Від шляхтянки до селянки: книжка Йоанни Кучель-Фридришак «Селянки. Розповідь про наших бабусь»

Від шляхтянки до селянки: книжка Йоанни Куцєль-Фридришак «Селянки. Розповідь про наших бабусь»

joanna_kuciel-frydryszak._chlopki._opowiesc_o_naszych_babkach_wydawnictwo_marginesy_2023_2.jpg, default, Обкладинка книжки Йоанни Куцєль-Фридришак «Селянки. Розповідь про наших бабусь», фот. вид-во Marginesy, 2023

#мова і література

#історія

У книжці – виняткові та маловідомі факти з життя жінок у польському селі на початку ХХ століття. Вона є бестселером на польському книжковому ринку і б’є рекорди з продажів уже другий рік поспіль.

Чому бабуся була така сувора?

Книжка «Селянки. Розповідь про наших бабусь» («Chłopki. Opowieść o naszych babkach») вийшли навесні 2023 року, а на кінець жовтня 2024-го кількість проданих примірників сягнула пів мільйона. «Селянок» можна знайти майже в кожній польській книгарні на полицях з топами продажів, у крамницях з пресою і навіть у канцелярських відділах супермаркетів. Попри чималий обсяг (пів тисячі сторінок), пасажири варшавського метро і польської залізниці часто тримають у руках вже добре впізнавану товсту книжку у жовтій обкладинці, на якій зображено старшу жінку з коромислом на плечах. Біле коло довкола важко похиленого обличчя селянки з одного боку підкреслює, хто саме у фокусі цього видання, а з іншого —є алюзією на зображення святих на іконах.

Книжка «Селянки» була визнана Книжкою року 2023 в категорії «Література факту, публіцистика» на порталі lubimyczytac.pl, потрапила до списку «Бестселери Емпіку - 2023», а також у 2024-му була номінована на найвищу польські літературну премію Nike.

Секрет такого успіху сама авторка, журналістка Йоанна Куцєль-Фридришак пояснює тим, що її книжка має терапевтичний ефект для покоління сучасних польських жінок, яких виховували вимогливі мами та бабусі.

Письменниця розповідає:

Я радію, що моя ключова думка чітко прочитується, а разом з усвідомленням, чому бабуся була така беземоційна і сувора, а мама ніколи не вірила в себе, приходить полегшення і виникає простір для вибачення своїх рідних.

Не лише шляхтичі й сармати

Крім зцілення поколіннєвої травми, книжка «Селянки» виконує ще одну важливу роль у польському суспільстві: разом із низкою інших мистецьких і наукових творів, які з’явилися у Польщі протягом останніх років, вона спростовує міф про шляхетську і сарматську Польщу.

Йоанна Куцєль-Фридришак підраховує:

У міжвоєнному двадцятилітті, яке я описую у своїх книжках, 70% людей жило в селі, з них 60% займалися сільським господарством, а 27% були робітниками сільського походження. Інтелігенцію складало приблизно 5% населення.

Щодо «низки інших мистецьких і наукових творів», які спростовують шляхетський і сарматський міфи, то це зокрема такі: саркастичний серіал «1670», фільми «Селяни» за романом Владислава Реймонта, написаним на початку ХХ ст., та «Знахар» за романом Тадеуша Доленги-Мостовича, дія якого розгортається також у селі в міжвоєнний період; наукові праці «Народна історія Польщі» («Ludowa historia Polski») Адама Лещинського та «Хамство» («Chamstwo») антрополога Кацпера Поблоцького, в яких показано реальну картину панщини, ретрорепортажі про життя жінок сто років тому («Акушерки» Сабіни Якубовської, «Ангел вдома, мурашка на фабриці» Аліції Урбанік-Копець), артбук «Не невидимі. Історія сільської фотографії» («Nieprzezroczyste. Historia chłopskiej fotografii») Аґнєшки Пайончковської та інші.

Селянки, служниці і панянки

«Chłopki» (2023) — це фактично приквел до першої книжки Йоанни Куцєль-Фридришак про жінок, що працювали в містах у першій половині ХХ століття, під назвою «Служниці» («Służące do wszystkiego», 2022).

Я ніяк не могла зрозуміти, чому, попри жахливе ставлення працедавців, жінки за жодні скарби світу не хотіли повертатись у село,

— розповідає авторка про свою мотивацію перейти від теми роботи в місті до сільської тематики.

Видавництво «Маргінеси», в якому вийшли обидві книжки Йоанни Куцєль-Фридришак, опублікувало також книжку журналістки Марти Стшелецької «Землевласниці. Що об’єднувало панянок і селянок» («Ziemianki. Co panie z dworów łączyło z chłopkami», 2023). Усі три видання з різних сторін розкривають ту саму тему формування суспільних класів у Польщі, а також місця жінок в цьому поділі. Головні героїні Стшелецької — це вчительки однієї школи в невеличкому містечку на Люблінщині, які вчать селянок і водночас самі проходять шлях емансипації.

Усі три видання, крім спільної загальної теми, об’єднує підхід до опрацювання матеріалу. Авторки — журналістки, а не науковиці. Вони працюють з архівами, але більш важливими для них є голоси внуків і правнуків, які зберігають родинні історії.

Йоанна Кучель-Фридришак так пояснює свій підхід:

Моя книжка складається з крихт пам’яті різних родин. Вона фіксує, що ми, як наступне покоління, зберегли від наших попередниць.

Фактично це тексти на межі репортажу і науки, на полицях польських книгарень книжки із цього циклу можна відшукати у відділі «Література факту».

Маловідомі факти про сільське життя жінок

Книжка «Селянки. Розповідь про наших бабусь» поділена на 16 розділів, присвячених різним проявам життя польських селянок у першій половині ХХ століття. У межах кожного з розділів переплітаються історії конкретних жінок минулого; уривки з наукових досліджень, архівних записів, листів; родинні спогади сучасників письменниці.

Кожен розділ розкриває якусь мікропроблему жінок у селі: полишеність дівчат у дитинстві на самих себе, нерівні умови у сім’ї порівняно з братами, неможливість ходити до школи, неможливість обирати чоловіка, залежність від посагу, принизливий образ жінок у Церкві, насилля в родині тощо. «Розповіді про наших бабусь» можна читати не послідовно, між розділами немає хронологічного зв’язку.

Йоанна Куцєль-Фридришак вражає читачів винятковими і маловідомими фактами:

Сільська родина з 6–12 людей жила в одній хаті з 2-3 ліжками, тож майже ніхто не мав свого особистого ліжка.

Маленьких дівчаток, які разом із хлопцями пасли худобу, часто ці ж самі хлопці ґвалтували.

Якщо помирала дружина, а діти ще не були дорослими, чоловік майже одразу одружувався вдруге, щоб було кому виконувати всю домашню роботу. У випадках, коли чоловік залишався на господарстві з доньками, траплялися випадки інцесту.

До 1928 року в Польщі, беручи шлюб у костелі, жінки складали іншу присягу, ніж чоловіки, обіцяючи, крім любові, вірності і чесності, ще також слухняність.

Кожна п’ята дитина в міжвоєнній Польщі не доживала й до одного року.

Більшість мешканців села не їли яєць і молочних продуктів. Сільські жінки продавали все міщанам.

Жінки в селі працювали по 18 годин на добу. Часто вони виконували водночас шість ролей: кухарки, працівниці на полі, прибиральниці, няні, швачки і вчительки. Жінки за рік працювали приблизно на 500 годин більше, ніж чоловіки. Чоловіки значно частіше і довше дозволяли собі відпочинок, вважаючи свою працю важчою і важливішою.

Шлюбний вік жінки в селі — 16 років. Протягом 20 років після шлюбу жінки майже безперервно народжували дітей, частина з яких помирала немовлятами. У 40 років сільська жінка була спрацьована і вважалась старою.

«Продуктовий кошик» селян складається переважно з картоплі, борошна, молока, капусти, квасолі і каші.

Хоча в «Розповідях про наших бабусь» є не лише сторінки жіночого пригноблення, а й приклади, коли жінкам вдалося, попри страшну реальність, зберегти свою гідність або просто пощастило потрапити до міста чи закордон, все ж загалом книжка залишає гіркий післясмак: довгі роки несправедливого поділу праці, упередженого і зверхнього ставлення до жінок, нерівності й досі не є виключно історіями з минулого.

Мова Ukrainian