Ці яблука треба було відразу для чогось використати? Як це було колись?
Треба почати з того, що в Польщі розвиток фруктових садів – це, скажімо, друга половина XIX століття і перша половина XX століття, саме тоді вони починають створюватися. Cади перестають бути трьома деревами біля хати, вони стають більшими, тому що раніше все було тільки для власного господарства. Зберігання яблук (у сучасному розумінні – прим.ред.) теж не було, тому садили сорти, які використовували в міру їхнього дозрівання. Спочатку щось достигало в серпні, потім у вересні, у жовтні і, нарешті, були так звані зимові сорти, деякі з яких садили, тому що вони дуже добре зберігалися і, наприклад, могли лежати в якомусь підвалі чи коморі і були добрими, наприклад, в січні й лютому. Саме тому в старих садах є таке розмаїття сортів.
Шкода, що ці старі сади зникають.
Так. Зникають і слова, які були з ними пов'язані. Наприклад, є слово, яке я знаю з дитинства, яке не пов'язане з Іґнацовом, а радше з тими місцями, де я бував у дитинстві, тому що мої дідусь і бабуся жили в селі. Було таке слово, яке було пов'язане тільки з тим, що дає фруктовий сад. А саме, тут йдеться про тінь, саме про цю особливу тінь. І було слово на означення цієї тіні, яке звучало ціґєнць (cigięć), що, наприклад, хтось лежить у ціґєнці, тобто, скажімо, відпочиває. Це мало у собі такий сенс, що є літо і що хтось лежить у саду в тіні. Слово означало тінь, але це не була тінь, яку кидає, наприклад, будинок. Це іменник, який означає тінь, але тільки ту, що її дають дерева.
Це регіональне слово, трохи діалектне. Воно також означало якісь кущі, зарості, але пердусім означало цей простір, де є тінь, яку дають дерева. Це було гарно. Ціґєнць - це була власне така особлива, можна сказати, райська атмосфера, що асоціювалася саме з фруктовим садом. Це означало, що там панує спокій і що це місце сповнене відпочинку.