Стус у Польщі: перетягування каната

Vasyl Stus __wiki__EthnoCarpathians_22082017DolynaUA-26_Crop_and_fix.jpg, default, Василь Стус, фот. суспільне надбання, Стус у Польщі: перетягування каната

#мова і література

Василь Стус – одна з небагатьох українських постатей ХХ століття, добре впізнавана в Польщі. Для одних він – символ боротьби за свободу, для інших – автор складної, герметичної поезії, яка давно вийшла за межі національного контексту. Переклади, виставки та публікації створили навколо нього особливий культурний простір, але водночас породили суперечку: що важливіше – його життєпис і мучеництво чи власне творчість? У Польщі це «перетягування каната» триває вже понад три десятиліття, а нові переклади та дослідницькі ініціативи лише підживлюють дискусію.

– Досить крові, – продекламував кат,

коли ще ніж, загнаний мені попід ребра, стримів у спині.

А я подумав, весь скривившись од болю:

що як він заходиться ще

й лікувати мене?

Ці рядки з твору Василя Стуса в перекладі Марціна Ґачковського були опубліковані в авторитетному польському літературному журналі «Pismo» за кілька днів після російського вторгнення в напрямку Києва у 2022 році. У той самий момент до поезії цього автора звернулися редактори впливової «Gazety Wyborczej». Стус, як видно, першим спав журналістам на думку як український автор у мить, коли вони відчули потребу дати слово народу-жертві агресії.

Якщо польські споживачі культури й пам’ятають якихось українських поетів, окрім Тараса Шевченка, – то нині це саме Василь Стус. Попри те, що за життя цього поета його твори не мали шансів дійти до польського читача, кілька десятиліть зусиль польських україністів призвели до того, що народжений у Вінниці лірик став символом України, впізнаваним у Польщі, а його трагічна біографія – найвідомішим прикладом трагічної долі української інтелігенції у другій половині ХХ століття. Сьогодні Стус, як один із небагатьох українців, має сквер свого імені в центрі Варшави.

Для цього багато зробила польська активістка і приятелька України Боґуміла Бердиховська. У 2016 році вона розповідала виданню «Rzeczpospolita»:

Надзвичайно важливим для мене був поет Василь Стус, дисидент і, на мою думку, найважливіший повоєнний український поет. (...) Він був великим ентузіастом «Солідарності» і вважав, що ми впораємося з воєнним станом. Я була здивована, що хтось у Києві, який тоді був повністю відрізаний від світу, уважно стежив за польськими подіями і тримав за нас кулаки.

В інтернеті та бібліотеках я знайшов багато книжок і статей Бердиховської, що популяризують творчість українського поета. Вражає надзвичайна послідовність, з якою працювала ця діячка – незалежно від політичних обставин. Вона писала про Стуса вже у 1989 році в студентському журналі «Зустрічі», а пізніше, зокрема, в книжці «Бунт покоління: розмови з українськими інтелектуалами» (Bunt pokolenia: rozmowy z intelektualistami ukraińskimi, 2000 рік), у журналах «Więź» (у 1996 і 2003 роках) та у виданні «Gazeta Wyborcza» (2008 рік) – не кажучи вже про більш сучасні публікації.

Починаючи з кінця

Picture display

standardowy (864px desktop)

Василь Стус на колажі порталу «Наш Вибір». У 2017 році ім’ям Василя Стуса було названо сквер у центрі Варшави, фот. за згодою www.naszwybir.pl

Picture image

stus-kolaz-nasz_wybir.jpeg

Польська опозиція почала знайомство з Василем Стусом не з його віршів, а з автобіографічного тексту. У підпільному журналі «Obóz» (№ 11/1987), присвяченому соціальній реальності Центральної та Східної Європи, були опубліковані нотатки Стуса «Із таборового зошита». Можна припустити, що однією з важливих причин публікації саме цього тексту був великий фрагмент, присвячений Польщі: поет захоплювався діяльністю польської опозиції. Вагу тексту, без сумніву, підсилював також факт недавньої смерті Стуса в радянському таборі. Отже, польських опозиційних видавців до українського поета привернула не стільки його видатна творчість, скільки похвальні слова на адресу діяльності їхнього власного середовища. Що тут можна сказати – симптоматично.

Втім, поезія Стуса також встигла потрапити до польської підпільної преси – була надрукована у виданні «Obserwator Wielkopolski» у 1988 році. Наступні переклади з’являлися вже в легальних публікаціях: у газеті польських україністів «Зустрічі» та журналах «Czas Kultury», «Kultura Niezależna» чи «Więź», а згодом і в книжкових антологіях «Повернення відсутніх» («Powroty nieobecnych») та «Рибо-вино-кур» («Rybo-wino-kur»).

Надзвичайно важливим внеском української спільноти у Польщі у популяризацію творчості Стуса стала перша офіційна публікація україномовної поетичної збірки «Веселий цвинтар» у 1990 році, підготовлена Об’єднанням українців у Польщі. На той час Польща уже була вільною від радянського гніту і комуністичної цензури, тоді як Київ залишався столицею радянської республіки.

Ця збірка Стуса, третя у його творчому доробку, вперше побачила світ через два десятиліття після написання і через п’ять років після смерті автора. Його син Дмитро згадував, що книжка дивом дочекалася офіційного видання. «У доктора хімічних наук Генріха Федоровича Дворка до сьогодні зберігся єдиний примірник оригіналу. Інші збірки були або вилучені КДБ, або спалені власниками в січні 1972 року», – писав він у передмові до видання. Тоді до віршів було додано репортаж про перепоховання тіла Стуса в Києві, що відбулося всього за кілька місяців до публікації «Веселого цвинтаря».

Поет, а не мученик

На першу поетичну збірку Василя Стуса в перекладі польською мовою довго чекати не довелося. Вона вийшла у 1995 році в Кракові. Науковиця, ініціаторка публікації Аґнєшка Корнєєнко писала, що її метою було привернути увагу до поетичної творчості автора, а не лише до його біографії. Вона відзначала: «Донедавна майже ніхто ні на Сході, ні на Заході не сприймав Стуса-поета всерйоз: повага була виправдана лише у випадку Стуса-мученика». У збірці було представлено переклади кількох десятків віршів з різних етапів творчості поета, а також солідну добірку наукових статей – саме про його лірику, а не тільки про біографію.

Наступна книжкова публікація з поезією Стуса з’явилася лише через шістнадцять років — також у Кракові. Її ініціатором був провідний діяч української громади в цьому місті Влодзімєж Мокрий. Вірші до збірки «…Іще один кавалок з України» («Ten jeszcze jeden okruch Ukrainy») відібрав і переклав Анджей Новак.

Тенденція, яку зауважила Аґнєшка Корнєєнко, зберігається й досі — як в Україні, так і в Польщі триває перетягування каната між зосередженими на його героїчному життєписі агіографами Стуса та прихильниками його поетичного генія. «Загалом образ Стуса зараз переважно виписаний за схемою героїзму і, відповідно, потреби поклоніння героєві. Нещодавно на одному паркані я побачив напис "Стус живий". Там раніше російською було написано "Цой жив"», – пише Мирослав Лаюк в присвяченому, зокрема, творчості видатного українського поета есеї «Рими» з книжки «Бахмут». Есей було видано також польською мовою.

Схожу думку висловив і Марцін Ґачковський. Автор чергових перекладів віршів українського поета стверджував:

Проблема зі Стусом полягає в тому, що його ставлять на п’єдестал, що він – черговий мармуровий пам’ятник без жодної вади. Але чи ця ідеалізація сприяє читанню поезії? Я схиляюся до думки, що заважає. Гадаю, що ми маємо показувати його як живу людину з плоті й крові.

Продовження

Саме Марцін Ґачковський доклався до відродження інтересу до творчості Стуса в Польщі, який можна датувати третьою декадою ХХІ століття. Почалося з «Веселого цвинтаря», виданого видавництвом KEW (варто додати, що збірка за добором віршів відрізняється від оригінальної, української версії «Веселого цвинтаря»).

Василь Стус, «Веселий цвинтар. Вибрані вірші 1959-1971 рр.» у перекладах на польську Марціна Ґачковського, фот. KEW

Книжка була помічена в польському літературному середовищі, відзначена рецензіями, а також потрапила до списку десяти найкращих зарубіжних творів 2020 року за версією тижневика «Polityka». За цією публікацією з’явилися інші. Безперечно, на це вплинуло також зростання інтересу до України після 2022 року. Староміський дім культури у трьох збірках зібрав твори Василя Стуса з періоду його пізнішої поетичної діяльності: «Час творчості / Dichtenszeit» (1972). До віршів додано листи поета до сина, родини та радянської влади. Переклад виконав один із найважливіших сучасних польських поетів — Яцек Подсядло.

Завдяки цим публікаціям Василь Стус став, як видається, найбільш упізнаваним українським поетом ХХ століття. Його найвідоміші рядки «Ярій, душе…» уже мають чотири переклади (три з них опубліковані). До слова, погляньмо, якими різними були підходи перекладачів: «Płoń, duszo! Promieniuj, a nie łkaj» (Влодзімєж Мокрий), «Rozsierdź się, duchu! Niech gniew wstrzyma szloch» (Анджей Новак), «Rozpal się duszo. Rozpal, a nie rozpłacz!» (Віктор Ворошильський). У 2025 році має вийти вже шоста книжка з польськими перекладами Стуса. Це справляє враження, якщо зважити хоча б на здобутки сусідів — німці, наприклад, досі переклали лише кілька окремих віршів українського поета.

Стус – європеєць

Picture display

standardowy (864px desktop)

Відкриття скверу Василя Стуса у Варшаві, 15.03.2017, на фото тодішній голова МЗС України Павло Клімкін (посередині) та президент Ради Варшави Ева Маліновська-Групінська (друга праворуч), фот. Leszek Szymański / PAP

Picture image

skwer wasyla stusa fot leszek szymanski pap_20170315_0YP-s.jpg

Інститут Пілецького в Берліні був створений у 2016 році з метою нагадування про тоталітаризми ХХ століття та опір проти їх діяльності. Здавалося б, ця установа мусила мати полоноцентричну перспективу і зосередитися на висвітленні внеску польських солдатів, дисидентів та опозиціонерів у боротьбі з нацизмом і комунізмом. Проте візія, яку представляє інститут, є набагато більш різноманітною. Працівникам німецького відділення цієї установи, як видається, близьким було гасло «За вашу і нашу свободу», оскільки у 2020 році з Берліна лунали заклики підтримати білоруську опозицію та пісні «Вільного хору», а після 2022 року місцеві активісти вирішили розповісти історію українського антикомунізму.

Під час пошуків постаті, яка найкраще могла би репрезентувати це явище, було вирішено обрати саме Василя Стуса. Роботу над виставкою було доручено українським кураторам і ілюстраторам, але завдяки польській установі та німецьким відвідувачам вона набула міжнародного характеру. Таким чином, десятки тисяч людей просто біля Бранденбурзької брами змогли ознайомитися з історією людини, про яку в день її смерті знали одиниці. Виставка, що тривала з жовтня 2024 по травень 2025 року, поєднувала інформацію про життя і творчість Василя Стуса.

Варто також згадати, що візуальна концепція виставки була невипадковою. Кураторка Єва Якубовська розповідає:

Історія життя Василя Стуса – це про вирвані сторінки, знищені вірші, ненадіслані листи й конфісковані роботи. У нашій виставці ми вирішили не заповнювати тієї тиші на місці викрадених сторінок життя Стуса, а навпаки — запросити відвідувачів та відвідувачок заповнювати цю порожнечу своєю пам’яттю.

Заступник директора Інституту Пілецького Матеуш Фалковський розповідав мені про наміри, які керували командою інституту при виборі Стуса як героя цієї експозиції. Фалковський вважав, що український поет — це важлива постать не лише для Східної Європи, але, завдяки своїй нестандартній біографії, прийнятна й захоплива також для німців. Адже це – індивідуальність, яка виходить за межі шаблонів, вихована в Донецьку людина, яка поєднувала національні ідеї з загальнолюдськими. Під час дискусії з нагоди відкриття виставки Фалковський говорив:

Ми хотіли показати, а точніше – витлумачити, пояснити в Європі перспективу людей з України, бо такі постаті як Стус багато додають до суспільного дискурсу. Поведінка Стуса доводить, що в будь-якій, навіть дуже репресивній ситуації можливі акти опору. Писати літературу – це також форма спротиву.

Під час тієї розмови Марцін Ґачковський також нагадав про ширший контекст творчості Стуса та її значення для світової літератури:

Парадокс полягає в тому, що це не народний поет, який доходить до кожної хати. Це поет складний, герметичний. Ми не можемо звести його до образу поета у вишиванці – це був європеєць.

Інститут Пілецького уже завершив показ виставки в столиці Німеччини, але, як розповідає Єва Якубовська, на цьому презентація спадщини Стуса в Європі не закінчується.

Дуже приємно бачити, як у Берліні її відвідували дуже різні люди, які всі об’єднані в бажанні відкрити для себе Стуса, «зустрітись із ним у часі». Ми вже плануємо виставку в місті Дюсельдорф, і я вже з нетерпінням чекаю, яким буде новий простір для зустрічі зі Стусом.

До рівноваги

У життєвому виборі Василя Стуса впізнаємо взірці, відомі з дій польських інтелігентів ХХ століття – бунтарів і непокірних митців. Це, без сумніву, полегшує сприйняття цієї постаті в Польщі й дозволяє писати про цього поета передусім як про політичну фігуру. Але Міколай Квятковський у виданні «Rzeczpospolita» слушно зауважив:

Стус сам би цього для себе не хотів, адже його творчість не має нічого спільного з помпезністю чи монументальністю.

Коли ж на перший план виходить Стус-дисидент, люди літератури роблять усе, аби нагадати про його поетичний талант. Ми не уникнемо цієї суперечки, однак вона створює позитивну напругу. Тим, хто має намір популяризувати внесок Стуса в культуру, напевно залишається лише одне: розумно використовувати обидві теми й намагатися зберігати між ними рівновагу.

Переклад Марії Шагурі

Мова Ukrainian

Василь Стус