Ми не знаємо і ніколи не дізнаємося, яка саме книга становить вміст урни, що сьогодні стоїть у Вілянувській залі Палацу Речі Посполитої на площі Красінських. У скляній вітрині ще можна впізнати форму застиглої, спопелілої книги, оточеної попелом, який вже не нагадує нічого. Також невідомо, як довго вміст урни зберігатиме свою форму, адже внаслідок вібрацій і мікрорухів цей чутливий матеріал поступово осипається – усе вказує на те, що рахунок іде на кілька десятиліть. Натомість відомо, що цей фрагмент було витягнуто зі справжнього кладовища книг, яким після Варшавського повстання став палац Красінських на вул. Окульник, 9. Урна є символічним memento воєнної історії, важливою частиною якої було – за словами Богдана Коженєвського – організоване «книговбивство». Як виявляється, найцінніші колекції, зібрані на Окульнику, зовсім не згоріли під час бойових дій чи Варшавського повстання. І хоча, як кажуть, книги горять погано, приклад Варшави свідчить про протилежне.
Сто років бібліотеки
Бібліотека Ординації Красінських на вул. Окульник, 9 у Варшаві, 1933; фот. NAC
Історія Бібліотеки Ординації Красінських, яка з 1930 року розташовувалася у щойно збудованому палаці на вул. Окульник, 9, бере початок з 1844 року. Бібліотеку заснував у Опіноґурі – родовому маєтку Красінських – Вінцентій Красінський, батько Зиґмунта. Ординацька бібліотека, що містила родинні архіви Красінських, чудові колекції стародруків, рукописів, картографії, а з 1860 року також музейні зібрання (колекція Константи Свідзінського), поряд із бібліотеками Замойських і Пшездецьких була однією з найвидатніших родинних бібліотек і важливою частиною польської культурної спадщини. Як засновники, так і наступні ординати сприймали її як елемент національної спадщини.
Staatsbibliothek Warschau
Фасад бібліотеки Красінських, Варшава, 1945, фот. www.polona.pl
Перші воєнні удари припали на Окульник у вересні 1939 року під час облоги Варшави. Бомби, що впали на палац 24 і 25 вересня, пошкодили центральну репрезентативну частину будівлі – з музейною експозицією та бібліотечною залою, однак не зачепили зібрання в сховищах. Восени оперативний загін Паульсена здійснив пограбування безцінних експонатів із музейної зброярні, а в лютому 1940 року частину музейних предметів конфіскувала комісія Йозефа Мюльмана. Через кілька місяців музичні раритети були реквізовані для потреб Вищої школи НСДАП, що створювалася в Рейху – в одному з манускриптів було знайдено найдавніші зразки польської поліфонічної музики (композиції Міколая з Радома).
Початок кінця цієї великої, унікальної, родинної колекції пов’язаний з включенням бібліотеки до створеної трохи раніше (у липні 1940 року) Staatsbibliothek Warschau – бібліотеки, створеної окупаційною владою шляхом об’єднання зібрань двох найбільших польських книгозбірень: Національної бібліотеки (розташованої на вул. Раковєцька, 6) та Університетської бібліотеки. Це сталося в травні 1941 року, попри спротив бібліотекарів. Зібрання Бібліотеки Ординації Красінських були поділені і включені до двох відділів Staatsbibliothek Warschau: Abteilung I (Університетська бібліотека) і Abteilung II (Національна бібліотека).
Упродовж наступного року тривало переміщення і об’єднання колекцій, внаслідок чого на Окульнику зібралися спеціальні фонди Університетської та Національної бібліотек. Після завершення у травні 1942 року акції переміщення фондів між трьома бібліотеками, спеціальні колекції, об’єднані в будівлі Бібліотеки Ординації Красінських на вул. Окульник, 9, налічували загалом 388–400 тисяч одиниць, становлячи, ймовірно, найцінніше зібрання книг на польських землях.
Повстання
Перший місяць повстання не приносить майже жодних руйнувань. Бомби падають на будівлю 5 вересня (в будівлі, попри протести бібліотекарів, розмістився Департамент внутрішніх справ). Було розбомблено сховища, а пожежа, що виникла, знищила частину колекцій. На п’ятому поверсі згоріли друковані книги XVI–XVII століть, на четвертому – Міланівська бібліотека Четвертинських, а також залишки стародруків і нот, які не були спущені до підвалів; на третьому – рукописи XIX і XX століть. Частину колекцій вдалося врятувати, викидаючи книги через вікна на подвір’я. Рятувальники залишили згарище лише наступного дня.
Водночас недоторканим залишався перший поверх з рукописами Бібліотеки Ординації Красінських. У підвалах збереглися заховані там найцінніші колекції – рукописи Університетської бібліотеки (BUW) і Національної бібліотеки (BN), а також давні депозити. Збереглися також рукописи Бібліотеки Красінських, що залишалися в колишніх приміщеннях на першому поверсі бібліотечного корпусу. Неушкодженими залишились і ящики з книгами Польської бібліотеки в Парижі. Ці зібрання пережили повстання, і проіснували навіть трохи довше.
Знищення
Павел Бовнік, "Bownik/Urna", фот. матеріали організатора
Кілька днів після поразки повстання – точно до 14 жовтня 1944 року – підрозділи Brandkommando підпалили бібліотечні фонди, які ще залишалися в будівлі бібліотеки Красінських.
Як пише Ганна Ласкаржевська, загалом у результаті бомбардування будівлі у вересні та цілеспрямованої акції знищення фондів у жовтні, під час Варшавського повстання на Окульнику згоріло майже 80 тисяч стародруків (переважно цінних полонік XVI–XVIII століть), 26 тисяч рукописів, 2 500 інкунабул, 100 тисяч малюнків і гравюр, 50 тисяч нот і театральних матеріалів, багаті картографічні колекції, а також частина каталогів та інвентарів.
У пожежі на Окульнику найбільших кількісних і якісних втрат зазнала Національна бібліотека. Тоді ж були знищені всі раритети, спеціальні колекції та документація Бібліотеки Ординації Красінських. Загальні воєнні втрати Бібліотеки Красінських оцінюються у 150 тисяч одиниць, при цьому на Окульнику, ймовірно, згоріло значно понад 50 тисяч томів.
Гордістю літературних колекцій – поряд із численними рукописами, що датуються ще з XVI століття – були фрагменти рукопису «Пана Тадеуша» Міцкевича, надзвичайно багаті літературні матеріали Словацького, а передусім – спадщина Зиґмунта Красінського, в тому числі його листування, шкільні твори, вправи, переклади... Усі ці матеріали були знищені. Практично єдине, що збереглося, – це колекції Ординації, включені до фондів BUW і BN під час створення Staatsbibliothek Warschau.
Втрати
Окульник – лише найбільш символічний (хоч і не найжорстокіший) образ втрат у польських бібліотечних колекціях під час війни. У 1939–1944 роках згоріла більшість зібрань варшавських бібліотек – місто стало руїною, частиною якої були також більш чи менш обвуглені книжки. Про це пише Ганна Ласкаржевська:
Під час повстання німці майже повністю спалили Бібліотеку Варшавської Політехніки. В цьому переконався її окупаційний керівник Чеслав Ґутри, коли в перші дні жовтня прибув до Політехніки. Там він побачив майже метровий шар попелу – прах 90 тисяч томів головної бібліотеки, 5 тонн книг Бібліотеки Міністерства комунікації та багатьох заводських бібліотек.
Зрештою, німці спалювали польські бібліотеки до самого кінця, реалізуючи погрозу, висловлену під час переговорів після поразки повстання – «те, що не буде вивезене з міста, буде спалене».
За дві години до залишення Варшави (середина січня 1945 року) німецькі солдати підпалили нижні поверхи книгосховищ Публічної бібліотеки на вул. Кошиковій, де вогонь знищив понад 300 тисяч томів.
Загальні воєнні втрати найважливіших варшавських бібліотек:
- Центральна військова бібліотека – 99% (406 000 одиниць)
- Бібліотека Варшавської Політехніки – 97% (129 000)
- Сеймова бібліотека – 93% (80 000)
- Головна юдаїстична бібліотека при Великій синагозі – 90% (36 600)
- Бібліотека Ординації Пшездецьких – 85% (51 000)
- Бібліотека Ординації Замойських – 84% (100 000)
- Публічна бібліотека м. Варшави – 72% (400 000)
[Дані за: Г. Ласкаржевська, «Втрати Окульника під час Варшавського повстання і після його поразки»]
При цьому загалом найбільші наукові бібліотеки Варшави втратили приблизно 1 620 000 одиниць, що становило близько 50% їхніх довоєнних фондів.
Люди без книжок
Набагато важче оцінити втрати у приватних бібліотеках. Під час війни згоріли тисячі домашніх книгозбірень. Найважче це переживали професори й науковці, для яких зібрані протягом усього життя книги були часто не лише найціннішим життєвим надбанням, а й об’єктом, з яким їх пов’язував глибокий емоційний зв’язок. Професор Кшижановський втрачав свою вражаючу бібліотеку двічі: на початку і – після відновлення зібрання – наприкінці війни. Дехто виходив із війни надломленим, як Єжи Затей – рятівник і свідок загибелі книжок на Окульнику – про якого друзі говорили, що після війни і побаченої різанини книжок він був уже іншою людиною. Професор Демби, який на початку війни втратив свої найцінніші колекції, незабаром, за чутками, помер від горя. Філософ Болеслав Галецький, який також двічі втрачав бібліотеку – вперше під час Першої світової війни – писав:
«Жагу колекціонера, яку я мав з дитинства, вирвало з мене повстання. Тепер я більше нічого не збираю. Я навіть перестав вести щоденник, хоча робив це, ні більше, ні менше – понад 41 рік без перерви».
Про приватні книгозбірні, знищені під час війни, пише Яцек Денель у фейлетоні «Попіл, без діаманта» у виданні Polityka.
Kниги-привиди
Варто пам’ятати, що всі книжки, які вдалося врятувати, ми завдячуємо жертовності й рішучості людей. Цей імпульс іноді набував форми організованої діяльності, як у випадку акції Банку господарства крайового (внаслідок якої до Канади було вивезено й врятовано багато найцінніших польських манускриптів) чи прушківської акції наприкінці війни. Частіше ж це були спонтанні спроби зробити все можливе в умовах, які були. Так було й на Окульнику, в підвалах якого театрознавець і працівник Національної бібліотеки Богдан Коженєвський зберіг надзвичайно цінні книги з галузі театрознавства. Унікальні книжки були складені в підвалі Окульника аж до самої стелі. Для маскування вхідні двері до підвалу також були захаращені. Після поразки повстання Коженєвський одним із перших увійшов до підземелля:
Відчинив двері й побачив, що колекції майже не зачеплені. Стояли так, як їх залишили. Він зрадів. Можливо, лише трохи здивувався, що між стелею та останнім рядом книжок було надто багато порожнього простору. Порожнеча приховувала секрет. Уже за мить з’ясувалося, що книжок нема. Вони не існують, хоч виглядають неушкодженими. Книги-трупи. Вогонь охоплював їх настільки делікатно і впродовж стількох днів, що надруковані сторінки піддавалися повільно, буквально одна за одною. Томики зберегли свою форму – і тільки її. – пише Лукаш Войтиско на сайті «Dwutygodnik».
Урна як жалобне повідомлення
Фотограф Павел Бовнік під час підготовки до проєкту «Bownik/Urna», у рамках якого було створено великоформатне фото, що вперше було представлено 5 червня 2014 року в Палаці Речі Посполитої у Варшаві, фот. матеріали організатора
Саме одна з таких напівспалених книжок з Окульника була сімдесят років тому запакована в урну, яка нині стоїть у Палаці Речі Посполитої і нагадує про воєнне знищення книжок. У 2014 році великоформатну фотографію урни, яка щодня стоїть осторонь, у затемненій залі Національної бібліотеки, зробив Павел Бовнік..
Таке збільшення нагадує природничу фотографію, наприклад, зображення мурашника після масштабування, – пише про проєкт Бовніка Лукаш Войтиско. – Таким чином показується складне життя, недоступне людському оку. Але тут замість комах працює час, і ми спостерігаємо процес розпаду. На наших очах зникає згоріла книга. Ми заглядаємо всередину за допомогою мікроскопа. Пісочний годинник працює, зернинка за зернинкою. Парадокс у тому, що на фотографії нічого не осипається, час завмирає – і через враження реальності та масштаб про це легко забути. У певному сенсі ми піддаємося ілюзії, подібній до тієї, яку пережив Коженєвський, – підсумовує Войтиско.
Нині урну можна побачити також у цифровій бібліотеці Polona.pl, де вона стала двохмільйонним оцифрованим об’єктом.
Переклад Марії Шагурі