І справді, тролейбуси доволі швидко сподобалися варшав’якам (так у Польщі називають мешканців Варшави), і вони стали лагідно називати їх «trailusie» («трайлюсі») – «тролейбусики». Цікаво, що і саме польське слово «тролейбус» з часом еволюціонувало: в газетах за 40-і роки його писали в англійському стилі «trolleybus», і лише значно пізніше написання змінилося на «trolejbus». У Словнику іншомовних слів під редакцією Владислава Копалінського 1983 року видання наводиться уже звична для нас польська версія цього слова.
Хоча тролейбуси відразу здобули популярність, подорож цим видом транспорту не належала до найприємніших. Спеціяльних тролейбусних стовпів у Варшаві на той час не було, замість них використовували незадіяні трамвайні стовпи. У вагонах було доволі брудно, та і їздили тролейбуси не пунктуально.
У культовому романі Леопольда Тирманда «Злий» читаємо:
За костелом починався тролейбусний парк. Тихі, темні тролейбуси стояли мирними рядами, мов сплячі гіпопотами.
Проте так тролейбуси виглядали лише в нічний час, а вдень поїздка цим транспортним засобом могла стати справжнім випробуванням та перевіркою витримки:
Широкий, схожий на бочку, червоний тролейбус почав швидко наповнюватися людьми, довга черга швидко зникала в ньому. Весь час підходили нові пасажири. За Гальським і власником барвистого метелика влізло кілька студентів, черниця, три домогосподарки, двоє монтерів з міської електростанції із своїм інструментом, немолодий пан у шапці-вушанці, піхотний офіцер, худий довговолосий чоловік, розмальована дівчина в жовтій хустці та багато, багато інших.
Молода кондукторка з пригожим обличчям дала сигнал, машина рушила. З бруку залунали крики:
– Заждіть, заждіть! Тут ще є люди! – наче тролейбуси здебільшого служили для перевезення пшениці. Водій уповільнив хід і зупинив машину. В тролейбусі було вже так тісно, що можливість полізти в кишеню по гроші здавалась такою ж недосяжною, як квадратура кола, а проте пасажири почали витягати гроші, зсуваючи одне одному капелюхи та хусточки з голів і боляче влучаючи сусідів у вразливі місця. Знадвору знов залунали крики:
– Що за люди!.. Всередині повно місця, а дитина висить на приступці!.. – і пасажири всередині стислися ще дужче, стромляючи руки в чужі кишені, рукави й коміри. Гарна дама щільно притулилася до доктора Гальського, який, намагаючись відступити з чемності, боляче придушив ногу юнакові з веселим бантиком.
Той засичав:
– А-у-у-у! Пане! Прошу вас, обережно.
Тролейбуси лінії А їздили з площі Люблінської Унії через центр на Саксонську площу. Друга лінія з’єднувала вулицю Лазєнковську з алеєю Сталіна (тепер – Алеї Уяздовські), а далі прямувала по трасі лінії А. 1948 року почалося будівництво кільцевої лінії тролейбусних маршрутів, проте через економічну кризу 50-х років її так і не завершили. Однак у Варшаві з’явилися тролейбуси з нумерацією 50 і більше (52 лінія проходила від площі Завіші на варшавській дільниці Охота до дільниці Черняків), і це дало привід польському письменнику і журналісту Стефану Вєхецькому (в літературних колах у нього було прізвисько «Вєх») ввести в обіг вислів «дами тролейбусного віку».
У період свого розквіту тролейбусні лінії охоплювали основну частину міста, дільниці Жолібож, Муранув, Охота, Мокотув, а також частину Старого Міста. На зміну «ЯТБ-2» спочатку прийшли французькі «Vetra VTR-4», а потім чехословацька «Škoda». З 1946 по 1973 рік існувало тринадцять тролейбусних маршрутів.
Занепад