Історія має дивовижне почуття гумору. Незабаром після того, як Грабянку замордували у Петропавлівській фортеці його фактичний вбивця Олександр І сам потрапив під вплив ідей Царя Нового Ізраїля.
Американський дослідник та спеціаліст в галузі історії західної езотерики Роберт Колліс із університету Дрейка, знайшов у архівах Міжуніверситетської бібліотеки Сорбонни надзвичайно цікаве листування між такою собі Терезою Буше, царем Олександром І та князем Олександром Голіциним. Виходячи із змісту цього активного листування, дослідник дійшов висновку, що у 1816-1821 роках мадам Буше була особистою пророчицею царя Олександра Павловича і мала на того неабиякий вплив. Вишенька на тортик, – Тереза Буше була активним членом авіньйонського братства Грабянки досить високої посвяти.
Також варто згадати знаменитий «Священний Союз» – створений у Парижі 26 вересня 1815 року як союз європейських монархів, укладений після краху імперії Наполеона для підтримання в Європі вічного миру та запобігання революціям. Думка про створення «Союзу» оволоділа Олександром І через бажання залишитись в Історії головним миротворцем Європи.
Міністр закордонних справ Австрійської імперії Клеменс фон Меттерніх, один із головних організаторів Віденського конгресу (1815), за підсумками якого і було підписано акт про створення «Священного союзу», в своїх мемуарах так оцінює цей документ:
Цей Союз був єдиним виразом містичних прагнень імператора Олександра та додатком до політики принципів християнства. Думка про священний союз виникла із суміші ліберальних ідей, релігійних та політичних…
В тексті акту про створення Священного союзу червоною ниткою проходять ідеї преміленіалізму, які сповідувалися Новим Ізраїлем, найбільше – теза про об’єднання людства у всесвітнє братство.
Про «Священний союз» ми згадали виключно із причини, що у цій угоді, яка мала величезний вплив на всю європейську політику першої половини ХІХ століття яскраво простежуються сліди діяльності Тадея Грабянки.
Власне весь світогляд царя Олександра І, що склався після 1812 року, значною мірою базувався на ідеології, яку приніс до Росії Грабянка. В першу чергу йшлося про віру імператора в настання месіанських часів і свою провідну роль у цьому. Зокрема імператор щиро вважав, що саме він і є отим пророкованим Грабянкою «царем Півночі», який «прийде проти Антихриста» (тобто, як вважав цар – Наполеона) «як вихор» та принесе світу тисячолітній мир і процвітання.
Після перемоги над Бонапартом він лише укріпився у цій думці. Тобто «Священний союз», який визначав усю міжнародну політику Європи від моменту підписання аж до початку Східної/Кримської війни з’явився значною мірою завдяки впливу на містичний світогляд російського царя ідеології товариства Нового Ізраїля та ідей і пророцтв Грабянки.
Але цар самообманювався. Незважаючи на проголошену Грабянкою тезу, що «світло повинно поширюватися з півночі», та про «царя з півночі», він ніколи не висував месіанської доктрини, за якою російський імператор і росіяни мали би відіграти хоч яку роль у вступі світу до тисячолітнього правління Христа. Грабянка цю роль відводив виключно собі – Царю Нового Ізраїля!
Нагадаємо, пророцтво про рятівника і Царя з півночі він зробив ще в Авіньйоні. А відносно Авіньйону на Півночі не лише Росія, але й …Поділля!
Тут поставимо крапку.
Наостанок лише зауважимо, що в Україні особа Тадеуша Грабянки є майже невідомою. Історичні дослідження про Царя Нового Ізраїля маємо у Франції, США, Німеччині, Британії, Росії та, звісно ж у Польщі. А от в Україні ця непересічна в усіх сенсах особа чомусь і досі залишається у тіні забуття.