Поміж усіх спогадів Лема є одна особлива цитата, яку ви можете знайти в будь-якому путівнику про Львів, якщо там є хоча б кілька сторінок про історичні ресторації чи традиції галицької кухні. Це — сторінковий опис Цукерні Залевського. Людвік Залевський був видатним кондитером, солодощі якого часто замовляли до Варшави, а часом возили аж до Парижа. Він мав добре відчуття реклами, що найліпше передає саме опис Станіслава Лема.
Львову пощастило із Залевським, адже у Кракові, де той народився, виникли якісь непорозуміння з колегами за цехом. Отож Залевський перевозив свою цукерню до Львова не з власної волі. Та зрештою саме у Львові став легендою, потрапивши навіть на сторінки книги найвідомішого львів’янина усіх часів. Біограф Лема, Войцєх Орлінський, приїхавши до Львова, щоб пройти шляхами свого героя, спершу пішов саме до будівлі, де колись містилася цукерня. А вже потім — до будинку, де виріс Лем. Нині у цій будівлі міститься фаст-фуд, про який не хочемо багато говорити. А краще залишимо читача сам-на-сам із Лемом та його захопленим описом. Перед читанням варто з’їсти хоча б невеличкого марципана або цукерку.
З визначних пам'яток і монументів Львова в той період мою увагу прикувала цукерня Залевського на вулиці Академічній. Мабуть, у мене був непоганий смак, тому що відтоді я справді ніде не бачив вітрин цукерень, зроблених з таким розмахом. Власне, це була не вітрина, а сцена, вставлена в металеві рами, на якій кілька разів на рік змінювали декорацію, що творила тло для гігантських статуй і алегоричних композицій з марципану. Якісь великі натуралісти, а може, Рубенс, втілювали в марципанових творіннях свої мрії, а вже перед Різдвом і Великоднем за склом творилися закуті в мигдальну масу і какао чудеса. Цукрові Миколаї правували упряжками, а з їхніх мішків лилися водоспади солодощів: на глазурованих тарілках спочивали шинка і заливна риба — теж марципанові, з кремовими прикрасами; причому ці мої знання не мають суто теоретичного характеру. Навіть скибочки цитрини, що просвічують з-під желе, були досягненнями кондитерського мистецтва. Я пам'ятаю стада рожевих свинок з шоколадними очками, всі мислимі різновиди плодів, гриби, копченина, рослини, якісь лісові нетрі й просіки. Складалося враження, що Залевський міг би повторити в цукрі й шоколаді весь космос, сонцю додати лущеного мигдалю, а зіркам — глазурного блиску; щоразу в новому сезоні цей майстер над майстрами примудрявся пронизати мою душу, голодну, неспокійну, ще зовсім довірливу, з іншого боку, заповнити мене багатозначністю своїх марципанових скульптур, фортами білого шоколаду, Везувіями тортів, що вивергали збиті вершки, в яких, немов вулканічні бомби, літали заморожені фрукти. Пряники Залевського коштували 25 грошів — чималу суму, якщо врахувати, що більша булка коштувала 5 грошів, цитрина близько десяти, — але, мабуть, треба було платити за його панорами, за солодку освітлену баталістику, яка хтозна чи поступалася Рацлавіцькій панорамі.
Отож, як бачимо, тексти Станіслава Лема можуть служити не лише як джерело уявлень про розвиток нових технологій у ХХ столітті, але й як цікавий документ щоденного життя львів'ян у міжвоєнний період, з якого можна довідатися зокрема про популярні тоді ласощі та цукерні.
___________________________________________
* Станіслав Лем. Високий Замок (переклад Лариси Андрієвської). Тернопіль, 2017