Вісім уроків Іди Фінк
У 2021 році виповнилося сто років від дня народження та десята річниця смерті однієї із найвизначніших письменниць Ізраїлю, народженої в Польщі. Її скромний літературний доробок є унікальним свідченням Голокосту. Чого вчить нас її творчість?
Пам'яті
Вона порівняно пізно представила читачам свій неповторний, лірико-стриманий стиль. Хоча в Ізраїлі кільканадцять років документувала свідчення тих, хто пережив Голокост, власний досвід почала записувати лише в 1970-х роках. Щоправда за перо взялася ще до війни, але вважала свої юнацькі поетичні спроби слабкими. Також у Швейцарії в 1948 році у франкомовній пресі з’явилося її оповідання «Поріг», головною героїнею якого була сестра Іди Фінк — Хела (Ельза, насправді Ельжбета). Проте лише в збірках оповідань «Обривки часу», «Сліди» та в романі «Подорож» відкрилася зрілою письменницею.
Цей відрізок часу від війни до книжкового дебюту не стер спогадів чи емоцій. Він дозволив авторці отримати потрібну відстань для перекладу травми на мову літератури. Пам’ять у творчості Іди Фінк досі жива, хоча й очищена від непотрібних деталей, роздумів та особистих розрахунків. Збереглося найголовніше: цінності та застереження на майбутнє. Персонажі мають конкретні імена і навіть, якщо вони вигадані, їхнє літературне життя виткане з реальної долі євреїв. Відтворюючи їх, Фінк нагадувала про безіменні жертви, про спільну історію, яка формує нашу ідентичність.
Часу
Picture display
standardowy [760 px]
Варшавське гетто: вулиця Смоча, ділянка від Павії на північ, фот. Ludwig Bundesarchiv German Federal Archives
Легше визначити, чим у творчості Іди Фінк не є час. «Хочу розповісти відрізок часу, міряного не місяцями, — починається оповідання «Відрізок часу». Це не фізична величина, яка впорядковує події в хронологічному порядку. Не об'єктивна міра. Було б непорозумінням називати його однорідним, плинним. Той час був старий. Той у Іди Фінк новий. Такий, що рветься. Зупиняється і прискорюється. Є суб'єктивним. Вимірюється словом. Яким? «Акція», — відповідає письменниця. «Першу акцію, звану ще облавою, від другої акції, яку ми вперше назвали правильним терміном, ділить розтягне ний простір обох часів — старого й нового., — пояснює у «Другому відрізку часу» і додає, — «простір, що розділяв обидві акції, становив пограниччя» (тут і далі український переклад з видання: Сад відпливає: коротка проза / Іда Фінк; переклад з пол. Наталка Римська. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2021. — 320 с.)
Фінк скасовує традиційні критерії вимірювання часу через розрив нарації, призупинення, зміщення подій (сучасні переплітаються зі спогадами), їх одночасність. Індивідуальне сприйняття часу трансформується в колективний досвід. Спільним є драматичне очікування між одним і наступним актом насильства, моменти, проведені в тюремній камері чи сховищі. Як стверджує Барбара Енгелькінг: «Соціальний час, на відміну від астрономічного, є переривчастим, мінливим, непостійним і цінним» (Б. Енгелькінг, «Час перестав існувати для мене... Аналіз досвіду часу в кінцевій ситуації» ). Він кристалізується під час взаємодії між персонажами. Є невідомим, який також залишає фізичний відбиток, як у випадку з героїнею оповідання «Стрибок», у якої можна побачити недолік, який деформує обличчя.
Тиші
Picture display
standardowy [760 px]
Кадр із фільму «Весна 1941» (за оповіданнями Іди Фінк), режисер: Урі Барбаш, 2008, фот. Opus Film/Praxis Films
Один поет сказав мені, що так не можна писати про окупацію. Він сказав, що я привідчиняю вікно і залишаю невелику щілину, через яку дивлюся на світ. А потім розповідаю про те, що бачу, тихо, пошепки. А все ж вікно треба відчинити навстіж та кричати!
– сказала письменниця в інтерв’ю Юстині Соболевській для «Газети виборчої». Іда Фінк не могла писати інакше, і, мабуть, тому її свідчення настільки спонукають думати. Тиша створює напругу, виявляє страх, породжує співчуття, приховує небезпеку. Вона присутня в недосказаності, збентеженні героїв, в порозумінні з півпогляду, спокійних фразах, стриманих описах подій.
Нараторка збірки «Сад відпливає» наказує: «Кожне яблуко насамперед треба обережно-делікатно зняти з гілки, потім обережно-делікатно огорнути паперовим плащем, аби не змерзло взимку, потім обережно делікатно покласти до кошика з лози [...]».Фінк так само бережно ставиться до слів. Стежить, щоб їм не було боляче, їх не було забагато, але при цьому, щоб вони промовляли до адресата. Позірна безпристрасність цієї автобіографічної літератури будить у читача покору. Наратора оповідань Фінк іноді порівнюють з хором у античній трагедії — він коментує події, що відбуваються поза сценою, не втрачаючи сили виразності. Цей шепіт неможливо заглушити.
Музики
Тишу оповідань врівноважує музика:
[...] відкрив клавіатуру й без хвильки замислення чи зосередження, які зазвичай передують грі, у нервовому поспіху заграв два короткі пасажі c-moll. Прозвучали наче крик! […] Я здригнулася, ме ні стало холодно. Жодної сухості не було в тій грі, нічого штучного — чиста музика, що проникала до глибини серця. («Зиґмунт»).
До війни Іда Фінк була студенткою Львівської консерваторії по класу фортепіано і звуки цього інструменту часто виникають в її творчості. Зазвичай вони приносять полегшення, повертають спогади про щасливе дитинство, створюють безпечний притулок, який віддаляє реальність війни. Іншим разом їх заглушає «гул танків, хрускіт гусениць», які переривають не лише музику, а й життя — гине талановитий композитор чи шанувальниця Баха.
Вереск можна почути і в «Подорожі», коли героїня, приховуючи свою освіту та походження, повстає проти знущань німця і грає полонез Шопена: «Після восьми тактів вона зупинилась. Руки тремтіли, довелося ховати їх у кишені її фартуха. У кімнаті запанувала тиша». Музика – це акумулятор емоцій. Необхідність їх розвантаження сильніша, ніж ризик зараження. Граючи, героїня нікого не вдає. Кілька акордів на мить відновлюють колишній порядок, дарують відчуття свободи.
Уважності
Picture display
standardowy [760 px]
Кадр із «Останньої хованки» (за романом Іди Фінк «Подорож»), режисер П'єр Коральник, 2002 р., фот. © WDR/Arte
Розсудливість Іди Фінк помітна не лише в стилі оповідання стишеним голосом, а й у погляді на звірства війни. Попри наявність у творчості автобіографічних ниток, письменниця створила видимість безпристрасної оповіді, виконуючи роль уважного спостерігача. Не йдеться про заглядання, а про вкрадливий погляд, повний такту. Її загострене чуття спостережливості дозволяло виділяти ключові моменти чи слова і просто доносити їх до читача. Твори Фінк не епатують брутальними деталями. Тіло тексту складається з деталей, які западають у пам'ять, ледь помітних жестів, звуків, фрагментів кадрів. Їхній опис супроводжується здивуванням, далеким від наївності та звинувачень. Ця спроба подивитися дещо ззовні служить об’єктивації досвіду – індивідуальне переживання стає спільним для багатьох людей.
Любові
«Нам нічого не можна, навіть кохатися не можна, навіть тішитися одне одним.», – скаржиться героїня оповідання «За живоплотом». У свою чергу наратор твору «Зиґмунт» зізнається: «Хто ж у тому часі мав терплячість до товариських розмов, до зацікавлення чужою долею! Ми були егоїстами». Це лише два фрагменти прози, які через заперечення вказують на найважливіше. У Фінк любов виражається насамперед у відповідальності за іншу людину, небайдужості до її долі. Саме вона — близька чи незнайома, повинна бути в центрі уваги. А тим часом історії, які розповідає письменниця, частіше показують виключення, цінування людського життя за ознакою походження.
Герої літератури Голокосту проходять випробовування на людяність, а на кону їхнє і чуже життя. Світ оповідань Іди Фінк не чорно-білий. Кожне рішення несе ризик, помічники рідко керуються безкорисливістю. Авторка ставить моральні питання про гідність і порядність під час війни. Не дає простих відповідей, а показує наслідки рішення.
Ідентичності
Picture display
standardowy [760 px]
Фрагмент Збаража, де народилася Іда Фінк, 1919–1939, фот. NAC/https: //audiovis.nac.gov.pl
Вона народилася Ідою Ландау, вийшла заміж за Бруно Фінка в 1948 році, для сестри залишилася Марисею. Це ім’я з арійських паперів, спогад про її втечу з гетто до Німеччини, принесло їй щастя. Цю подорож вона описала в єдиному романі, який назвала автобіографічною фікцією. Його героїні — друга була на два роки молодшою сестрою письменниці, у підроблених документах на ім'я Гелена — змушені приховувати свою справжню ідентичність, щоб пережити війну. В оповіданнях Фінк постає і проблема зміни особистості. Іноді це навмисна процедура, іноді не зовсім усвідомлена, як у «Веселій Зосі»: «Бо є жінки, які після пережитого мають різні сумні стани. Вона — ні. Це навіть дивно. Нехіть до мовлення і схильність до сміху. Чула, як лікар говорив, що це про-я-ви.». Героїні, яка під час війни ховалася в хліві, надали нову ідентичність: «Не знаю, що було перед тим і яка я була. Отож є так, ніби мене не було.» У цій історії авторка розповідає про травму, яка безповоротно залишає слід у психіці тих, хто пережив Голокост.
Ідентичність людини природно проявляється в мові, але Іда Фінк була іншої думки. Вона щодня використовувала іврит, але мала «правильне уявлення про нього». Мабуть, вона намагалася писати цією мовою, в Тель-Авіві видала кілька казок для дітей, але згодом писала лише польською. Коли вона переїхала до Ізраїлю і пішла в польське кафе, то переконала себе, що вона «100% ізраїльтянка». Тут була її батьківщина. Вона не побачила в цьому жодного протиріччя. Таке ставленням Фінк підтвердило, що ідентичність формується не лише у стосунках з іншими, відчутті приналежності, а й через відокремленість та індивідуальний вибір.
Повсякденності
Якщо література Голокосту асоціюється з жорстокістю і смертю, то творчість Іди Фінк є винятком. Звичайно, письменниця не прикриває минуле, а подає його з іншого, менш очевидного боку. Після читання створюється враження теплоти, чіткості (ймовірно, завдяки гармонійноості фрази) та інтимності. Зосередженість на дрібницях, об’єктах, навколо яких будується вся історія (наприклад, «Гра в ключ») створює ілюзію буденності, яку оцінюють лише тоді, коли в повсякденне життя закрадається небезпека.
Це добре видно в описах природи, яка є опорою, практично єдиним незатертим слідом старого, довоєнного життя. Цей незмінний фон розписаний оксамитовими словами, делікатність яких контрастує зі звуками війни, страху та катастрофи, що насувається:
Смерть Цариці залишилася б однією з мільйона анонім них смертей, якби не факт, що сталася вона в чудовий і погідний день [...], у надвечірню пору, коли дерева відкидають довгі тіні, а повітря насичене легкою синюватою млою, що згущується з хвилини на хвилину, хоча до вечора ще далеко («Смерть цариці»).
Деякі герої повертаються в старий світ, але змінені. Письменниця доручила їм завдання, яке виконала сама, — розповідати про долю євреїв, залишати слід. Для Іди Фінк тиша зовсім не означає мовчання
Переклад: Анастасія Канарська
[{"nid":"5415","uuid":"2bac71b5-1a2d-4daf-8655-b487c5b92def","type":"article","langcode":"uk","field_event_date":"","title":"\u0425\u0442\u043e \u0434\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u0443 \u043c\u0456\u0436\u0432\u043e\u0454\u043d\u043d\u0456 \u0440\u043e\u043a\u0438","field_introduction":"\u041f\u0440\u0438 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0446\u0456\u0457 \u0431\u0443\u0434\u044c-\u044f\u043a\u043e\u0433\u043e \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441\u0443 \u043e\u0440\u0433\u0430\u043d\u0456\u0437\u0430\u0442\u043e\u0440\u0438 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0440\u0456\u0448\u0438\u0442\u0438, \u0447\u0438 \u0434\u043e \u0439\u043e\u0433\u043e \u0436\u0443\u0440\u0456 \u043f\u043e\u0432\u0438\u043d\u043d\u0456 \u0432\u0445\u043e\u0434\u0438\u0442\u0438 \u0432\u0456\u0434\u043e\u043c\u0456 \u0430\u0440\u0442\u0438\u0441\u0442\u0438, \u043f\u0435\u0434\u0430\u0433\u043e\u0433\u0438, \u0441\u043f\u0435\u0446\u0456\u0430\u043b\u0456\u0441\u0442\u0438 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u0456\u0439 \u0433\u0430\u043b\u0443\u0437\u0456 \u0432\u0438\u043a\u043e\u043d\u0430\u0432\u0441\u0442\u0432\u0430, \u0442\u0435\u043e\u0440\u0435\u0442\u0438\u043a\u0438 \u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u043a\u0440\u0438\u0442\u0438\u043a\u0438, \u0456\u0441\u0442\u043e\u0440\u0438\u043a\u0438 \u043a\u0443\u043b\u044c\u0442\u0443\u0440\u0438, \u043c\u0443\u0437\u0438\u0447\u043d\u0456 \u0432\u0438\u0434\u0430\u0432\u0446\u0456, \u043c\u0435\u043d\u0435\u0434\u0436\u0435\u0440\u0438 \u0442\u0430 \u0456\u043c\u043f\u0440\u0435\u0441\u0430\u0440\u0456\u043e? \u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.\r\n","field_summary":"\u0428\u043e\u043f\u0435\u043d\u0456\u0432\u0441\u044c\u043a\u0438\u0439 \u043a\u043e\u043d\u043a\u0443\u0440\u0441 \u2013 \u0443\u043d\u0456\u043a\u0430\u043b\u044c\u043d\u0438\u0439, \u0439\u043e\u0433\u043e \u043e\u0441\u043e\u0431\u043b\u0438\u0432\u0456\u0441\u0442\u044c \u0443 \u0442\u043e\u043c\u0443, \u0449\u043e \u0432\u0456\u043d \u043f\u0440\u0438\u0441\u0432\u044f\u0447\u0435\u043d\u0438\u0439 \u043c\u0443\u0437\u0438\u0446\u0456 \u043e\u0434\u043d\u043e\u0433\u043e \u043a\u043e\u043c\u043f\u043e\u0437\u0438\u0442\u043e\u0440\u0430. \u0426\u0435 \u0432 \u043f\u0435\u0432\u043d\u043e\u043c\u0443 \u0441\u0435\u043d\u0441\u0456 \u0432\u0438\u0437\u043d\u0430\u0447\u0430\u0454 \u0441\u043a\u043b\u0430\u0434 \u0436\u0443\u0440\u0456.","topics_data":"a:1:{i:0;a:3:{s:3:\u0022tid\u0022;s:5:\u002259608\u0022;s:4:\u0022name\u0022;s:13:\u0022#\u043c\u0443\u0437\u0438\u043a\u0430\u0022;s:4:\u0022path\u0022;a:2:{s:5:\u0022alias\u0022;s:14:\u0022\/topics\/muzika\u0022;s:8:\u0022langcode\u0022;s:2:\u0022uk\u0022;}}}","field_cover_display":"default","image_title":"","image_alt":"","image_360_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/360_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=Y426YMKN","image_260_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/260_auto_cover\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=rE5dWx1O","image_560_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/560_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=9yq7BcBm","image_860_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/860_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_Bvc6jzn","image_1160_auto":"\/sites\/default\/files\/styles\/1160_auto\/public\/images\/imported\/z_img\/pl_fo_chopin_lata_przedwojenne__w330_4266075.jpg?itok=_x7yCcjs","field_video_media":"","field_media_video_file":"","field_media_video_embed":"","field_gallery_pictures":"","field_duration":"","cover_height":"249","cover_width":"330","cover_ratio_percent":"75.4545","path":"ua\/node\/5415","path_node":"\/ua\/node\/5415"}]