Франківський Національний театр імені Івана Франка у ці часи війни оголосив, що відтепер це Національний театр-криївка, місце прихистку, порятунку та необхідної допомоги для усіх тих, хто її потребує у воєнний час. Це допомога не тільки гуманітарна, медична, матеріальна, а також творча, для підтримки бойового духу. Час від часу Франківський театр у своєму легендарному шекспірівському підвалі проводить закриті покази деяких вистав для переселенців, для діточок Франківська, аби підбадьорити їх, навіяти добрі думки про добре майбутнє і про те, що мирний переможний час вже незабаром. У підвалі театру грають «Енеїду» Котляревського — патріотичну, героїчну, сценічну композицію про незламний дух українців у боротьбі з ворогом (у поемі Котляревського такий ворог на ймення Турн, а в наших реаліях і самі знаєте хто). Грають інколи у цьому ж підвалі і знаменитого «Гамлета», якого високо оцінили у мирний час видатні британські шекспірознавці. І от тепер, у словах Гамлета — «бути чи не бути?» приховано абсолютно інший смисл. Точно не той, який був до війни, до 24 лютого 2022 року.
Нині «бути чи не бути?» — це питання життя і смерті, перемоги і, не доведи Господи, якихось поразок на наших фронтах. За цим шекспірівським питанням «Бути чи не бути?» читається і тема раю, тобто мирного життя, про яке кожен з нас мріє, і пекла, у яке нас усіх хоче затягти жорстокий ворог України.
Активність українського театру в часи агресії та пекла помічають і відзначають і в Європі. Буквально днями українські театрали отримали звернення від імені директора польського Театрального інституту імені Збіґнєва Рашевського. У цьому зверненні йде мова про те, що Міністерство культури Польщі збирає необхідну інформацію про матеріальні потреби театрів в Україні (наприклад, вогнегасники, футляри, радіотелефони), інші специфічні матеріальні потреби, щоб їх підтримати.
Тобто театральна Європа не осторонь від українського театру жорстокості, який нині розгорнувся і в містах, і на полях, і в душі кожного з нас.
Ще до 24 лютого 2022 року у мене була ідея зробити текст для одного з порталів під умовною назвою «Театр воєнних дій»: про те як воєнна тематика знаходить своє сценічне відображення на різних сценах України. Передбачав, що у полі зору мають бути сильні українські вистави на воєнну та пацифістську тематику: «На західному фронті без змін» та «Вона-Земля» в Івано-Франківському національному театрі, «Погані дороги» у Київському театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра, «Війна» та «Три товариші» в Київському театрі імені Івана Франка.
Як виявилося, час вніс корективи у такий творчий задум. Адже війна перекотилася зі сценічних сюжетів у нашу повсякденну реальність. І від її вибухів іноді зривається свідомість та розбиваються серця...
P.S. Коли у тексті про український театр у контексті російської агресії вже було дописане останнє речення, так трапилося, що трагічну крапку в трагічній темі поставило саме життя. 18 березня інформагенства та соцмережі здригнулися від інформації про жахливу подію у Маріуполі. У цей день авіація РФ розбомбила Драматичний театр у центрі міста Маріуполь. Цей театр був найбільшим укриттям (бомбосховищем) для містян, які втратили житло через постійні бомбардування міста. У день руйнації театру ніхто не міг дістатися до завалів, під якими опинитися і дорослі, і діти. Бомбосховище також було засипане уламками: завалило вхід. Це був театр, у якому йшли вистави і українською, і російською мовами.
Автор: Олег Вергеліс