Підпивок
Історія цього освіжного та корисного напою з гірким присмаком хмелю така ж довга, як історія пива. Підпивок отримують у результаті бродіння як побічний продукт пивоваріння. Відходи, що залишалися, промивали водою, кип'ятили, додавали хміль, а потім дріжджі. Про підпивок писали не лише щоденні газети – про нього також згадували в літературі для дітей та молоді (діти його теж пили). У середині ХІХ століття газета «Kurier Warszawski» повідомляла, що:
у Варшаві... крім подвійного пива, було пиво одинарне, шляхетне, про яке вже згадувалося, і яке було звичайним підпивком. Але його акуратно розливали в пляшки, тримали в піску, на холоді, з нього виходив легкий, смачний напій, після споживання якого з’являється бажання працювати.
Особливо він був популярний на селі — чудово втамовував спрагу під час жнив. Незважаючи на те, що з другої половини ХІХ століття підпивок виробляли промисловим способом, домашнє виробництво не зупинилося: для приготування напою використовували злакову каву, сушений хміль, дріжджі, воду та цукор. У деяких регіонах (наприклад, Куяви) домашнє виробництво підпивка тривало ще в 1960-х роках. У продажу була готова суха суміш: її достатньо було залити водою, наповнити пляшки і віднести в погріб, щоб через кілька днів насолоджуватися підпивком. Після 1989 року напій майже зник із ринку. Вже кілька років його можна інколи знайти на ярмарках чи кулінарних фестивалях, в агротуристичних господарствах, іноді в магазинах.
Яблучник, або сидр
Хоча в Польщі й не було глибокої традиції виробництва сидру (який ще називають яблучником), перша згадка про нього датується XVI століттям, а в 1588 році кальвіністський письменник Ґостомський у своїй праці «Господарство» закликав відмовитися від вина на користь сидру. Не бракувало й критиків сидру, адже впродовж століть його вважали плебейським напоєм. Мода на домашні сидри в шляхетських дворах настала в XIX столітті, тому рецепти сидру трапляються в багатьох книжках тієї епохи. Журнали другої половини ХІХ століття теж пропагували в народі сидр, бо його вважали «цивілізованішим» за горілку. Наприклад, тижневик «Gazeta Świąteczna» у 1881 році оголосив конкурс на найкращий «напій під час роботи». Переміг не підпивок і не кисляк, а саме сидр:
(...) Влітку ми обливаємося потом, а спека під час жнив вимотує останні сили й сушить спраглі уста... Оскільки горілка, вода і пиво під час важкої роботи в полі не підходять, то треба знайти інший напій, який був би корисним, дешевим, поживним і до того ж освіжав та бадьорив. За кордоном робітники, навіть найбідніші, п’ють напій, щоб захолодитися, і цим напоєм є яблучник; де вживають яблучник, там нема п'яниць.
Наголошуючи на перевагах сидру, селяни зазначали, що його легко зробити, і кожен, у кого біля дому росте кілька яблунь, може заготовити напій на все літо. Рекомендували використовувати яблука нижчої якості, зокрема дички. Замість верб і тополь заохочували садити вздовж доріг яблуні та груші. Після більш ніж століття сидр переживає своє друге народження.
Компот
Невідомо, коли ми навчилися готувати підсолоджений напій із варених фруктів, який останні десятиліття був обов'язковим доповненням до обіду. Компот варили майже з усіх фруктів: переважно з яблук, вишні, смородини, черешні, полуниці, аґрусу, груш і ревеню. Існує версія, що традиції приготування цього напою, ймовірно, налічують кілька сотень років і сягають часів Османської імперії. Цікаво, що кулінарні книжки ХІХ століття містять рецепт «компоту», який насправді є французьким фруктовим десертом «compote» – фруктове пюре, яке їли ложкою. У наш час компот трохи втратив своє значення, але все ще залишається обов’язковим елементом традиційного польського обіду.
Лимонад та оранджад
Обидва ці напої, ймовірно, з’явилися у XVIII столітті. Їх виготовляли зі свіжовичавленого лимонного або апельсинового соку, води та великої за сьогоднішніми мірками кількості цукру або навіть цукрового сиропу: «цей освіжний напій можна приготувати у більших кількостях і подавати з льодом під час танців», – радили старі книжки.
Попри те, що холодильників не було, в лимонадах плавав колотий лід. У кожному домі був льодовик – спеціальний холодний погріб, заповнений брилами льоду із замерзлих річок чи озер.
Станіслав Любомирський у вступі до найдавнішої польської кулінарної книжки "Compendium Ferculorum" Станіслава Чернецького описав такий льодовик у Крушині: він виглядав як пагорб, вкритий деревами та кущами; через важкі металеві двері можна було спуститися у величезну пивницю з кількома приміщеннями. Найбільші з них були заповнені брилами льоду, скинутими через отвір у стелі. Льоду вистачало на весь рік.