Хоча сам Стриєнський займався, зокрема, дизайном інтер’єру, його більше цікавив потенціал місцевого народного мистецтва, ніж раніше культивований промисловий потенціал школи. Він не був першим, хто це помітив. Декоративне оформлення та позитивно оцінена «примітивність» не тільки надихнули тогочасних митців на пошук специфічних рішень у підгальському мистецтві, а й спричинили появу самобутнього закопанського мистецтва, представленого у творах модерністів. У 1917 році під час І Виставки польських експресіоністів у Кракові були представлені не лише картини братів Пронашків чи Титуса Чижевського, а й серія з майже 30 картин на склі з Підгалля. Вони посіли чільне місце цього заходу, про що свідчить макет каталогу виставки – саме ці картини його відкривають.
Відомий польський павільйон на Міжнародній виставці декоративного мистецтва та дизайну в Парижі в 1925 році, створений Стриєнським, також став успішним для школи – медаль на виставці отримав, зокрема, її учень Кароль Шостак. Революція Стриєнського, яка почалася трьома роками раніше, полягала в тому, що він відмовився від конкретних пропонованих учням зразків, чи то швейцарських, чи то Віткевичівських. Натомість Стриєнський зосередився на роботі з матеріалом і відточенні таланту студентів. Результатом стали високо оцінені в Парижі дерев’яні скульптури, в яких підгальська традиція різьби по дереву, поєднана з дидактичними настановами Стриєнського, почала тяжіти до форм, близьких до кубізму та футуризму. Ритмічні, геометричні, м’яко змодельовані динамічні форми маленьких фігурок гуралів, тварин і святих доводять, що зв’язки між авангардом і народним мистецтвом не обов’язково мають мати односторонній і канібалістичний характер.