий» Мольєра. У травні 1948 року, рівно після п’яти років роботи, театр попрощався з глядачами «Весіллям» Станіслава Виспянського. Під час дивовижного шляху цього колективу солдатам і цивільним глядачам було запропоновано двадцять професійних театральних прем’єр, які загалом ставили понад 650 разів перед понад трьомастами тисячами глядачів.
Джерела: "Artyści Andersa. Scena i estrada", pod red. J. Koźmińskiego, Warszawa-Londyn 2018; "Teatr czasu wojny: polskie życie teatralne w latach II wojny światowej (1939 – 1945)", S. Marczak-Oborski, Warszawa 1967; "Sztuka na froncie. Teatr Dramatyczny 2. Korpusu Polskiego oraz Teatr Wojska Polskiego – analiza porównawcza", P. Mrowiński, [w:] "Studia z historii najnowszej Polski", Warszawa 2018; "W służbie idei – »Tu jest Polska« Herminii Naglerowej", A. Wal, [w:] Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Rzeszowskiego, 70/2011, Rzeszów 2011; "Teatr w służbie narodu. Jadwiga Domańska (1907 – 1996)", K. Braun, tekst zamieszczony na portalu Culture Avenue; encyklopediateatru.pl; aict.art.pl – portal Sekcji polskiej Międzynarodowego Stowarzyszenia Krytyków Teatralnych.
Переклад: Тарас Лильо
[{"nid":"5415","uuid":"2bac71b5-1a2d-4daf-8655-b487c5b92def","type":"article","langcode":"uk","field_event_date":"","title":"\u0425\u0442\u043e \u0434\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u0443 \u043c\u0456\u0436\u0432\u043e\u0454\u043d\u043d\u0456 \u0440\u043e\u043a\u0438","field_introduction":"\u041f\u0440\u0438 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0446\u0456\u0457 \u0431\u0443\u0434\u044c-\u044f\u043a\u043e\u0433\u043e \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441\u0443 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0442\u043e\u0440\u0438 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0440\u0456\u0448\u0438\u0442\u0438, \u0447\u0438 \u0434\u043e \u0439\u043e\u0433\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0445\u043e\u0434\u0438\u0442\u0438 \u0432\u0456\u0434\u043e\u043c\u0456 \u0430\u0440\u0442\u0438\u0441\u0442\u0438, \u043f\u0435\u0434\u0430\u0433\u043e\u0433\u0438, \u0441\u043f\u0435\u0446\u0456\u0430\u043b\u0456\u0441\u0442\u0438 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u0456\u0439 \u0433\u0430\u043b\u0443\u0437\u0456 \u0432\u0438\u043a\u043e\u043d\u0430\u0432\u0441\u0442\u0432\u0430, \u0442\u0435\u043e\u0440\u0435\u0442\u0438\u043a\u0438 \u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u043a\u0440\u0438\u0442\u0438\u043a\u0438, \u0456\u0441\u0442\u043e\u0440\u0438\u043a\u0438 \u043a\u0443\u043b\u044c\u0442\u0443\u0440\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0434\u0430\u0432\u0446\u0456, \u043c\u0435\u043d\u0435\u0434\u0436\u0435\u0440\u0438 \u0442\u0430 \u0456\u043c\u043f\u0440\u0435\u0441\u0430\u0440\u0456\u043e? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.\r\n","field_summary":"\u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.","topics_data":"a:1:{i:0;a:3:{s:3:\u0022tid\u0022;s:5:\u002259608\u0022;s:4:\u0022name\u0022;s:13:\u0022#\u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0430\u0022;s:4:\u0022path\u0022;a:2:{s:5:\u0022alias\u0022;s:14:\u0022\/topics\/muzika\u0022;s:8:\u0022langcode\u0022;s:2:\u0022uk\u0022;}}}","field_cover_display":"default","image_title":"","image_alt":"","image_360_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/360_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=Y426YMKN","image_260_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/260_auto_cover\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=rE5dWx1O","image_560_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/560_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=9yq7BcBm","image_860_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/860_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_Bvc6jzn","image_1160_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/1160_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_x7yCcjs","field_video_media":"","field_media_video_file":"","field_media_video_embed":"","field_gallery_pictures":"","field_duration":"","cover_height":"249","cover_width":"330","cover_ratio_percent":"75.4545","path":"ua\/node\/5415","path_node":"\/ua\/node\/5415"}]