Виявляється, що це також є важливим. Це можуть були не тільки фотографії, а, наприклад, невеличкий фільм, який ми змонтуємо з музикою, а вони його можуть там собі подивитися. Отже, мова мистецтва також є істотною, не тільки дрони. Дрони, звісно ж, найважливіші, але другою річчю є розмова з людьми. Ми знімаємо матеріал, ще не знаючи, чи з цього буде фільм, чи відеоінсталяція, але для нас важливим є передати те, що ті люди хочуть нам сказати – всім нам, хто не є на фронті. Адже мистецтво є діалогом. Або може ним бути.
Тобто війна надає творчості інші форми?
Коли я їздив до Харкова, Сергія Жадана якраз там не було, але я зустрівся з його близькими знайоми, з якими вони разом організують допомогу. Вони робили мені екскурсію по Харкову, який я раніше вже трохи знав, бо бував там кілька разів. Отже, у цьому воєнному Харкові вони показали мені велику щоглу, на якій висить український прапор. Сказали, що це, власне, заслуга Жадана, що це він наполіг, аби цей прапор там повісити. Тобто, мені здається, що мистецька діяльність відбувається на різних рівнях.
Окрім того, що Сергій пише вірші, то ще, власне, разом з цими людьми організовує машини, збирає кошти, робить збірки. Вірші є одним з елементів, який промовляє до людей. Тобто, в цьому сенсі, що це теж вид комунікації. А оскільки він, цією мовою, мовою поезії, мовою мистецтва послуговується дуже вправно, то цим користується.
Я знаю різних артистів, частина з них потрапила до війська, хтось пішов до територіальної оборони, й на кожного це інакше впливало. Я пам'ятаю розмову з Марком Токаром, який є видатним джазовим контрабасистом. Він розповідав, що як зголосився до війська, на початку, мав різні хвилі. Тобто, він часом не хотів взагалі грати, а часом дуже хотів. Отже, в людях це також може в цей спосіб відбуватися, такими хвилями.
На початку є такий шок, такий, власне, параліч, як ти говориш. Тобто, люди, власне, перестають творити, припиняють, бо є війна. Тобто, практично, це може бути неможливим, якщо вони знаходяться у справжній небезпеці. Або, наприклад, є такі як покійний Максим Кривцов, який в окопах писав вірші. Тобто, в людині десь там є потреба цього діалогу зі світом. Навіть коли людина знаходиться в екстремальній ситуації, в окопі.
Маю колегу, який є актором з театру у Харкові, він протягом кількох років мешкав у Польщі, а потім повернувся в Україну й зголосився до війська. Був на першій лінії фронту. Нещодавно я з ним зустрівся і він показував мені записи з окопу, які не можна зараз показувати, бо це військова таємниця. Але це є такий інший вид творчості. Він колекціонує якісь кадри, які дійсно знімалися в екстремальних умовах, поблизу нього вибухали артилерійські снаряди. Однак, в ньому була і є ця потреба творити, попри все.