Після першої смерті в тихій провінції, де досі не відбувалось нічого цікавого, настає друга: коменданта поліції. Згодом стає відомо про наступні: місцевого багача — власника лисячої ферми та заможного бізнесмена — мера міста. Пані Душейко мимоволі втягнута у вир подій, адже випадково опиняється на місцях злочинів. Спочатку вони з другом Дизьом знаходять мертвого коменданта, а згодом, з ентомологом Боросом, власника лисячої ферми. На місці першого вбивства героїня зауважує сліди копит сарн, на місці другого рештки вбитої тварини. Оскільки всі загиблі є активними мисливцями, в неї з’являється своя теорія, що вбивцями є самі звірі. Вони мстять за жорстоке поводження з ними, за порушення балансу у природі. Душейко постійно намагається переконати у цьому поліцію, та їй ніхто не вірить.
Персонажі у фільмі діляться на два типи. Перший: такі ж самі дещо асоціальні, але добрі і справедливі диваки, як пані Душейко: тендітна продавщиця секонд-генду Добра Новина (Патриція Вольни), програміст та аматор-перекладач Вільяма Блейка польською Дизьо (Якуб Гершал), сусід добряк Матога та подорожник ентомолог Борос (Мирослав Кробот). Усі вони мають якісь проблеми та незагоєні рани минулого. Доля звела їх докупи у маленькому провінційному світі, в якому вони хочуть жити чесно і порядно. Натомість інша група персонажів прагне жити гедоністично, розпусно і непорядно. Власник ферми Внентшак (Борис Шиц), священик Шелес (Марцін Босак), мер Вольський (Анджей Грабовський) та інші мисливці представлені як абсолютне, безпринципне зло, вони повинні викликати у глядача, лише огиду та осуд.
Такий чіткий поділ на добрих і поганих робить кінострічку трохи інфантильно-наївною, наперед розкриваючи всі карти персонажів і мовлячи нам, кого любити, а кого ні. Замість того щоб залишити глядачеві вибір, йому протягом цілого фільму нав’язують погляди головної героїні і ніби змушують поділяти її концепцію світу. Варто відзначити, що завдяки добре підібраним акторам, особливо виконавиці головної ролі, ми справді безперечно симпатизуємо позиції пані Душейко щодо природи, її думці про те, що вбивати тварин – це такий самий гріх, як вбивати людей. Та якщо ви не є вегетаріанцем, то у певний момент перегляду кінострічки відчуєте себе винним за те, що їсте м'ясо, і прирівняним до поганих хлопців із фільму. Бо у фільмі не існує правди посередині, є лише правда однозначного добра й однозначного зла. За логікою фільму, ви мусите опинитись по якомусь боці барикади. Можливо, таким і був творчий задум Голланд.
Над сценарієм фільму також працювала сама Ольга Токарчук. Мені дуже цікаво, як вона сприймала і затверджувала кіносценарій, тому що у фільмі багато деталей відрізняється від роману, щось зникло, щось, навпаки, додалося. Майже зникла нитка боротьби героїні з патріархальним світом, наявна у книзі. У фільмі вона фактично розчинилась у боротьбі Душейко проти мисливства. Лишень декілька разів було показано зневажливе ставлення негативних персонажів до жінок, для підсилення їхньої ролі «поганих хлопців».