Які ще квіти ти пам’ятаєш із дитинства?
Я виріс у селі з рідними й двоюрідними братами й сестрами, бабусею, дядьками, тітками, батьками – ми жили близько одне до одного. Уже дитиною я вивчав перші назви рослин. У нас у саду були підсніжники, крокуси, нарциси, мальви, цинії, гладіолуси, півонії, тюльпани, іриси, троянди, нагідки.
Мабуть, у багатьох поляків вони викликають відчуття чогось рідного.
Зверни увагу, що на ставлення поляків до квітів насамперед впливає географічна широта. Пів року в нас або зима, або сіра ганчірка на небі. Гілки дерев тоді стоять без листя, а рослини вмирають і лишають по собі графічні, але не надто оптимістичні скелети. Із приходом весни в нас, слов’ян, настає відродження. Тому на фермі я насамперед вирощую сезонні квіти. Спочатку починаються тюльпани, потім півонії, багаторічники, а наприкінці – жоржини. Вони потрапляють до мого квіткового магазину в Познані, і люди їх купують. Натомість у маленькому містечку я не зміг би їх продати, бо це рослини, які мешканці мають у своїх садках, а отже, не прагнуть їх настільки, щоб за них платити. У містах же замість садків у нас мікробалкони, створені забудовником, тому є попит на квіти, за якими ми ностальгуємо.
Якщо ми вже говоримо про популярні й улюблені квіти, хочу звернути увагу, що не завжди це випливає з традиції чи національного характеру. Часто це результат економічних чинників – квіткові смаки нерідко є наслідком маркетингово-стратегічних дій.