Переклади віршів Василя Стуса — безперечно, найвидатнішого українського поета другої половини ХХ століття, — вже з’являлися до 2021 року. На початку 1990-х років їх неодноразово публікували в літературних журналах. Були також окремі видання: у 1996 році вийшла «Poezja Wasyla Stusa» («Поезія Василя Стуса», перекладачі А. Корнєєнко, Я. Литвинюк, Б. Назарук, В. Ворошильський), а у 2011 році — «...ten jeszcze jeden okruch Ukrainy» («...іще один кавалок з України», перекладач А. Новак). Переклади з’являлися, хоча, як написала Галина Дубик у рецензії для видання «Nowe Książki», про деякі вірші «можна сказати, що вони зовсім неперекладні».
Обкладинка збірки перекладів поезій Василя Стуса «...ten jeszcze jeden okruch Ukrainy» («...іще один кавалок з України»), 2011, фот. вид. Szwajpolt Fiol
Попри те, що переклади Стуса існували, публікація у 2020 році видання «Wesoły cmentarz» («Веселий цвинтар») Колегіумом Східної Європи (пер. М. Ґачковського) стало надзвичайно гучною подією у польському літературному світі. Реакція на цю публікацію показала, що Стус ще недостатньо присутній у сприйнятті польських читачів. Рецензії на цю книжку, реакція читачів і велика кількість культурних подій навколо неї показали, що це було вкрай потрібне видання.
Важливу роль у роботі над цією книжкою відіграв український поет Юрій Завадський, який відповідав за відбір віршів для публікації та прийняв у цьому плані кілька неочевидних рішень. Він звернув увагу на ранній період творчості поета (на відміну від попередніх збірок, де переважала табірна поезія Стуса) з часів, коли він іще перебував на волі. Вірші там «вражаючі й неоднозначні — як і їхній творець», пише Завадський у передмові до книги.
Виявилося, що поезія (сама по собі надзвичайно нішева сфера), написана п’ять десятиліть тому (що ставить її в ще глибшу нішу), може стати помітним явищем. На підтвердження цього може служити факт, що тижневик «Політика» включив книгу до списку десяти найкращих закордонних творів 2020 року. Після вибуху повномасштабної війни така нагорода здивувала б набагато менше, адже російська агресія привернула увагу польських оглядачів і читачів до української літератури. Однак значно більше вражає те, що Стус викликав такий інтерес у 2020 році, коли українська культура була значно менш помітною в Польщі.
Юстина Соболевська оцінила українського поета за «іронію, чорний гумор, ентузіазм і гіркоту», а Маґдалена Кічінська — за «багатозначність метафор та експериментальний стиль, а також потужні поетичні засоби, які чітко резонують навіть у невеликих віршах». Каміля Дзіка-Юрек натомість помітила у його творчості «зимові ідіоми, метафори, алегоричні образи зимових дерев, що вперто стоять біля доріг». Висловлювання цих трьох критикинь особливо цінні тим, що вони не належать до україністичних кіл, а функціонують у головному руслі польської літературної спільноти.
Вихід у світ «Веселого цвинтаря» спричинився до низки подальших заходів з популяризації постаті Стуса. Його вірші передруковували у виданнях «Gazeta Wyborcza» та «Magazyn Pismo», за творами цього автора створено радіоспектакль та міську гру (в рамках Ночі поезії у Кракові), а в грудні 2022 року відбувся Міжнародний перекладацький семінар у Войновицях ім. Василя Стуса.
